Портал о строительстве и ремонтных работах

Метою реконструкції житлових і громадських будинків є приведення у відповідність їх до сучасних архітектурно-планувальних, санітарно — технічних і комфортних вимог та подовження терміну їх експлуатації. Будинки, побудовані 60—100 років тому, не відповідають сучасним ви­могам, а масове житло, побудоване в 50 —60-х роках XX ст., ще більшою мірою потребує реконструкції. Цього можна досягти переплануванням будівель із заміною несівних конструкцій та інженерних систем або несівних конструкцій і перекриттів. Крім того, для збільшення корис­них площ будівель застосовують також добудову нових приміщень надбудовою та прибудовою.

Надбудови за конструктивними ознаками можна поділити на такі, що виконують:

• без додаткових навантажень на основні несівні конструкції;

• із додатковими навантаженнями;

• з підсиленням основних несівних конструкцій;

• зі зміною конструктивної схеми;

• із застосуванням додаткових несівних опор.

Надбудови без додаткових навантажень на основні несівні конст­рукції виконують зі збереженням їх у наявному стані. Якщо вони не мають пошкоджень і перевантажень, то їх не підсилюють. Зазвичай це є збільшення висоти будинку зі збереженням його внутрішньої струк­тури, особливостей габаритів, несівної основи. У такий спосіб можна надбудувати 1—2 поверхи у більшості будинків традиційної забудови заввишки в два —п’ять поверхів. Такі надбудови можливі внаслідок ущільнення ґрунту основи в процесі експлуатації будинку в разі задо­вільного стану фундаментів і потрібного запасу міцності стін і опор.

Надбудови зі зміною конструктивної схеми будинку здійснюють, звільнивши від додаткового навантаження, тобто маси надбудованих поверхів, основні несівні елементи наявного будинку і передавши до­даткове навантаження на ті конструкції, які ненавантажені або наван­тажені слабко. Такі надбудови доцільно споруджувати лише тоді, коли потрібний об’єм надбудови не можна здійснити без зміни конструктив­ної схеми з підсиленням основних несівних конструкцій, що слід довес­ти під час обстеження будинку та підготовки до проектування. Надбу­дови зі зміною конструктивної схеми дають можливість підвищити бу­дівлю на 3 —4 поверхи.

Надбудови із застосуванням додаткових несівних опор можуть бути споруджені над будь-яким будинком і на будь-яку висоту. Конструк­тивне рішення таких надбудов — це спорудження нових опор або інших несівних елементів частини будівлі, що надбудовується, які засновуються на власних фундаментах. Ці несівні конструкції можна розміщувати як усередині габариту наявного будинку, так і поза ним. З урахуван­ням труднощів улаштування фундаментів для додаткових опор їх ба­жано розміщувати з більшими відстанями, ніж у новому будівництві. У більшості випадків застосовують масивні монолітні бетонні фундамен­ти або фундаменти з набивних паль. Планування та конструкції по­верхів, що надбудовуються, при цьому можуть бути зовсім іншими, ніж у наявному будинку.

Конструктивне рішення такої надбудови має два основних варіанти. У першому випадку влаштовують платформу (стіл) основи, на якому нові поверхи можуть мати які завгодно конструктивні схеми. У друго­му — на кожному поверсі або через поверх передбачають несівні еле­менти у вигляді балок (ферм, рам), що встановлюються на додаткових колонах надбудови.

У такий спосіб був надбудований 59 поверхами заввишки 244 м цен­тральний залізничний вокзал Нью-Йорка, який є архітектурно-історич­ною пам’яткою. Різні конструктивні схеми надбудов наведено на рис. 4.1 —4.4.

Прибудови вважають додатками до наявних будинків у плані, а також розглядають як включення невеликих старих будинків у нові буді­вельні комплекси.

Роль архітектора під час розроблення проекту реконструкції громад­ських та житлових споруд має бути основною. Розробляючи проект реконструкції, архітектор повинен пам’ятати, що навіть незначна перебу­дова будинку чи споруди може спричинити його пошкодження. Щоб запобігти цьому, слід не перевищувати навантаження на фундаменти, не планувати пробивання значної кількості прорізів і пазів у несівних стінах, не відключати систему опалення взимку, не залишати будинок без даху на довгий час. Виконують прибудови до наявного будинку із улаштуванням робочого шва. Підошву нового фундаменту прибудови зазвичай закладають на одному рівні з фундаментом наявного будинку.

Рис. 4.1. Надбудова поверху з легких металевих конструкцій: 1 — палі наявної споруди; 2 — ростверк тієї самої споруди; 3 — наявні елементи карка­са і перекриття; 4 — металеві конструкції надбудови

Реконструюючи громадські й житлові будинки, дотримуються таких умов: роботи проводять із відселенням або без відселення з будинків мешканців чи організацій; будівельним роботам передує розбирання старих конструкцій.

Реконструкцію слід проводити у чіткій відповідності до проекту ви­конання робіт, у якому розроблено методи і терміни їх виконання. Низька культура виробництва та зволікання зі строками робіт досить часто призводять до того, що ще міцні будівлі у період реконструкції або після її закінчення потребують додаткового підсилення несівних кон­струкцій, мають тріщини у стінах та інших конструкціях чи підвищену їхню вологість.

Рис. 4.2. Надбудова багатоповерхової частини з підсиленням наявних конструкцій 1 — палі конструкції, що надбудовується; 2 — додаткові палі; 3 — плита-ростверк підси лення; 4 — підсилення наявних колон; 5 — конструкції каркаса надбудови

Рис. 4.3. Надбудова багатоповерхової частини з переобпиранням: 1 — палі споруди, яка надбудовується; 2 — ростверк тієї самої споруди; 3 — додаткові палі; 4 — наявні елементи каркаса і перекриття; 5 — додаткові опори; 6 — загальні приміщення; 7 — додаткові конструкції платформи основи; 8 — конструкції каркаса надбудови

Рис. 4.4. Надбудова багатоповерхової частини з частковим переобпиранням: / — палі споруди, яка надбудовується; 2 — ростверк тієї самої споруди; 3 — додаткові палі; 4 — наявні елементи каркаса і перекриття; 5 — додаткові опори; 6 — конструкції каркаса надбудови; 7 — додаткові конструкції платформи основи

Відомо два організаційно-технологічних прийоми реконструкції: 1) ви­конання всіх робіт із розбирання старих конструкцій, а потім зведення нових; 2) розбирання спочатку тільки тих конструкцій, які відкрива­ють фронт для певних робіт, а потім інших. У першому випадку роботи виконують за допомогою баштового крана: знімають покрівлю, дах, по­криття, перегородки, перекриття тощо. У будинку розбирають усе, крім фундаментів і несівних стін, а потім виконують внутрішні конструкти — ви знизу вгору так, як і при новому будівництві, з використанням баш­тового крана. У другому випадку застосовують малу механізацію. Ро­боти ведуть одночасно на всіх поверхах. Матеріали на робочі місця подають за допомогою малої механізації або вручну від приймальних площадок, винесених у вікна або на балкони. На виносні площадки матеріали і конструкції подають підйомниками та кранами. Якщо ван­тажі подають на поверх крізь віконні отвори кранами, то на нижніх поверхах не повинні знаходитися люди.

Підсилення фундаментів виконують у таких випадках: при руй­нуванні окремих ділянок фундаментів від осідання, розмивання ґрунтів, раніше здійснених конструктивних змін, зокрема виникнення отворів; при збільшенні навантаження на фундаменти від конструкцій заміни чи надбудов.

Зношені кам’яні фундаменти зміцнюють ін’єкцією цементного роз­чину під тиском 2 — 10 атм у шви між каменями.

Кам’яні стрічкові фундаменти підсилюють розширенням підошви, заглибленням, розширенням із одночасним заглибленням, утворенням фундаментної плити, буроін’єкційними палями. Роботи виконують за­хватками близько 3 — 5 метрів, а за потреби і меншими. Для збережен­ня цілісності будинку під час відкриття фундаментів навантаження від розміщених вище стін і поверхів повністю або частково передають на тимчасові опори. Виконуючи земляні роботи, стінки виїмок потрібно закріпити.

Підсилення і способи усунення дефектів стін. За наявності в стінах дефектів застосовують різні способи їх усунення: підсилення простінків і стовпів; ремонт і підсилення перемичок; відновлення проектного по­ложення стін; збільшення жорсткості стінового каркаса будівлі. Крім того, можливі перекладення окремих ділянок стіни, підвищення тепло­захисних властивостей і поліпшення естетичного вигляду стіни.

За наявності в стіні тріщин давнього походження без слідів їх роз­криття останнім часом, такі тріщини ліквідують, якщо стіна загалом не втратила своєї форми і несівної здатності.

Тріщини завширшки до 40 мм заповнюють нагнітанням розчину під тиском близько 2,5 атм.

Місця розміщення отворів для нагнітання розчину вибирають за­лежно від розташування тріщин на стіні: на ділянках із вертикальни­ми або похилими тріщинами їх улаштовують через 0,8—1,5 м, а на горизонтальних тріщинах — через 0,2 — 0,3 м.

Іноді при ліквідації тріщин на найпомітніших ділянках стіни укла­дають кілька цеглин, які називаються замком, а в довгих і широких тріщинах влаштовують замок з якорем із прокатного профілю, що ук­ріплюють у стіні анкерами.

Якщо в стіні виявлено наскрізні тріщини у вигляді розривів кладки в місцях з’єднання зовнішніх і внутрішніх стін або в зовнішніх кутах, для зміцнення їх застосовують металеві накладки зі штабової ста­лі. Кінці накладок загинають у бік стіни для кращого зчеплення з нею і фіксують болтами, які розміщують від тріщини на відстані, що дорів­нює приблизно півтори товщини стіни. У простіших випадках за порівняно невеликої довжини і ширини тріщини накладки можна крі­пити до стіни йоржами з одного боку стіни. Якщо стіни відхиляються від вертикалі, виправити їх можна за допомогою вертикальних накла­док із прокатних профілів (швелера JM? 12 — 16) із кріпленням їх йор­жами.

Дефекти стін у вигляді спучення, порушень початкової форми усува­ють накладанням прокатних профілів із двох боків стіни в горизонталь­ному або вертикальному напрямках. Ці профілі називають розванта­жувальними жорсткими поясами.

У разі застосування поясів у паралельних стінах будинку їх зв’язу­ють між собою тяжами, які влаштовують на рівні конструкції підлоги для збільшення жорсткості усього стінового каркаса.

Крім системи жорстких накладок загальне відновлення жорсткості стінового кістяка як просторової конструктивної системи здійснюють за допомогою заздалегідь напружених поясів або тяжів з круглої арма­турної сталі. Пояси є простими у виконанні і дуже ефективними. Тяжі діаметром 28 — 40 мм розміщують на рівні тих перекриттів, в яких є тріщини. На кутах будинку встановлюють опорні швелери № 12—15 завдовжки близько 1,5 м, до яких приварюють тяжі.

У плані будинку пояси мають утворювати замкнені контури, за мож­ливості близькі до квадрата зі співвідношенням не більше ніж 1 : 1,5. Довжина поясів на кожній зі стін може досягати 15—18 м. Попереднє напруження поясів створюють натяжними муфтами, які передбачають зазвичай у середній частині кожної ділянки периметра поясу. Зусилля натягнення контролюють динамометричним ключем відповідно до роз­рахункової величини. Система напружених поясів утворює в стіновому каркасі стискальні зусилля, які гасять розтягнення і деформації, що є наслідком порушення форми стінового каркаса.

При зміцненні стінового каркаса напруженими поясами зменшуєть­ся витрата металу порівняно з жорсткими накладками. Конструкція напружених поясів складається зі стандартизованих вузлів, а роботи з улаштування є суто монтажними. Невеликі перерізи металевих поясів дають можливість зберегти поверхню фасаду, для чого всі складові частини поясів потрібно розміщувати у заздалегідь підготовлених бо­рознах.

Часткову перекладку стін виконують при заміні зовнішнього шару стіни у разі його зносу або відшаровування облицювальних рядів, з кріпленням нових каменів перев’язуванням з наявною кладкою або за допомогою анкерів.

Складнішою є заміна окремих ділянок стіни (найчастіше простінків) у випадку їх руйнування від перевантаження або для зміни розмірів. У першому випадку (без зміни перекриттів у приміщенні) над місцем, що замінюється, підвішують на тимчасових стояках і балках ділянку стіни і перекриття. Потім цю частину стіни розбирають і викладають знову.

Простінки підсилюють за допомогою залізобетонних і металевих обойм-«сорочок». Залізобетонні підсилення є ефективнішими і за мож­ливості доцільніше застосовувати їх. Для значного підсилення стін можна оштукатурювати їх по сталевій сітці з чарунками близько 150 х х 150 мм і перерізом 4 — 6 мм.

У цьому разі металеві накладки по кутах роблять трохи довшими за відстань між верхнім і нижнім упорами (біля стелі та підлоги). Потім їх стискують за допомогою болтів, чим досягають потрібного поперед­нього напруження конструкції, що працює на стиснення.

Підсилення та зміцнення перемичок. За наявності в перемичках незначних тріщин їх ліквідують розчином. У разі великих деформацій (наскрізних тріщин по всій висоті перемички та пошкоджень її ниж­ньої поверхні) перемички посилюють, зміцнюючи металевими кутика­ми або збірними залізобетонними перемичками.

Улаштування отворів. Іноді виникає потреба збільшити ширину та висоту віконних і дверних отворів. За порівняно невеликих розмірів розширення отвору простінки, що при цьому зменшуються з його боків, посилюють накладками із залізобетону або металевого стояка з пере­даванням на них навантаження від перемички. Складнішим завданням є об’єднання двох або трьох віконних отворів першого поверху для влаштування вітрин. За великих розмірів отворів простінки посилю­ють двома металевими профілями, а за можливості — проміжними сто­яками в середній частині отвору. У разі об’єднання двох отворів в один зі збереженням або збільшенням їх висоти використовують міцніший металевий каркас.

Значно зменшує капітальність будинку чи споруди пробивання от­ворів у несівних стінах для вікон або дверей, тому ці отвори потріб­но проектувати якомога меншими (рис. 4.5, а), вводячи для об’єднан­ня фасаду пілястри, пояски тощо. Якщо надбудовують поверх, то для зменшення маси надбудови вікна та двері доцільно робити якомо­га більшими (рис. 4.5, 6), зберігаючи при цьому загальний вигляд бу­динку.

Характерним є процес улаштування отворів у несівних стінах. От­вори у стінах прорізають або пробивають за допомогою механізованого інструменту (електроінструмент з дисковою пилою, пневмо-, електро-

та гідромолотки). Спочатку над майбутнім отвором у стінах вирубу­ють горизонтальні бброзни з двох протилежних боків, куди заводять балки з прокатного металу (найчастіше зі швелера). Балки стягують між собою болтами, після чого пробивають отвір для вікна чи дверей (рис. 4.6).

Заміна перекриттів. У разі реконструкції будівлі з відселенням повністю або частково замінюють перекриття, що виконують зі збірно­го чи монолітного залізобетону. Нові перекриття зі збірного залізобе­тону монтують знизу вгору за допомогою монтажних кранів, заздалегідь розібравши старі перекриття повністю або в межах робочої захватки. У старих цегляних будинках з товстими стінами плити укладають безпо­середньо на стіни, заводячи їх у пази, які влаштовані в стінах. В інших випадках, коли прорізи ослаблюють конструкцію стін, у них заздалегідь улаштовують пояс із прокатного металу або із монолітного залізобето­ну, на який укладають плити. Інколи для обпирання плит у малоповер­хових будинках зводять нові стіни. У разі повного розбирання всіх старих перекриттів слід забезпечити стійкість стін, що залишаються, і за потреби виконати їх тимчасове підсилення.

Заміна перекриттів на монолітні залізобетонні може виконуватись як за повного, так і за поповерхового розбирання старих перекриттів у межах захваток. У першому випадку зведення нових монолітних пере­криттів здійснюється знизу вгору за традиційними методами влашту­вання опалубки на столах чи риштуваннях і згори вниз із застосуван­ням опускних систем опалубки.

Для зміни перекриттів можна застосовувати також метод підйому їх. У такому разі перекриття можуть бути повністю монолітними або складатися з настилів з монолітними ділянками для їх з’єднання. Всі перекриття виконують на зручній позначці, на рівні першого поверху. Потім їх підіймають за допомогою системи домкратів на проектні по­значки, де кріплять до стін або колон. Велике значення за цього методу

має те, що опори в приміщенні можуть бути розташовані вільніше і раціональніше з погляду планування, розподілу навантажень.

У разі виконання робіт без відселення влаштовують ділянки залізо­бетонного перекриття при загальному збереженні дерев’яних пере­криттів. Водночас підсилюють окремі пристінні частини кількох балок накладками з прокатного металу та зводять нові балки із такого самого металу, на яких влаштовують незнімну опалубку з профнастилу з на­ступним виконанням монолітного залізобетонного перекриття. За на­явності в будинку металевих балок дерев’яне заповнення між ними замінюють на залізобетонне.

Відновлення і підсилення конструкцій балконів виконують укла­данням додаткової арматури і шару бетону, якщо це дозволяють по­значки приміщень, в які ведуть балконні двері. Так можна підсилювати балкони із залізобетону.

У балконах на консольних металевих балках найчастіше підсилю­ють саме ці балки в найвразливішому місці, зокрема наварюванням накладок на стінки балок або кутиків на їхні нижні полиці.

Для охорони природного середовища сміття та рештки зруйнованих конструкцій спускають униз по спеціально обладнаних коробах — сміттєпроводах у бункер-накопичувач, з якого сміття перевантажу­ють на автотранспорт для вивезення за межі будівельного майданчика (рис. 4.7).

Комментарии закрыты.