Портал о строительстве и ремонтных работах

Загальні відомості. До житлових належать будівлі, в яких постійно чи тимчасово мешкають люди. Це житлові будинки, готелі, пансіонати, гуртожитки. Вони можуть бути одно — та багатоповерховими. Умовно їх поділяють на підземну та наземну частини.

Підземну частину зводять зі стрічкових чи ростверкових фундаментів по звичайній основі або палях, стін із залізобетонних блоків, елементів сходово-ліфтової клітки та плит перекриття. Наземну частину — із дрібноелементних матеріалів (цегли, керамічних каменів, дрібних блоків), великих блоків (підвіконних, простінкових, перемичних і кутових для зовнішніх стін, а також вертикальних і горизонтальних блоків для внутрішніх стін) та панелей для зовнішніх стін розміром на одну або дві кімнати (двомодульні панелі), а для внутрішніх стін — на одну кімнату.

У житлових будинках перекриття влаштовують із залізобетонних багатопустотних плит або шатрових панелей розміром на кімнату.

Зведення підземної частини житлових будинків. Монтаж фунда­ментних блоків і блоків стін підвалу починають відразу після закін­чення земляних робіт у котловані.

Дно котловану певним чином готують до монтажу. Так, у разі піща­ної основи поверхню лише ретельно вирівнюють, у випадку глинис­тої — у котловані під блоки-подушки роблять заглиблення на 10 см нижче від проектної позначки дна котловану, а перед монтажем блоків підсипають у них пісок до проектної позначки, переносять проектні осі на натуру (рис. 3.5), для чого навколо котловану встановлюють ого­рожі на відстані близько 1 м від верхньої кромки котловану.

Між протилежними огорожами натягують і закріплюють над котло­ваном дротяні осі. На перетині цих осей спускають висок і за його положенням фіксують осі на дні котловану. Від цих осей відмірюють відстань до зовнішньої грані фундаментної стрічки, де забивають два металеві штирі так, щоб натягнутий між ними шнур-причалка опинився на 2 — 3 мм за межами фундаментної стрічки.

Рис. 3.5. Монтаж фундаментів: а — стаканного типу; б — фундаментних подушок; в — стінових блоків

Монтаж починають із встановлення маякових кутових і проміжних блоків-подушок на відстані до 20 м один від одного. Блок, поданий краном, опускають на підготовлену поверхню, орієнтуючи його за шну — ром-причалкою.

Горизонтальність встановлення та проектну позначку верху маяко­вих блоків-подушок контролюють нівеліром, а рядових — за шнуром — причалкою та правилом.

Взаємно перпендикулярні осі для маякових блоків перевіряють за допомогою теодоліту, а для рядових — за шнуром-причалкою та мон­тажним зазором між ними.

Поверхню під стінові блоки ретельно вирівнюють. Перед їх монта­жем на фундаментах позначають основні та міжсекційні осі.

Монтаж починають із встановлення маякових блоків у кутах та міс­цях перетину стін. Рядові блоки встановлюють на розчині за при­чалкою. Позначку верху останнього ряду блоків перевіряють нівелі­ром. Після усунення недоліків фундаменти згідно з приймально-зда­вальним актом здають під зведення чи монтаж наступних конструк­цій.

Зведення цегляних будинків. Сучасні цегляні будинки поєднують у собі монолітні (зведені з окремих цеглин стіни та перегородки) та збірні залізобетонні деталі сходів, перекриттів, перемичок і т. д.

Тому комплексний процес зведення цегляних будинків поділяється на процеси зведення вертикальних конструкцій із цегли та на монтаж­ний процес збірних деталей.

Цегляні будинки можуть складатися в плані з однієї, двох та більше секцій.

За захватку під час зведення цегляних будинків приймають одну секцію в межах поверху.

Залежно від кількості захваток у ПВР розробляють технологію зве­дення такого будинку.

Будинки із цегли зводять переважно з поздовжніми несівними зовніш­німи та внутрішніми стінами.

Поперечні стіни в таких будинках улаштовують тільки у сходових клітках, де мають проходити димові та вентиляційні канали, а також у проміжках між ними для надання більшої стійкості поздовжнім стінам і будинку в цілому.

Процес зведення будинку, який складається з однієї захватки, можна організувати так.

Якщо кілька таких будинків розміщено неподалік один від од­ного, то муляри, виконавши, наприклад, кладку ярусу, переходять на кладку другого будинку. На першому в цей час установлюють чи пе — реустановлюють риштування і заготовлюють матеріали. В наступну зміну муляри повертаються на перший будинок, а на другому вико­нують роботи з установлення риштувань і заготовлення матеріалів і т. д.

Можна також організувати роботу інакше. В першу зміну виконують роботи із заготовлення матеріалів, установлення риштувань, геодезичні роботи. В другу і третю — зводять цегляні стіни і перегородки.

Якщо будинок складається з двох захваток, то роботу можна органі­зувати так: на першій захватці виконують кладку, на другій — заготов­лення матеріалів та інші роботи, в наступну зміну — навпаки.

Якщо будинок складається з трьох захваток, то на першій захватці виконують кладку, на другій — заготовлення матеріалів, установку риш­тувань, на третій — монтаж збірних конструкцій.

Цегляні будинки зводять спеціалізованими або комплексними бри­гадами.

Спеціалізовані бригади виконують тільки кладку (муляри) або тільки монтаж (монтажники), переходячи із захватки на захватку.

Комплексні бригади, які складаються з мулярів-монтажників, пере­ходять на суміжну захватку тільки після виконання кладки та монта­жу збірних конструкцій.

Зведення будинків із великих блоків. Зведення будинку починається з розмічування осей на поверхні фундаментів. Допоміжні осі будинку

виносять на відстань близько 1 м від зовнішньої площини стін і за­кріплюють їх паралельно осям зовнішніх стін штирями, які забивають У Грунт.

До початку монтажу наземної частини будинок ділять на захватки відповідно до технологічних рекомендацій, розроблених у ПВР.

Монтаж починають у межах захватки з установлення маякових блоків у кутах захватки і в місцях перетину зовнішніх та внутрішніх стін на відстані 12 — 20 м один від одного (рис. 3.6).

Після цього між маяковими блоками натягують шнур-причалку, за яким монтують проміжні блоки у такій послідовності: спочатку вста­новлюють усі простінкові блоки, потім підвіконні і завершують ук­ладанням перемичних блоків. Монтаж внутрішніх стін починають зі зведення сходових кліток. У процесі монтажу глухих ділянок стін блоки встановлюють послідовно — від одного маякового блока до ін­шого.

Сходові клітки, санітарно-технічні кабіни, балкони монтують пара­лельно зі стінами. Усі блоки зовнішніх і внутрішніх стін зв’язують між собою металевими накладками на рівні перекриттів.

Завершують монтаж укладанням плит перекриття послідовно від сходової клітки в обидва боки.

Зведення великопанельних будинків. Існує багато типових про­ектів житлових будинків з різноманітними за розмірами квартирами, зручним плануванням, поліпшеним опорядженням, з удосконаленою теплоізоляцією, звукоізоляцією, обладнанням. У будинках з великими прогонами для зовнішніх стін застосовують поверхове розрізування (однорядне) з одним або двома віконними прорізами.

Потокове будівництво такого типу будинків спрощується за умов організації домобудівних комбінатів (ДБК).

У домобудівному комбінаті в безперервний технологічний процес об’єднано виготовлення конструкцій, транспортування, монтажу й усіх наступних робіт, що значно ефективніше, ніж робота загальнобудівель — ними підрозділами.

Зведення великопанельних будинків рекомендується виконувати потоково-швидкісними методами. Для цього будинок у плані поділя­ють на захватки. За захватку приймають одну або дві секції в межах поверху. Такий поділ дає можливість поєднати на різних захватках монтаж конструкцій із санітарно-технічними, електромонтажними, сто­лярними, опоряджувальними роботами. Поєднання цих робіт можливе тільки за таких умов:

1) початок і завершення всіх робіт на захватці мають точно збігати­ся з терміном, установленим графіками, узгодженими з усіма виконав­цями;

2) межі захваток визначають так, щоб монтажні роботи на кожній із них можна було виконувати за ціле та однакове число змін.

Під час монтажних робіт особливу увагу слід звертати на послідов­ність і точність установлення збірних елементів. Послідовність уста­новлення збірних елементів визначають з урахуванням конструк­тивних особливостей будинку, вона має забезпечувати стійкість змон­тованої частини, безпечні умови роботи монтажників та інших робіт­ників.

Установлення панелей бажано вести в напрямку на кран, оскільки у такому разі поліпшується видимість і зникає потреба переносити кон­струкції через раніше змонтовані. Категорично забороняється встанов­лювати панелі між раніше змонтованими, дозволяється тільки пристав­ляти їх.

Точність монтажу є одним із найважливіших показників якості та надійності.

Залежно від принципу складання, монтажних пристосувань, осна­щення та конструктивних рішень місць з’єднання панелей стін розріз­няють такі основні методи монтажу стінових панелей і будинків:

а) вільний монтаж з використанням підкосів та встановлювальних рисок на перекриттях;

б) фіксований, або обмежено-вільний, монтаж з використанням гру­пового монтажного оснащення;

в) просторова самофіксація, або замковий монтаж, за допомогою плас­тин з вирізами та кулачків у місцях з’єднання сусідніх стінових па­нелей.

Найпоширенішим є вільний монтаж через простоту виконання. Про­те він не завжди забезпечує дотримання технічного розташування елементів будинку в процесі виконання робіт. Ускладнюється за­безпечення співвісності під час наведення та встановлення конструк­цій.

Для суміщення осей користуються кутниками та розміткою осей окре­мо на кожному поверсі. За цього методу стінові панелі тимчасово за­кріплюють за допомогою інвентарних підкосів (рис. 3.7, а —в).

Фіксований (обмежено-вільний) монтаж виконують із застосуван­ням групового монтажного оснащення, яке сприяє точнішому встанов-

г

д

Рис. 3.7. Схеми тимчасового та замкового закріплення стін: а — підкосами зі струбцинами; б — підкосами без струбцин; в — укороченими підкоса­ми; г, д — замкове з’єднання для самофіксації стінових панелей відповідно по бокових гранях та по вертикалі; / — стінова панель; 2 — струбцина; З — підкіс; 4 — стяжна муфта; 5 — нижній гак підкосу; 6 — монтажна петля на панелі перекриття; 7 — монтаж­на петля; 8 — захоплювач-голівка; 9 — універсальний захоплювач; 10 — замок; 11 — лунка; 12 — штировий фіксатор

ленню панелей, підвищує темп монтажу порівняно з вільним монтажем, а також забезпечує жорсткість конструкцій.

Комплекти застосовуваних пристосувань виконують водночас орієн­тувальні, обмежувальні та утримувальні функції як щодо окремого еле­мента, так і кількох елементів на захватці чи поверсі.

Варіантом обмежено-вільного монтажу може бути встановлення де­талі на фіксатори, за допомогою яких визначають проектне положення низу панелі (рис. 3.7, д).

Вивіряння верху панелі та тимчасове закріплення здійснюється так само, як і під час вільного монтажу.

Замковий монтаж, або метод просторової самофіксації, дає мож­ливість пришвидшити процес монтажу, відмовитись від застосування спеціальних монтажних пристосувань, виключити електрозварюваль­
ні роботи і т. д. Чергову панель з’єднують з попередньою за допо­могою спеціального замкового пристрою, зображеного на рис. 3.7, г.

Технологія зведення великопанельних будинків нині повністю себе вичерпала. Значні витрати часу на монтажні процеси, низька якість поверхонь панелей, велика кількість процесів та операцій, виконува­них на будівельному майданчику, перевитрати матеріалів, відсутність можливості підвищувати рівень механізації зумовили розроблення нових технологій, зокрема технології зведення будинків із об’ємних блоків.

Зведення будинків із об’ємних блоків. Застосування цієї тех­нології дало можливість значно пришвидшити зведення будинків зав­дяки скороченню кількості підйомів та монтажних вузлів. Крім того, за цією технологією значну кількість опоряджувальних операцій та опе­рацій, пов’язаних з інженерним обладнанням, можна виконувати в заводських умовах, що майже вдвічі підвищує рівень механізації. Рівень заводської готовності можна довести до 75 — 80 %.

За архітектурними рішеннями блокові будинки монтують за такими конструктивними схемами блоків: на ширину будинку, на кімнату, на квартиру (рис. 3.8, а).

За способом виготовлення об’ємні блоки мають умовні назви: «ков­пак» — п’ятистінний блок зі збірною панеллю підлоги, «стакан» — зі збірною панеллю стелі; «лежачий стакан» — з приставною зовнішньою панеллю (рис. 3.8, б).

Монтаж об’ємних блоків здійснюють з транспортних засобів.

Особливості монтажу блоків визначають такими чинниками: вели­кою масою блока, відносно великими лінійними розмірами блока по­рівняно з його висотою.

До початку монтажу наносять розлічувальні осі, розмічають місця установлення блоків. На першому поверсі блоки встановлюють від се­редини до країв. Точність установки блоків контролюють за допомо­гою теодоліта, а на інших поверхах — у рівень з блоками, встановлени­ми раніше. Схему монтажу об’ємних блоків наведено на рис. 3.8, в. Для монтажу блоків використовують стрілові, самохідні, баштові або козлові крани (рис. 3.9, а). Запровадження безкранового методу мон­тажу, за якого використовують різноманітні домкратні пристрої, дає значну перевагу перед традиційними крановими способами (рис. 3.9, б). На підготовленому майданчику встановлюють несівні, заздалегідь на­пружені, залізобетонні колони, які оснащено спеціальними крокуючими фрикційними домкратами. Монтаж починають з того, що у створ прогону будинку вставляють покрівельну панель, під яку підводять спеціальні візки. За допомогою цих візків панель доставляють у зону піднімання, де її підвішують на чотирьох домкратах. Переміщуючи домкрати по колонах, піднімають панель до проектної позначки. Змонтовані у такий спосіб панелі створюють жорстку діафрагму, яка забезпечує жорсткість системи у цілому.

Після цього у тій самій послідовності монтують об’ємні блоки — по одній або кількох сходових вертикальних захватках. Після закріплен­ня чергового блока домкрати опускають униз, де їх готують до наступ­ного піднімання.

Цей спосіб дає можливість автоматизувати весь монтажний процес. Застосування такого методу дає змогу змонтувати п’ятиповерховий будинок за чотири —шість змін, трудомісткість монтажу будинків з об’єм­них блоків порівняно з великопанельними скорочується у три-чотири рази, а сумарні витрати на виготовлення і монтаж — у півтора раза. Загальна тривалість зведення об’ємноблокових будинків удвічі-утричі менша, ніж великопанельних.

Рис. 3.9. Схеми монтажу блоків за допомогою різних пристроїв: а — козловими кранами; б — домкратами фрикційного зчеплення; 1 — блок, підготов­лений до розвантаження; 2 — колона; 3 — панель покрівлі; 4 — блок, що подається на візку в монтажну зону; 5 — блок, що піднімається; 6 — крокуючий домкрат; 7 — само­хідна вишка

Зведення висотних будинків. У сучасному міському будівництві все більше зводять будинків із підвищеною кількістю поверхів. Прак­тика будівництва показала доцільність забудови великих міст будин­ками підвищеної поверховості.

Вирішальними чинниками у плануванні зведення висотних будин­ків крім містобудівних вимог є такі: економне використання землі (що нині особливо актуально), коли кожний квадратний метр суворо контролюється відповідним управлінням міськради, зручність концент­рації приміщень, зменшення довжини зовнішніх інженерних мереж; зручне розміщення адміністративних і торгових центрів, навчальних закладів і т. д. Одним з основних завдань зведення висотних будинків є забезпечення точності монтажу основних конструктивних елементів каркасів.

Висотні будинки здебільшого будують з обмеженими в плані розмі­рами. Будівництво будь-якого висотного будинку має здійснюватись обов’язково за вказівками ПВР. Відхилення від цих вимог може при­звести не тільки до появи браку чи небажаних наслідків монтажу, а й до аварій.

У процесі монтажу конструкцій каркаса поєднують такі роботи: уста­новлення конструкцій, їх вивірення, зварювання стикових з’єднань, анти­корозійний захист, оброблення швів і стиків. Ці процеси, хоч вони тех­нологічно й організаційно взаємопов’язані, часто виконують двома суміж­ними потоками: одним здійснюють установлення елементів каркаса, зварювання і антикорозійний захист, другим — замонолічування мон­тажних стиків, швів перекриттів, бетонування монолітних ділянок кар­каса слідом за першим потоком.

Ведучим процесом є встановлення (монтаж) конструкцій. Усі інші, суміжні, процеси потрібно виконувати в ритмі робіт, визначеному для ведучого процесу.

Залежно від послідовності виконання окремих робіт висотні будин­ки зводять роздільним, комплексним або комбінованим методами.

За роздільного методу всі етапи робіт здійснюють послідовно: спо­чатку бетонують ядро жорсткості, монтують на всю висоту каркас, стінові панелі, потім проводять покрівельні, спеціальні й опоряджувальні ро­боти.

Комплексний метод полягає у дотриманні принципу суміщеного виконання на різних рівнях усього комплексу монтажних, спеціальних, опоряджувальних робіт.

За цього методу окремі етапи можуть виконуватися роздільно, інші — суміщено: бетонування ядра жорсткості до проміжної позначки; мон­таж конструкцій каркаса, стінових панелей, опоряджувальні роботи, завер­шення робіт з бетонування ствола жорсткості; завершення монтажу конструкцій каркаса і суміщуваних етапів робіт.

На вибір того чи іншого методу зведення будинку впливають: розмір і конфігурація його в плані, експлуатаційні параметри, розміщення мон­тажних кранів, умови безпечності і можливості суміщення робіт, три­валість зведення будинку, вартість робіт.

Для будівництва використовують пересувні, приставні та само­підіймальні баштові крани. Організація всіх процесів зведення висот­них будівель здійснюється за умови потокового рівноритмічного їх виконання з урахуванням конструктивних і технологічних взаємозв’язків робіт.

Зведення будинків із монолітного залізобетону. Сучасне будівельне виробництво неможливе без застосування монолітних бе­тонних і залізобетонних конструкцій. Розробляючи технології зведення будівель різного призначення (зокрема, житлових будинків) архітекто­ри, конструктори, технологи все частіше віддають перевагу застосуван­ню монолітних конструкцій перед збірними.

Монолітний бетон і залізобетон, як правило, економічніші за збірний. Застосування бетонів на легких заповнювачах (шлак, туф, керамзит, вермикуліт та ін.) дає змогу істотно знизити масу будинків, поліпшити експлуатаційні, теплотехнічні, звукоізоляційні та інші характеристики.

Усі бетонні й залізобетонні роботи складаються з комплексу техно­логічно пов’язаних між собою процесів, які охоплюють улаштування та розбирання опалубки, заготівлю та встановлення арматури, приготуван­ня, транспортування, укладання та ущільнення бетонних сумішей. Вибір опалубки здійснюється з урахуванням застосовуваної технології й органі­зації опалубних, арматурних і бетонних робіт. Вибір залежить також від типу конструкцій та будинків, їх розмірів конфігурації. У бетонних і залізобетонних роботах широко застосовується потоковий метод, який передбачає поділ усього фронту робіт, які мають бути виконані, на ок­ремі ділянки і захватки. Кількість захваток має дорівнювати кількості виконуваних процесів та операцій.

Строки робіт, організація процесів, комплектування бригад, порядок виконання процесів і операцій — все це регламентується проектом вико­нання робіт (ПВР).

Укладання бетонної суміші та догляд за бетоном у процесі його твер­діння виконують спеціалізовані ланки чи бригади. Усім ланкам брига­ди бетонників надається підготовлений фронт робіт не менш як на добу, а в разі зведення конструкцій, в яких не допускаються перерви в роботі, — на весь період бетонування цих конструкцій. Потрібний фронт робіт призначають з урахуванням продуктивності застосовуваних ма­шин і механізмів з подавання бетонної суміші в конструкцію. Роботу спеціалізованих ланок бетонників організують, як правило, в дві зміни, а у випадку подавання бетонної суміші бетононасосами та бетонуван­ня конструкцій, в яких не дозволяються перерви у роботі, — у три зміни за змінним графіком. Якщо одночасно з бетонуванням викону­ються й інші (суміжні) роботи, то в цьому випадку організують комп­лексні бригади.

Комплексну бригаду ділять на спеціалізовані ланки (ланка теслярів, ланка арматурників, ланка бетонників).

Комментарии закрыты.