Портал о строительстве и ремонтных работах

Для створення високоякісної будівельної продукції потрібна певна категорія виконавців (робітників), які мають спеціальні знання і прак­тичні навички для ефективного та безпечного виконання будівельних процесів.

Таких виконавців називають будівельниками. Будівельники ви­конують транспортні, земляні, кам’яні, бетонні, монтажні, опоряджувальні та інші будівельні роботи.

Злагодженість та безперервність дій будівельників у процесі їх ро­боти є показником майстерності. Ступінь майстерності залежить від знання виконавцями своєї справи, наявності у них досвіду та уміння правильно й точно виконувати заздалегідь вивчені та відпрацьовані операції. З метою раціонального використання праці будівельників потрібно, щоб кожен із них виконував лише ті роботи, які властиві його фаху, спеціальності та кваліфікації.

Фах будівельника визначається видом виконуваних робіт (напри­клад, монтажні роботи виконують монтажники, кам’яні — муляри, покрівельні — покрівельники, опоряджувальні — опоряджувальники і т. д.).

Будівельники, які мають певний фах, можуть спеціалізуватися на виконанні окремих видів процесів у межах свого фаху, тобто мати спеці­альність. Наприклад, опоряджувальний може мати спеціальність ма­ляра, штукатура, облицювальника; монтажник може мати спеціальність монтажника металевих конструкцій, монтажника залізобетонних кон­струкцій, монтажника технологічного обладнання.

Будівельні роботи можуть бути різного ступеня складності. Для їх виконання потрібні відповідна фахова підготовка, виробничі навички та знання виконавців. Рівень фахової підготовки робітників одного й того самого фаху називають кваліфікацією, яка визначається вмінням виконувати прийоми і операції певної складності за певний час із висо­кою якістю. Кожному робітнику за кожним фахом присвоюють кваліфі­каційний розряд.

Доручати робітникам нижчих розрядів виконання робіт вищих роз­рядів і навпаки з технологічного погляду недопустимо.

Організація праці. Для виконання різних будівельних процесів потрібні кооперація праці робітників, об’єднання їхніх зусиль та роз­поділ праці, який здійснюється за умов дотримання поопераційного прин­ципу виконання будівельних процесів.

Головний обов’язок будівельників полягає в неухильному виконанні певних технологічних вимог, а інженерно-технічних робітників — у забезпеченні умов для їх дотримання.

Кооперація праці передбачає об’єднання зусиль групи робітників для виконання одного й того самого процесу чи комплексу взаємопов’я­заних процесів. Працю робітників належить організовувати так, щоб складні процеси виконували робітники вищої кваліфікації, а прості — робітники нижчої кваліфікації. Основними формами кооперації за цих умов є ланкова форма. Ланка складається з робітників одної спеці­альності, але різної кваліфікації. Очолюють ланки ланкові IV чи V розряду.

Створення будівельної продукції потребує спільної праці робітників різних фахів і різної кваліфікації. Цим вимогам відповідає об’єднання окремих ланок у бригади. Бригади, які виконують однорідні роботи (тобто однієї спеціальності), називають спеціалізованими (наприклад, сантехнічні, електромонтажні, штукатурні, паркетні і т. д.).

Бригади, до складу яких входять ланки різного фаху і спеціальності, називають комплексними. Виконують вони різні види робіт. Очолю­ють бригади бригадири — досвідчені робітники VI чи V розряду.

Залежно від характеру будівлі, яка зводиться, може бути здійснене укрупнення комплексу робіт, що доручаються бригаді, наприклад, зве­дення наземної частини каркаса будівлі з монолітних залізобетонних конструкцій, куди входить улаштування опалубки, монтаж арматури, укладання й ущільнення бетонної суміші, улаштування риштувань і т. д. Комплексні бригади, які виконують завершений цикл усіх за- гальнобудівельних робіт, називають бригадами кінцевої продукції.

Одним з основних критеріїв оцінки трудової діяльності робітників є продуктивність праці. Це найважливіший економічний показ­ник, який відображає об’єктивну закономірність розвитку спромож­ності випускати певну кількість якісної продукції з одночасним зни­женням витрат праці та часу. Вона характеризується виробітком на одного робітника за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, декаду тощо).

Виробітком називають кількість продукції, виготовленої за одиницю часу. Виробіток вимірюють фізичними одиницями, вартісними та тру­довими.

Виробіток буде тим більший, чим менше витрачатиметься часу на виготовлення одиниці продукції. Очевидно, рівень продуктивності праці можна схарактеризувати витратами праці на одиницю продукції, тобто трудомісткістю одиниці продукції. Трудомісткість — це за­гальні витрати праці робітників на виконання будівельного проце­су; її вимірюють у людино-змінах (люд.-зміни) або людино-годинах (люд.-год): де Нвп — норма витрат праці; V — обсяг виконаних робіт.

Норми витрат праці встановлюють у вигляді норм часу і виробітку.

Норма часу (Нч) — це час, який встановлено на виготовлення оди­ниці продукції робітником відповідного фаху і кваліфікації за умов правильної організації праці й виробництва.

Норма виробітку (Нвир) — кількість продукції, яка має бути ви­роблена за одиницю часу робітником відповідного фаху й кваліфікації за умов правильної організації праці й виробництва.

Тарифне нормування — це якісна оцінка праці для забезпечення правильної організації заробітної плати в будівництві.

За однакових витрат праця робітника вищої кваліфікації оплачуєть­ся вище, ніж праця малокваліфікованого робітника, оскільки праця робітника вищої кваліфікації продуктивніша. Основою тарифного нор­мування є тарифна система, що поєднує в собі тарифну сітку і та­рифні коефіцієнти.

Тарифна сітка — це шкала, в якій наведено співвідношення в опла­ті праці робітників різної кваліфікації, що визначається кваліфікаційним розрядом. Розряду відповідає тарифний коефіцієнт, який показує, у скільки разів відпрацьований час робітника певного розряду оплачується вище порівняно з робітником першого розряду.

Розмір оплати праці за відповідним розрядом називають тарифною ставкою, залежно від обраної одиниці робочого часу вона може бути погодинною, добовою та місячною.

Форма оплати праці робітників визначається співвідношенням між виконаною роботою та розміром нарахованої за це заробітної плати.

Залежно від того, які показники приймаються за вимірник праці — кількість виготовленої продукції чи кількість відпрацьованого часу, — розрізняють відповідно відрядну та погодинну форми оплати праці.

Відрядна форма оплати праці передбачає виплату заробітної плати за фактично виконаний обсяг робіт. Ця форма є найпрогресивнішою, оскільки сприяє підвищенню продуктивності праці та зумовлює праг­нення робітників до підвищення кваліфікації.

Відрядна оплата праці може бути прямою і акордною.

Пряма, або незмінна, оплата здійснюється за кожну одиницю виготов­леної продукції в кожний окремий проміжок часу незалежно від кількості цієї продукції та досягнутої продуктивності праці.

Акордну оплату здійснюють за укрупненими акордними розцінками за відповідний комплекс робіт у вигляді готової частини будівлі (квар­тира, поверх тощо).

Погодинну оплату праці робітників передбачено в тих випадках, коли облік виконаної роботи ускладнений або просто неможливий, тобто коли витрачена праця не пов’язана безпосередньо з випуском будівельної продукції. Це стосується робітників, які обслуговують машини та меха­нізми на будівельних майданчиках, слюсарів, диспетчерів та інших ка­тегорій робітників.

Комментарии закрыты.