Портал о строительстве и ремонтных работах

Будівельні роботи, пов’язані з упорядкуванням території, здійсню­ють відповідно до проекту виконання робіт, спеціально розробленим і погодженим за часом з проектом зведення будівлі чи інженерної спо­руди. Залежно від особливостей району забудови роботи з упорядкуван­ня можна виконувати протягом усього періоду будівництва, але завжди вони є завершальними.

До робіт, пов’язаних з упорядкуванням території, належать форму­вання мікрорельєфу майданчиків, створення платформ-терас та інших видів штучного рельєфу; озеленення території; влаштування покриття пішохідних і транспортних доріг, ігрових, спортивних і господарських майданчиків, зон відпочинку; будівництво різних споруд, а також ма­лих архітектурних форм.

Роботи з формування мікрорельєфу і створення платформ-терас най­частіше суміщають за часом і в просторі з комплексом земляних робіт, пов’язаних із вертикальним плануванням майданчика, влаштуванням земляного полотна доріг, зведенням підземної частини будівлі.

Формування мікрорельєфу охоплює: винесення в натуру проектного рішення; різання та переміщення ґрунту; вивезення надлишку або підве­зення недостатнього для насипу ґрунту, пошарове ущільнення його; зведення кам’яних або бетонних підпірних стінок; улаштування дре­нажних ям і дренувальних відсипок за підпірними стінками; засипання ґрунтом пазух за підтримними стінками з трамбуванням; формування відкосів ландшафту.

Ці роботи виконують загальнобудівельні або спеціалізовані на ланд­шафтному будівництві та озелененні території організації.

Під час винесення в натуру проектного рішення характерні точки пла­ну та їх вертикальне положення закріплюють на місцевості дерев’яними кілками, металевими інвентарними геодезичними знаками або тимчасови­ми геодезичними знаками, закладеними нижче від поверхні землі на рівні майбутньої проектної поверхні. Застосування тимчасових геодезичних знаків складніше, проте вони не заважають роботі землерийної техніки.

Різання та переміщення ґрунту з пошаровим ущільненням насипу виконують методами і засобами, розглянутими в п. 2.2.

Надлишковий ґрунт вивозять за межі будівельного майданчика. Якщо ґрунту не вистачає, його підвозять (найкраще того самого виду, що й на цьому майданчику) і пошарово ущільнюють за вологості, близької до оптимальної. Для збільшення вологості ґрунту його поливають водою в кар’єрі, а для зменшення — розсипають тонким шаром на об’єкті й ущільнюють після підсушування. Поливання водою ґрунту на місці ущільнення (навіть піщаного) не допускається, оскільки це створює перешкоди для досягнення високої щільності його.

Кам’яні та бетонні підпірні стінки зводять після виконання основ­них земляних робіт, щоб не створювати перешкод роботі землерийної техніки.

В окремих місцях ландшафту влаштовують дренажні ями, що погли­нають надлишкові дощові води. Викопаний ґрунт розплановують на місці або вивозять, а ями засипають піском і щебенем. Для цього вико­ристовують самоскиди, навантажувачі та автокрани з баддями.

Засипання пазух за підпірними стінками виконують після набиран­ня міцності матеріалом стінки. Попередньо за стінкою насипають дре — нувальні матеріали, якщо це передбачено проектом. Поверх дренажу вкладають пошарово з трамбуванням ґрунт. Залежно від об’ємів пазух цю роботу виконують механізовано або вручну.

1 Великі відкоси ландшафту формують під час планування майдан­чика бульдозерами або екскаваторами-планувальниками, невеликі —

} вручну.

j У зв’язку зі збільшенням щільності міської забудови і значною кон — I центрацією населення виник метод поярусного формування території, і прилеглої до будинків. Часто прилеглу територію забудовують підзем — ‘ ними спорудами, в яких розміщують автомобільні стоянки, приміщення і соціально-побутового призначення та ін. На дах цих споруд, які MG­S’- жуть бути врівень із прилеглою територією, влаштовують спортивні майданчики або господарські площадки.

На територіях з різко пересічним рельєфом утворюють платформи — тераси. У підплатформовому просторі розміщують криті ігрові май — * данчики, озеленені подвір’я і приміщення, що не потребують істотного освітлення. У таких умовах часто зводять терасні житлові будівлі, дахи яких використовують під зелені майданчики перед ярусом, розміщеним вище. На платформах-терасах і дахах будівель із залізобетонних збірних або монолітних ребристих плит, які укладають за допомогою монтаж­них кранів з виконанням відповідних гідроізоляційних робіт, насипа­ють достатній шар родючої землі для газонів та чагарників і розміщу­ють місткіть для кореневої системи невеликих дерев.

Роботи, пов’язані зі зведенням платформ-терас, включають в органі­заційно-технологічну модель зведення головної будівлі (циклограму або календарний графік) і виконують у послідовності, визначеній проек­том виконання робіт.

У житловому середовищі, переважно на майданчиках відпочинку або дитячих майданчиках, улаштовують ставки, джерела, водяні партери. Водні гладі поєднують із фонтанами (водограями) й різноманітни­ми дитячими ігровими елементами (гірками, каналами для човників, каскадами, переходами). Площі навколо водних споруд засипають гравієм, вкривають плитами (плитками) або засівають травою. Дно й укоси водоймищ виконують із монолітного бетону та залізобетону або зі збірних елементів з подальшим замонолічуванням стиків і відпо­відною гідроізоляцією зовнішньої поверхні. Внутрішні поверхні обли­цьовують різними вологостійкими декоративними плитками, брекчією, мозаїкою. Для запобігання порушенню конструкцій і опоряджувально­го шару у випадку промерзання глинистих ґрунтів під дно басейнів укладають дренувальний шар із гравію, щебеню або шлаку, передбача­ючи відведення води у дренажну систему або мережу зливової каналі­зації.

Будівництво водних споруд здійснюють, як правило, спеціалізовані організації.

Після закінчення земляних і будівельних робіт з використанням важ­кої будівельної техніки виконують роботи, пов’язані з прокладанням мереж дворового освітлення, поливу, зливної каналізації та бетону­ють або підсипають щебенем основи пішохідних доріжок.

Інженерні мережі благоустрою закладають на глибину не менше ніж 0,7 м відповідно до чинних нормативів. Так, електричні проводи про­кладають у захисних вінілових або металевих трубах, а місця з’єднан­ня проводів паяють і герметизують. Кінці електропроводів заводять до місця установлення світильників і формують на них фундамент під ліхтарі. В місцях установлення прожекторів для підсвічування зеле­них насаджень чи будинків улаштовують дренажні ями, на які врівень із майбутнім газоном пізніше установлюють герметичні світильники.

Останнім часом все частіше використовують автоматичний полив дерев і газонів. Для цього, в разі відсутності природного, створюють штучне невелике (потрібний розмір розраховують) водоймище для прогріван­ня води зі скважини перед поливом. Споруджують приямок для водя­ного насоса з електроприводом, у альтанці або іншому місці монтують щит управління поливом із мікропроцесором і сенсорними датчиками. Пластикові труби поливу склеюють у магістралі та відводи до форсу­нок і прокладають у траншеях на глибині 0,3 —0,4 м. Поряд із трубами для води прокладають електричні кабелі під напругою 12 В для управ­ління форсунками.

Перед засипанням траншей над електричними кабелями проклада­ють ряд цегли для ізоляції та захисту від пошкоджень.

Зливову каналізацію влаштовують із пластикових труб діаметром 100 мм і більше. Монтаж розпочинають від місця скидання води і з заданим ухилом рухаються до місць збору води. В місцях збору монту­ють приймальні пластикові збірні колодязі. Колодязі накривають пла — стиковими або чавунними решітками. Використовують для прийому води також лотоки, накриті декоративними решітками. Із лотоків зав­довжки 0,5— 1,0 м формують збоку вздовж або впоперек доріжки де­коративні фризи, які не дають можливості утворюватися калюжам на доріжках, терасах і площадках. Лотоки укладають вручну на бетонну основу водночас із брукуванням доріжок.

Бетонування основ доріжок здійснюють відповідно до проекту. Ро­боти виконують як вручну, так і з використанням засобів малої механі­зації. Цей процес охоплює: розбивні роботи; планування та трамбуван­ня ґрунту; влаштування опалубки, армування, укладання бетонної суміші; розрізання доріжок температурно-деформаційними швами.

Розбивання доріжок виконують геодезист із двома робітниками. Де­рев’яними кілками закріплюють на місцевості характерні точки і на них наносять вертикальну позначку верха підготовки.

Планування основи доріжок супроводжується зрізанням і підсипан­ням ґрунту по довжині і ширині траси доріжок. Підсипаний ґрунт обо­в’язково трамбують, часто з додаванням щебеню.

Бокову опалубку-бортоснастку виставляють верхньою кромкою під задану позначку з обох боків доріжки, для чого вздовж опалубки заби­вають ряд дерев’яних кілочків і до них цвяхами прибивають дошку — бортоснастку. Товщина бетонування задається проектом, зазвичай вона

становить 8 —10 см. У просторі між двома рядами опалубки монтують арматуру у вигляді сітки з чарункою не більшою ніж 250 х 250 мм. Діаметр арматури і розмір чарунки зазначають у проекті. Сітки в’яжуть на місці, що дає змогу економити матеріал, або вкладають з напуском готові, заводського виробництва, що зменшує витрати праці на об’єкті, їх кладуть на підкладки для створення захисного шару. Як правило, сітка має розміщуватися у товщі бетону.

Пластичну бетонну суміш укладають в опалубку і стягують рейкою вздовж бортів опалубки. Через один-два дні опалубку знімають і борти плити підсипають ґрунтом із трамбуванням. Розрізання бетонної осно­ви доріжки температурно-деформаційними швами краще виконувати під час брукування чи облицювання доріжки, що забезпечує суміщення швів в основі й облицюванні.

Укладання покриття доріг, доріжок, майданчиків відпочинку тощо виконують після того, як важка будівельна техніка (бульдозери, автомо­білі, автокрани та ін.) завершила роботу і залишила об’єкт, а тому, залежно від обсягів робіт, формування родючого шару для газону та посадки великих дерев може передувати цим роботам. Покриття вико­нують із асфальту, бетону, цементного розчину, пісковикових і граніт­них плит довільної форми, пиляних кам’яних плит, цементних, бетон­них і керамічних плиток, гранітної шашки, цементно-піщаних фігурних елементів вимощування (ФЕМ) різної форми і кольору тощо.

Покриття із асфальту, бетону та цементного розчину укладають на бетонну підготовку аналогічно влаштуванню підготовки із таких самих матеріалів.

Кам’яні плити пиляні та довільної форми укладають на бетонну осно­ву через шар жорсткої цементно-піщаної суміші (гарцовки) завтовшки 3 — 5 см. Шар гарцовки викладають на площі 0,3 —0,5 м2, припудрю­ють її цементом (у випадку використання мармуру — білим цементом), збризкують водою і укладають зверху плиту. Плиту осаджують на по­трібну позначку легким постукуванням по ній гумовою кувалдою або дерев’яною трамбівкою масою 12— 18 кг. Вертикальні шви (якщо вони передбачені проектом) розчищають, а камінь чистять зволоженою ган­чіркою або промивають водою з використанням жорсткої щітки (особ­ливо у випадку ніздрюватого каменю). Потім знову викладають гар- цовку і т. д. За потреби кам’яні плити підрізають на верстатах з алмаз­ними кругами з поливанням місця різання водою або ручним різальним інструментом насухо. Плити довільної форми підколюють молотками і зубилами для кращого прилягання.

Покриття зі штучних плиток залежно від їх розміру за товщини понад 25 мм укладають за наведеною вище технологією, за товщини менш ніж 25 мм, а також керамічну, за технологією, аналогічною насти­ланню підлог.

Плитки кріплять до основи за допомогою цементно-піщаних роз­чинів (стара технологія) або з використанням сучасних високоякісних матеріалів заводського виготовлення (ґрунтовок, сухих сумішей для приготування клею, затирок для заповнення швів тощо). Сучасна тех­нологія облицювання доріжок, терас та іншого може бути така: очи­щення поверхні основи, сушіння поверхні основи, ґрунтування основи, технологічна перерва 3 год, розмічання плиткою основи, приготування клею, укладання маякових плиток, укладання плитки.

Сучасна технологія потребує ідеально рівної та ретельно підготовле­ної основи. Якщо основа нерівна або має сліди руйнування, її треба від­ремонтувати також за сучасною технологією. Для облицювання доріжок використовують морозостійку кераміку, клеї та супутні матеріали.

Клей наносять на площу в такій кількості, щоб його можна було використати до початку висихання. Нанесений клей прочісують зубчас­тим шпателем, розміри зубців якого залежать від виду зворотного боку плитки, виду основи та розмірів плитки. У разі облицювання поверхонь на відкритому повітрі клей наносять не лише на поверхню основи, а й додатково на зворотний бік плитки, щоб не допустити створення під плиткою порожнин. Осаджування плитки на проектний рівень дося­гається сильним натисканням на плитку і ударами по ній молотком із гумовою насадкою.

Температурні коливання спричинюють температурне видовження або усадку поверхні з плиток, тому через кожні 4,5 м для плиток світлого і через кожні 2 м для плиток темного кольору слід влаштовувати ком­пенсаційні шви. Ці шви до повного завершення робіт заклеюють само — клейною стрічкою, щоб вони не засмічувалися.

Після закінчення укладання плитки залишки клею знімають, а шви прочищають дерев’яними клинцями. Після твердіння клею шви запов­нюють спеціальною шовною масою, втираючи її за допомогою гумового натирача в діагональному напрямку відносно швів. Компенсаційні темпе­ратурні шви заповнюють будівельним силіконовим герметиком і загла­джують пластмасовою паличкою, змоченою у мильній воді. Герметик висихає приблизно за 6 —8 діб.

Гранітну шашку розміром 5 х 5; 7 х 7; 10×10 см і ФЕМ укладають по бетонній основі через шар жорсткої цементно-піщаної суміші (гарцов — ки) завтовшки до 6 см. Гарцовку наносять на основу в полі досяжності витягнутої руки бруківника під шнури, які вказують проектний рівень бруківки, не досягаючи шнура на розмір, менший від висоти шашки (ФЕМа) на 2 —3 см. Гарцовку трамбують рейками або ручними трам­бівками, потім кельмою викопують маленьку лунку, в неї вставляють шашку чи ФЕМ і забивають її до проектного рівня гумовим молотком або киянкою.

Вимощування виконують згідно з проектом рядами, сіткою, радіаль­ними секторами з підбором кольору елементів вимощування.

Шви між шашкою засипають кам’яним дрібняком, а між ФЕМами їх можна заливати рідкими шовними масами на основі цементно-полі­мерних сумішей.

Майже всі наведені види брукування можуть мати систему елект­ричного антикригового підігрівання та електричні ліхтарі освітлення, вмонтовані врівень з бруківкою. У такому випадку під час бетонуван­ня основи доріжки потрібно прокласти електричні мережі (із трьох проводів) з обов’язковим заземленням і за потреби влаштувати ніші та отвори в бетонних основах для ліхтарів та їх дренажів. Перед облицю­ванням доріжок і терас, в яких передбачено антикригове підігрівання, слід змонтувати нагрівальний провід і датчики опадів та температури. Електричні проводи з’єднують тільки паянням або зварюванням. Місця з’єднання ізолюють за допомогою герметичних гільз, заповнених гер­метиком.

Озеленення міських територій відіграє важливу роль у санітарно — гігієнічному забезпеченні, збереженні ґрунтів від водної та вітрової ерозій, захисті території від*шуму, вітру, снігових заносів та викидів промисло­вої зони.

Обсяги робіт, пов’язаних з озелененням, установлюють згідно з чин­ними нормами на проектування. Існують три різновиди озеленення: об’ємне (дерева і чагарники), партерне (газони і квітники), прямовисне (плющі та ліани). Рослини для висаджування добирають з урахуван­ням специфічних особливостей середовища (кліматичних, гідрогеологіч­них, наявності виробничих викидів тощо).

Об’ємне озеленення здійснюють рядковим і кущовим висаджуванням дерев і чагарників. У випадку рядкового висаджування інтервали між стовбурами становлять 4 —6 м залежно від породи дерев. Допустима відстань від об’ємних насаджень до будівель і споруд регламентована СНиП ІІІ-10-75 «Благоустройство территорий».

Партерне озеленення є найпоширенішим і найефективнішим видом зеленого будівництва. Газони і квітники прийнятні за будь-яких умов і слугують чудовим декоративним фоном.

Прямовисне озеленення застосовують як декоративний прийом на фасадах, для чого стіни іноді оснащують легким зовнішнім каркасом, або як тіньовий екран альтанок і пергол.

Озеленення територій здійснюють незалежно від пори року, крім літнього періоду, особливо в умовах жаркого клімату.

Для висаджування дерев використовують ямобури, екскаватори (зво­ротні лопати) і самохідні крани, а для висаджування чагарників — різні розпушувачі або траншеєкопачі, для газонів — плужні розпушувачі. Рослинний шар ґрунту перемішують і розрівнюють бульдозерами, грей­дерами, скреперами, а також вручну, що дає якісніший результат. Для верхнього шару газону ґрунт готують на спеціальних полігонах, змішу­ючи різні види і фракції ґрунтів залежно від кліматичних умов та умов майбутньої експлуатації газону.

При озелененні часто використовують прийом дернування. Вироще­ний у питомнику газон розрізають на смуги, прямокутники, квадрати, підрізають горизонтально на 12 — 17 см нижче від поверхні землі і

згортають у рулони або вкладають окремі дернини в ящики для пере­везення на місце озеленення. Дернини щільно вкладають на основу із того самого ґрунту, ущільнюють зверху й поливають водою. Якщо дер­нові покриття настилають на схилах, їх прибивають до ґрунту дерев’я­ними шпильками.

До малих архітектурних форм належать такі елементи благоустрою: огорожі, кіоски, світильники, квітники, вази, урни, лави; на виробничих підприємствах — це ще й елементи візуальної інформації. їх виго­товляють у заводських умовах, установлюють як на раніше споруджені фундаменти, так і безпосередньо на покриття майданчика.

Контроль якості робіт, пов’язаних з благоустроєм території, полягає у систематичному спостереженні й перевірці відповідності робіт, що виконуються, проектній документації та СНиП ІІІ-10-75 «Благоустрой­ство территорий».

Особливо відповідальними для будівельників є роботи із встановлення обладнання і благоустрою ігрових, спортивних і дитячих майданчиків. Обладнання для лазіння слід виготовляти з міцних матеріалів із гла­денькими поверхнями, їхні опори (стояки) потрібно встановлювати на міцні фундаменти, заглиблені у ґрунт.

До рухомих ігрових засобів (гойдалок, обертових барабанів) став­ляться такі самі вимоги і, крім того, обов’язковим є чітке дотримання відстаней між ними та рівнем майданчика.

Устаткування для творчих ігор (човни, ракети, літаки, автомобілі, іноді списані транспортні засоби) слід закріплювати жорсткими в’язями або заглиблювати у бетонний фундамент. Гірки для катання, містки і пе­реходи над басейнами повинні мати міцні огорожі з гладенькими по­ручнями.

Для озеленення, особливо дитячих майданчиків, не дозволяється виса­джувати чагарники з отруйними плодами. Чагарники з шипами (шипши­на, паркові троянди, глід) не повинні безпосередньо межувати з май­данчиками; їх висаджують як другий ряд живої огорожі. Поблизу ди­тячих майданчиків не повинно бути фруктових дерев, щоб виключити ймовірність шлункових захворювань від споживання недостиглих або брудних плодів.

Під час виконання будівельно-монтажних, спеціальних і опоряджу­вальних робіт, улаштування об’єктів благоустрою слід користуватися СНиП ІИ-4-80 «Техника безопасности в строительстве».

У період будівництва, особливо в процесі здавання житлових буді­вель в експлуатацію, не дозволяється залишати спортивні снаряди, рухоме ігрове обладнання, устаткування для творчих ігор та деякі елементи господарських майданчиків тимчасово закріпленими у проектному по­ложенні. Фундаменти слід влаштовувати із анкерними випусками з тим, щоб під час установлення елементів майданчиків залишилося тільки закріпити їх зварюванням або заклепками (використовувати різьбові з’єднання не дозволяється).

Комментарии закрыты.