Портал о строительстве и ремонтных работах

Залежно від конструктивних та об’ємо-п лану вальних рішень техно­логія спорудження промислових будинків має свої особливості. З цьо­го погляду розрізняють зведення одноповерхових будинків особливо легкого, легкого, середнього та важкого типів і багатоповерхових бу­динків.

Одноповерхові будинки особливо легкого типу споруджують зав­довжки 10—12 м і заввишки 5 — 7 м. Такі будинки складають із зазда­легідь виготовлених заводських конструкцій. Металеві конструкції особливо легких будинків виробляють із гнутих сталевих профілів та особливо легких металів. Балки мають раціональну геометрію, ферми виготовляють із гнутих тонкостінних профілів і металевих прутків. Покриття монтують із металевого профнастилу, утеплюють жорсткими мінераловатними плитами та покривають рулонною покрівлею. У стіно­вих панелях між двома алюмінієвими листами прокладають пінополі­уретан. Між собою і з колонами стінові панелі з’єднують болтами.

Такі будинки монтують легкими кранами, переважно автомобільни­ми, роздільним, комплексним чи комбінованим методом за надзвичайно короткі строки. Невелика маса конструкцій дає змогу використовувати найпростіші стропи і захоплювачі. Застосовують здебільшого болтові з’єднання, що зменшує витрати праці під час монтажу.

Одноповерхові промислові будинки легкого типу мають прогони до 18 м; їх зводять з конструкцій із металу і збірного залізобетону

f

масою до 10 т і оснащують мостовими кранами вантажопідйомністю до 5 т.

Одноповерхові промислові будинки середнього типу з прогонами до ЗО м і заввишки до 18 м, які мають крани вантажопідйомністю до 50 т, споруджують з металевих і залізобетонних конструкцій масою до 30 т. Такі будівлі належать до однорідних об’єктів; їх зводять по­слідовними етапами: спорудження підземних конструкцій, монтаж на­земних конструкцій, влаштування покрівлі, опоряджувальні роботи і монтаж устаткування.

Будинки в плані поділяють на кілька дільниць для можливого сумі­щення робочих будівельних процесів і організації будівельного потоку. Дільниці визначають залежно від майбутньої технології виробництва, кількості прогонів і технологічних блоків. Дільниці можуть розміщу­ватися в прогонах уздовж будинку, впоперек або формуватися з типо­вих секцій.

Із будівельних робіт найтрудомісткішими є спорудження фундаментів і монтаж основних конструкцій наземної частини.

Фундаменти об’ємом до 5 м3 здебільшого виконують збірними, а об’ємом понад 5 —8 — монолітними. Котловани для влаштування фунда­ментів риють найчастіше у вигляді траншей. Фундаменти монтують з попередньою розкладкою. Монтажний кран переміщується вздовж про­гону з краю траншеї.

Наземні конструкції монтують здебільшого роздільним методом з розвитком монтажу вздовж або впоперек будинку. За роздільного ме­тоду монтажу конструкції певного типу монтують окремим потоком. Потоки можуть бути такими: перший — монтаж колон, другий — підкра­нових балок, третій — ферм і плит покриття, четвертий — стінових панелей. Для виконання робіт спеціалізованими потоками ланки робіт­ників працюють з оптимально підібраним монтажним краном і викори­стовують спеціальне монтажне оснащення, зокрема транспортні маши­ни. Як правило, монтаж конструкцій проводять без проміжного їх роз­вантаження, а з транспорту, який під’їжджає до монтажного крана з того боку, з якого конструкції ще не змонтовані.

Залежно від розмірів та маси конструкцій використовують різно­манітні схеми руху монтажних кранів (рис. 3.10). Слід зазначити, що ефективніше використовувати кран з великою вантажопідйомністю, що прискорює монтажний процес, оскільки з однієї стоянки крана монту­ють більше конструкцій, але в цьому разі збільшується вартість екс­плуатації крана. Легкий кран під’їжджає на кожну наступну стоянку для монтажу чергової конструкції, що ускладнює процес, проте витрати на його експлуатацію будуть мінімальними.

Під час монтажу колон і фундаментів рух крана посередині прогону вважається раціональним у прогонах до 12 м (рис. 3.10, я); у прогонах 18, 24 або ЗО м кран рухається вздовж країв (рис. 3.10, в). Під час монтажу покриття, коли ферми монтують з кроком 6 м, кран рухається

Рис. 3.10. Схеми руху монтажних кранів:

а, б — посередині прогону відповідно під час монтажу колон (фундаментів) та покриття; в — вздовж країв прогону; г — впоперек прогону; цифрами позначено послідовність установлення конструкцій посередині вздовж прогону (рис. 3.10, б). Якщо ферми розміщують з кроком 12 м, то для монтажу покриття застосовують схеми, за якими кран рухається впоперек прогону (рис. 3.10, г).

Спорудження промислових будинків машинобудівної та металургій­ної промисловості з прогонами близько ЗО м здійснюють, як правило, із застосуванням металевих ферм. Ферми великих прогонів зазвичай над­ходять на будівельний майданчик у розібраному вигляді, де їх склада­ють і укрупнюють на спеціально організованих стендах.

Ефективним є конвеєрний метод монтажу покриттів одноповерхо­вих промислових будинків, який полягає в тому, що на будівельному майданчику обладнують конвеєрну лінію для складання монтажних блоків з кількох (найчастіше з двох) ферм з улаштуванням покриття та покрівлі, інженерним обладнанням і повним їх опорядженням (див. рис. 3.11). Готові блоки масою 50 — 200 т переміщують до місця вста­новлення за допомогою крана великої вантажопідйомності або з вико­ристанням спеціального устаткування. Для цього часто використову­ють мостові крани, які потім обслуговують основне виробництво.

Конвеєрна лінія — це рейкова колія, якою візки періодично (один раз на чотири години) пересуваються вздовж оснащених робочих місць (до 16), де монтують ферми і покриття, влаштовують утеплювач, вико­нують покрівельні, малярні, електротехнічні та інші роботи.

Застосування конвеєрної лінії має великі переваги перед поелемент — ним монтажем. Крім підвищення продуктивності монтажних робіт цей

Рис. 3.11. Схема організації конвеєрного мон­тажу:

/ — прогони будинку; 2 — конвеєрна лінія для скла­дання блоків покриття; 3 — баштовий кран; 4 — напрямок переміщення монтажного блока; 5 — мосто­вий кондуктор-установннк; 6 — установлені блоки спосіб організації виробництва розширює фронт робіт для суміжників завдяки тому, що значну частку основних монтажних ро­біт винесено за межі будівлі, а це дає мож­ливість значно скоротити тривалість будів­ництва. Конвеєрний метод монтажу може бути ефективним для площі покриття бу­динку понад 50 тис. м2 і в разі достатньо­го матеріально-технічного забезпечення на конвеєрній лінії (у три зміни працюють близько 60 бригад і 14 —18 кранів, тому простої лінії завдають значних збитків).

Одноповерхові промислові будин­ки важкого типу мають висоту 18 —65 м та прогони 24 —48 м з мостовими кранами вантажопідйомністю до 220 т. Такими будівлями є цехи машинобудів­них підприємств, металургійних та гірничо-збагачувальних комбінатів, теплових і атомних електростанцій. Ці об’єкти дуже неоднорідні за своїм конструктивним та архітектурно-планувальним виконанням. Маса окремих конструкцій може досягати понад 100 т, а їхній сумарний об’єм перевищувати 10 тис. м3.

Для монтажу конструкцій і механізації монолітних робіт використову­ють баштові та самохідні крани вантажопідйомністю 50 і 75 т. Монтажні роботи виконують переважно комплексним методом, тобто з однієї сто­янки монтують усі конструкції в радіусі дії крана. Технологічне облад­нання, як правило, монтують одночасно з будівельними конструкціями.

Найбільш трудомісткі роботи в цих будинках — це спорудження фундаментів під технологічне обладнання та земляні роботи, які викону­ють і до спорудження основних конструкцій будинку, і після монтажу каркаса.

Будівельно-монтажні роботи виконують за технологічними вузлами, які охоплюють групи основного і допоміжного технологічного обладнан­ня та безпосередньо пов’язані з ним будівельні конструкції. При цьому вузол вибирають так, щоб можна було випробувати і відрегулювати технологічне обладнання. Межі технологічних вузлів можуть не збіга­тися з типовим поділом об’єму будинку.

Для механізації будівельно-монтажних робіт у будинках важкого типу застосовують одночасно кілька монтажних кранів, місця встановлен-
ня яких вибирають з ураху­ванням архітектурно-плану­вального рішення будівлі, вибраних технологічних вуз­лів і вимог техніки безпеки. Для цього виокремлють зони, в яких можуть безперешкод­но працювати крани, а також розробляють запобіжні захо­ди з техніки безпеки. Досить часто виникає потреба у під­нятті конструкції та елемен­тів обладнання за допомогою двох чи більше кранів. Цю відповідальну і небезпечну роботу можна виконувати тільки у чіткій відповідності з проектом виконання робіт

та за обов’язкової присутності досвідченого керівника (інженера).

Теплові та атомні станції споруджують потоковим методом або розді­ляють їх будівництво на черги, які встановлюють відповідно до технологіч­них вузлів (вузол — це об’єм, в якому може незалежно працювати турбо­агрегат). На будівництві ТЕЦ і АЕС використовують баштові крани вантажопідйомністю до 75 т (рис. 3.12), а також самохідні та козлові крани. Будівельні конструкції та обладнання подають під кран залізнич­ним транспортом або автомобільними трайлерами. Високі колони монту­ють частинами в кілька ярусів з виконанням монолітних стиків на висо­ті понад ЗО м. Для стійкості колони розкріплюють уздовж ряду постій­ними розпірками та балками, а впоперек ряду — тимчасовими розчалками.

На атомних станціях більшість конструкцій виконують монолітними; вони надійніше захищають від радіоактивного випромінювання. Ма­шинний зал турбоагрегата практично не відрізняється від аналогічного залу теплової станції (одноповерхової промислової споруди). Реактор — не відділення — це багатоповерхова монолітна будівля, яку накрива­ють попередньо напруженим залізобетонним куполом. Конструкцію ку­пола монтують на землі, після чого піднімають двома кранами на місце. Монолітні конструкції виконують як у переставній опалубці, так і в незнімній із залізобетонних панелей.

Багатоповерхові збірні будинки споруджують заввишки 3 — 12 по­верхів, завширшки 12 — 42 м, завдовжки 100 — 300 м з масою залізобе­тонних і металевих конструкцій не більше ніж 8 — 10 т (найчастіше 5 — 6 т). Будівлю формують з уніфікованих типових секцій, відділених одна від одної температурними швами.

Як і одноповерхові, багатоповерхові будинки зводять у кілька етапів: спорудження підземних конструкцій, зведення наземних конструкцій,

Залежно від розмірів для спорудження багатоповерхових будин­ків застосовують баштові чи самохідні крани, які можуть бути розмі­щені з одного боку будинку, з двох боків або встановлені посередині (рис. 3.13).

У плані будинки поділяють на зони дії кранів, а зони, в свою чер­гу, — на дільниці для можливого суміщення робіт.

Організація робіт з установленням крана з одного боку будинку принципово не відрізняється від прийнятої для житлового будинку. Роботи на дільниці виконують горизонтальними ярусами.

Безпечна сумісна робота двох кранів, установлених з протилежних боків, досягається однаковістю обсягів робіт на діагональних дільни­цях 1, 3 і 2, 4 (рис. 3.13). Крани працюють зліва направо з відставан­ням, яке виключає їх зіткнення. Після закінчення роботи на дільницях / і 3 перший кран продовжує роботу вздовж будівлі на дільниці 2, а другий повертається до лівого торця будівлі і розпочинає роботу зліва направо на дільниці 4 (рис. 3.13).

Якщо кран установлено посередині, то будівлю монтують вертикаль­ними уступами. Тоді дільницю / буде змонтовано значно раніше і, поки монтується дільниця 2, на дільниці / виконують опоряджувальні, мон­тажні та пусконалагоджувальні роботи.

У всіх схемах організації монтажу послідовність установлення кон­струкцій має бути такою, щоб забезпечувати стійкість будівлі, виконан­ня вимог техніки безпеки і найекономічніший монтаж. Особливу увагу
слід приділяти своєчасному (першочерговому) монтажу діафрагм жорст­кості та зв’язувальних панелей.

Стіни багатоповерхових промислових будівель, як правило, самонесівні або спираються на каркас. Зведення їх виконують з деяким відставан­ням від монтажу каркаса або одночасно з ним. Опоряджувальні робо­ти проводять після покрівельних водночас із монтажем і налагоджен­ням устаткування. Важке та громіздке устаткування монтують разом з будівельними конструкціями.

Комментарии закрыты.