Портал о строительстве и ремонтных работах

До інженерного обладнання будинків належать системи водопоста­чання, водовідведення, газифікації, тепломережі, мережі електропоста­чання та слабкострумові, вентиляція та ін.

Інженерні системи мають прилади (кінцеві термінали), які призна­чені для надання безпосередньо споживачу тих чи інших послуг (теп­ла, світла, води, енергії, інформації і т. д.). Прилади з’єднані з дже­релом споживчих послуг мережами у вигляді великогабаритних ка­налів, трубопроводів або провідників електричного струму. На мере­жах розміщені енергетичні установки, прилади управління та об­ліку.

Системи можуть бути приховані в будівельних конструкціях будинків або розміщені зовні конструкції. В обох випадках інженерні системи беруть участь у формуванні життєвого простору людини і впливають на естетичний вигляд приміщень і будинку загалом. Отже, архітектору слід уважно ставитися до вибору інженерної системи, способу прокла­дання мереж, форми і місця встановлення приладів.

Для водопостачання будинків створюють мережу із вертикальних і горизонтальних трубопроводів. Для водопровідних мереж застосову­ють сталеві, сталеві оцинковані, мідні, металопластикові чи пластикові труби.

У багатоповерхових будинках зазвичай влаштовують стоякові ме­режі (рис. 2.114, а), в яких від головного вертикального трубного стоя­ка на кожному поверсі роблять однотипні горизонтальні відгалуження, що закінчуються приладами — кранами умивальників, ванн, душових тощо. У такому вигляді металеві мережі зручно складати із монтажних (трубних) заготовок, вироблених на заводах чи майстернях будівель­них організацій. Заготовки виготовляють у вигляді поповерхових сто­яків з привареними до них штуцерами для приєднання типових (чи індивідуальних на кожному поверсі) горизонтальних зварених і вигну­тих ділянок трубопроводів, які мають різьбові закінчення для кріплен­ня відповідних приладів.

У стоякових системах центрального опалення (рис. 2.114, б) мон­тажні елементи — це поповерхові стояки, ділянки розподільних магіст­ралей і опалювальні блоки, які містять нагрівальні прилади і підведен­ня до них від стояків. Процес монтажу складається з установлення всіх елементів у проектне положення (відповідно до монтажно-маркі­рувальної схеми) і сполучення їх у загальну систему муфтами на різьбі, а також за допомогою коротких вставок із труб з короткою й довгою різьбою на кінцях і контргайкою (згонів).

Для компенсації відхилень у розмірах до одного з кінців монтажних елементів приварюють сталеві гладенькі муфти (стаканчики) завдовжки 80 мм, внутрішні діаметри яких на 1 — 2 мм більші за зовнішні діаметри труб, що з’єднуються. Монтажні стики у цих місцях виконують зварю­ванням (газовим або електричним).

Гребінчасті мережі для водопостачання та опалення використовують, коли планування на різних поверхах нетипове. У такому випадку від джерела або групи обліку на кожний поверх виводять окремий стояк. У зручному місці у спеціальному ящику монтують гребінку —

систему розподілу води, теплоносія тощо до приладів. Від гребінки через крани-засувки на окремі прилади або групу приладів розводять труби, причому гнучкі пластикові труби прокладають найкоротшим шляхом у підготовці під підлогу, в стінах і крізь стіни.

Для зменшення тепловтрат на труби з теплою водою надягають труб­частий пластиковий утеплювач.

Систему каналізації останнім часом монтують із пластикових труб діаметром 50, 100 мм, колін, відводів, трійників і т. д. У розтрубі кож­ної труби міститься гумовий кільцевий ущільнювач стику. Складають систему поелементно знизу вгору. Стоки і відводи розміщують і закріп­люють спеціальними хомутами у вертикальних та горизонтальних па­зах, які після монтажу системи та її гідравлічних випробовувань закла­дають і оштукатурюють.

Монтаж водопостачання й опалення завершують установленням при­ладів (кухонних раковин, змивних бачків, умивальників, ванн, радіа­торів опалення тощо) і арматури водорозбірних ділянок. Прилади й арматуру встановлюють після остаточного випробовування трубопро­водів і оштукатурення приміщень, але перед їх фарбуванням.

У системах газопостачання монтажні елементи — це також попо- верхові стояки і ділянки розподільної мережі з відводами і спусками до газових приладів (рис. 2.114, г). Монтажні елементи з’єднують зва­рюванням або на різьбі. Для підключення приладів і зручності демон­тажу системи у відповідних місцях установлюють згони.

У цивільному будівництві монтаж систем водопостачання та каналі­зації, опалення і газопостачання у зв’язку з відносно невеликою масою монтажних елементів (від 2 —3 до 50 —60 кг) ведуть вручну, а контей­нери з комплектами заготовок подають кранами на поверхи до їх пере­кривання. Для проведення аналогічних операцій у промисловому будів­ництві використовують підіймально-транспортні засоби, що призначені для обслуговування технологічного процесу основного виробництва (мостові крани, тельфери).

Вентиляційні системи металевих повітроводів монтують легкими переносними лебідками, які закріплюють на будівельних конструкціях, або легкими монтажними кранами. В обох випадках для піднімання деталей і вузлів використовують траверси і стропи.

Усі монтажні стики повітроводів улаштовують на фланцях. Для монтажу вентиляційних систем і влаштування монтажних стиків на висоті застосовують телескопічні вежі, легкі пересувні риштування і гідропідйомники.

Вініпластові повітроводи під час монтажу у місцях стропування ос­нащують гумовими підкладками, які захищають труби від механічних пошкоджень. Стики складають на гумових прокладках і гнучких встав­ках, які компенсують лінійне розширення вініпластових труб. Після вивіряння змонтовані ділянки повітроводів закріплюють на опорних поверхнях.

Нині все ширше застосовують плівкові утеплені та фольговані трубо­проводи із жорстким спіралеподібним металевим каркасом, особливо за наявності підвісних стель, у просторі між якими та перекриттям їх легко розкидають і обпирають без кріплення навіть на тонкі гіпсокар — тонні стелі.

Контроль виконання будівельно-монтажних процесів полягає у сис­тематичній перевірці якості кожної операції з’єднання труб (складан­ня й ущільнення стиків, накладання зварних швів тощо), їх ізоляції й укладання, дотримання проектних уклонів.

Змонтовану систему приймає в експлуатацію спеціальна комісія. Технічне приймання здійснюють у три стадії: перша — перегляд і пе­ревірка технічної та виконавчої документації; друга — зовнішній огляд і перевірка якості влаштування окремих частин і елементів системи; третя — випробування системи. Результати технічного приймання відо­бражують в актах.

Технічна документація, що надається під час здавання — приймання трубопроводів, містить виконавчі креслення, акти на приховані роботи та ін. На основі цих даних складають акт про здавання — приймання системи в експлуатацію.

Охорона праці забезпечується насамперед правильними і техноло­гічно обґрунтованими розмірами робочих місць, а також її організа­цією. Велике значення має наявність справних механізмів, інструмен­тів, пристроїв, відповідне зберігання та експлуатація їх. За потреби застосовують захисні пристрої, огорожі, різноманітні попереджувальні написи.

Прокладання електричних і слабкострумових мереж. Усередині будівель влаштовують приховану і відкриту проводки. Приховану про­водку виконують ізольованими проводами і неброньованими кабелями у каналах, під штукатуркою в гнучких металевих і пластикових рука­вах і трубах. Труби застосовують пластикові та сталеві (водогазо­провідні тонкостінні), які з’єднують металевими муфтами. Сталеві тру­би перед укладанням чистять і фарбують.

Споруджуючи монолітні залізобетонні конструкції цивільних і про­мислових будівель та інженерних споруд, слід передбачати влаштування пустот для прихованої проводки, яку монтують до укладання бетонної суміші. Це можна зробити за двома варіантами: трубопроводи для про­водів і пустотоутворювачі для коробок під штепсельні розетки і вими­качі прикріплюють до арматури каркасів відповідних конструктивних елементів або пустотоутворювачі для проводів, розеток і вимикачів відпо­відних форм і розмірів прикріплюють до щитів опалубки, а після бето­нування їх виймають.

Перед бетонуванням фундаментів під технологічне устаткування прокладають труби для силових проводів і надійно прикріплюють їх до арматури або інших конструкцій, дотримуючись уклонів, потрібних для стікання конденсату.

и Крізь стіни, перегородки і міжповерхові перекриття проводи та ка- 4&ельні лінії прокладають у трубах (металевих, скляних) з ізолюваль­ними втулками і сальниковими ущільнювачами.

Монтаж електроустаткування, прокладання силових мереж, приєднан­ня кабелів і проводів до нього виконують після закінчення будівельно — монтажних і підготовчих робіт.

Роботи, пов’язані з монтажем інженерного обладнання, належать до спеціальних, і для їх виконання будівельна генпідрядна організація запрошує на субпідряд спеціалізовану монтажну організацію. Ці ро­боти виконуються в кілька етапів залежно від стану будівельного об’єкта.

Зовнішні інженерні мережі можна зводити на стадії виконання буді­вельних робіт підземної частини будинку або на початку влаштування інженерних мереж усередині будинку. Ці роботи виконують періодич­но під час спорудження будівельних конструкцій або до початку шту­катурних робіт.

Перед малярними роботами виставляють кінцеві елементи мереж (фланці, монтажні коробки, ящики, щити), які мають бути в товщі стіни.

Після малярних робіт виставляють кінцеві термінали (вимикачі, люстри, регулятори та ін.).

Під час здавання об’єкта в експлуатацію виконують пусконалагоджу­вальні роботи мереж.

Для кожного різновиду інженерного обладнання організовують спеці­алізовані процеси (окремі потоки), виконавці яких переміщуються по фронту робіт за горизонтальною або горизонтально-висхідною схемою руху. Проектну документацію розробляють у складі технологічних розрахунків, до яких належать калькуляція трудових затрат і заробіт­ної плати, технологічна нормаль, технологічні карти.

Комментарии закрыты.