Портал о строительстве и ремонтных работах

нженерними спорудами є опори лінії електропередачі (ЛЕП), ра­діощогли, телевізійні та радіорелейні башти, димарі, вентиляційні труби, водонапірні башти, резервуари, зернові елеватори, транспорт­ні пересічення на різних рівнях, підпірні стіни, підземні переходи тощо.

Найпоширенішими є споруди, які мають значну висоту порівняно з невеликими розмірами у плані. Такі споруди можуть бути розміщені як поодинці, інколи на значній відстані одна від одної, так і групами. Найчастіше їх виконують з металу, рідше зі збірних залізобетонних конструкцій. Враховуючи те, що в більшості цих конструкцій центр ваги розміщений порівняно низько, найпоширенішим є встановлення у проектне положення заздалегідь повністю складених на землі конст­рукцій. Монтаж цих споруд доручають тільки монтажникам високої кваліфікації, добре обізнаним з технологічними особливостями зведен­ня їх, оскільки монтувати конструкції можна різними методами. На вибір методу впливають як функціональне призначення і конструк­тивні рішення споруди, так і умови будівництва.

Монтаж легких опор ліній електропередачі можна викону­вати як монтаж колон за допомогою самохідних кранів. Опори, які мають великі висоту та масу, монтують у проектному положенні мето­дом нарощування окремих частин.

Щогли монтують методами нарощування або піднімання заздалегідь складеної конструкції поворотом.

Метод нарощування полягає у встановленні перших двох-трьох секцій за допомогою самохідного крана. Після закріплення їх розчал — ками подальший монтаж ведуть за допомогою самопідіймального кра­на, який спирається на раніше змонтовані конструкції (рис. 3.1, а). Методом нарощування монтують щогли заввишки 80 м. Щогли зав­вишки 40 — 50 м піднімають повністю складеними та оснащеними на землі.

Рис. 3.1. Монтаж інженерних споруд:

а — щогли самопідіймальним краном; б — щогли поворотом за допомогою падаючої стріли; в — монтаж транспортних пересічень тунельного типу; І — схема монтажу; II — V — послідовні етапи роботи крана; / — тимчасові розчалки; 2 — постійні розчалки; З — монтажний кран; 4, 10 — якорі для закріплення вант; 5 —щогла; 6 —тяги; 7 — ванти; 8 — падаюча щогла; 9 — тяговий поліспаст; 11 — трактор

За умови достатньої міцності щогли її встановлюють методом по­вороту із застосуванням падаючої монтажної стріли (рис. 3.1, б). Під час підготовки до монтажу на центральному фундаменті вста­новлюють тимчасову опору із шарніром повороту, на яку спирають­ся п’яти щогли і монтажної стріли. На щоглі встановлюють дві пі­діймальні тяги, поліспаст і постійні відтяжки. Монтажну стрілу підніма­ють самохідним краном, потім за допомогою двох тракторів вибирають підіймальний поліспаст відразу за обидва кінці. Після встановлен­ня щогли у вертикальне положення її закріплюють постійними відтяж­ками.

Підпірні стінки влаштовують уздовж річок під час будівництва набережних, швидкісних магістралей, у випадках забудови на стрім­ких схилах місцевості; їх можна зводити зі збірних залізобетонних елементів монолітними і комбінованими. Комбіновані підпірні стінки, які споруджують уздовж річок, влаштовують на пальових фунда­ментах.

Для уникнення вимивання ґрунту з-під основи фундаменту підпірної стінки водою, із залізобетонних шпунтин перерізом 15 х 50 см і зав­довжки 5 м влаштовують шпунтовий ряд, за яким відсипають гальку з
фракцією зерен 15 — 40 мм. Над палями обладнують монолітний залі­зобетонний ростверк.

Підпірні стінки зводять потоковим методом. Спочатку копрами за­глиблюють шпунт і палі, потім ланки монтажників установлюють опа­лубку, монтують арматуру та укладають бетонну суміш. Після того як бетон набере достатньої міцності, монтують стінові блоки.

Улаштування транспортних пересічень тунельного ти­пу в різних рівнях починають із забивання шпунту з металу чи з ін­шого матеріалу по обидва боки майбутнього тунелю. Потім між шпун­товими стінками вибирають ґрунт. Після розроблення ґрунту та пла­нування основи під фундаменти починають монтаж найбільш трудо­місткої ділянки — закритої частини тунелю — і ведуть його знизу вгору. Оскільки вздовж осі Б (рис. 3.1, в) розміщені найважчі елемен­ти (фундаменти та ригелі), монтажний кран вибирають відповідно до них.

У глибинній частині тунелю починають монтаж підпірної стінки вздовж осі А. Спочатку монтують маякові фундаментні блоки, а потім — усі інші. Після монтажу фундаментів уздовж цієї осі монтують підпірну стінку.

Після цього переходять на вісь В для виконання тих самих робіт, що й по осі А. Водночас уздовж осі А замонолічують стики і бетонують монолітні пояси Пх. В останню чергу монтаж виконують уздовж осі Б, а уздовж осі В в цей час замонолічують стики і бетонують монолітні пояси Я|. Такий технологічний порядок забезпечує безперебійну роботу крана, який, завершивши роботи на осі Б, переходить до монтажу балок перекриття в прогоні між осями А — Б, а потім — між осями Б —В.

Після монтажу закритої частини тунелю та пандусів укладають розпірні балки і влаштовують монолітні залізобетонні пояси Я1? Я2, Я3. Завершують монтаж засипанням баластного ґрунту та його ущіль­ненням.

Підземні частини промислових будинків, склади, гаражі, насосні, бойлерні, метрополітен та інші інженерні підземні споруди можна бу­дувати з поверхні землі, використовуючи одну із технологій: у відкри­тому котловані аналогічно наземним будівлям; опускним способом; способом «стіна в грунті».

Відкритим способом будують підземні споруди з попереднім копан­ням котловану з поверхні землі. Споруди неглибокого закладання мож­на зводити без кріплення стінок котловану. Це звільнює його простір від розпорок, кріплень тощо, проте потребує застосування вантажо­підйомних кранів із дещо більшим вильотом стріли. У глибоких котло­ванах відкоси будують настільки великими, що вартість земляних ро­біт значно впливатиме на вартість споруди. Іноді навколишня забудо­ва унеможливлює виконання котловану з відкосами, і якщо такий кот­лован все-таки буде виконано, то виліт стріли вантажопідіймального крана через велику ширину котлована буде надто великим.

Рис. 3.2. Схема будівництва підземної спо­руди відкритим методом: а — копання котловану; б — план кріплення котловану; в — будівництво внутрішньої ча­стини споруди; / — металеві двотаврові палі; 2 — дерев’яна забірка; 3 — обв’язувальна бал­ка; 4 — розпірка; 5 — землерийна техніка; 6 — фундаментна плита споруди; 7 — кон­струкції підземної споруди

Отже, підземні споруди глибокого закладання раціонально будувати відкритим способом — копанням кот­лованів з кріпленням стінок. Воно може бути шпунтовим, анкерним, роз­пірним, з використанням ґрунтових анкерів.

Розглянемо послідовність вико­нання основних робіт на будівництві підземної споруди у котловані з роз­пірними стінками (рис. 3.2). По зов­нішньому контуру котловану в ґрунт заглиблюють (за потреби — з вико­ристанням лідерного буріння) мета­леві двотаврові палі достатнього по­перечного перерізу. Ґрунт усередині контуру із паль починають вибира­ти, а голови паль з внутрішнього боку обв’язують нерозрізною балкою. По­ки котлован неглибокий, його дно слугує робочим майданчиком для монтажу розпірних балок. їх монту­ють з упором в обв’язувальну балку.

Таке розміщення (рис. 3.2, б) балок створює достатньо вільного простору в центрі котловану, що сприяє вер­тикальному транспортуванню матеріалів, конструкцій і будівельних машин з поверхні на дно котловану. З відкопуванням котловану його вертикальні стінки кріплять за допомогою дощатої горизонтальної збірки між металевими палями.

У викопаному котловані улаштовують водовідлив ґрунтових вод і виготовляють конструкції підземної споруди: фундаменти, стіни, коло­ни, балки, перекриття. Після набирання міцності зовнішніми стінами споруди і влаштування гідроізоляції пазухи між спорудою і кріплен­ням стінок котловану засипають з ущільненням, знімають розпірки, об-

Рис. 3.4. Будівництво підземної споруди методом «стіна в ґрунті»: а — улаштування «стіни в ґрунті»; б — виймання ґрунту під захистом «стіни в ґрунті»; в — будівництво внутрішньої частини споруди; / — «стіна в ґрунті»; 2 — трубчасті роздільники стіни на захватки; 3 — широкозахоплювальний грейфер; 4 — глинистий прохідницький розчин; 5 — бетонування стіни бетонолитною трубою; 6 — трубопро­води; 7 — глинисте господарство; 8 — напрямок робіт; 9 — землерийна техніка; 10 — видалення ґрунту; 11 — дно — фундамент споруди; 12 — внутрішні конструкції спо­руди

(0,4—1,2 м) траншеї без механічного кріплення, а під захистом про­хідницького глинистого розчину густиною 1,05—1,15 г/см3. Вико­пані траншеї бетонують підводним способом і створюють зовнішні стіни підземної споруди без викопування внутрішнього об’єму.

Копання траншей супроводжується роботою глинистого господар­ства, в якому готують глинистий розчин, забезпечують його циркуляцію, очищення від вимитого розчином із траншеї бурового шламу, а також технологічні властивості розчину.

Копання траншей і бетонування стіни виконують потоково, відразу після готовності траншеї, для чого по всій довжині її поділяють на захватки завдовжки 4 —6 м.

Бетонують стіну литою бетонною сумішшю за допомогою бетонолит — них труб або бетононасосом і напірним бетоноводом.

Після того як конструкції зовнішніх стін («стін у ґрунті») наберуть достатньої міцності, ґрунт із вигородженого ними простору вибирають, улаштовують дно (фундамент) і зводять внутрішні конструктивні еле­менти (колони, стіни, перекриття тощо).

Таким способом можна будувати споруди завглибшки 20 — 40 м.

Комментарии закрыты.