Портал о строительстве и ремонтных работах

Загальні відомості. Сучасне будівельне виробництво не можна уявити без значних обсягів робіт, які виконують монтажники. Звідки бере початок професія «монтажник»? Первісній людині під час спорудження житла вже доводилося виконувати роботу з піднімання та переміщення різних вантажів. Спочатку людині вистачало власної мускульної сили, проте зі зростанням потреб і ускладненням завдань цього ставало вже недостатньо.

Ще в кам’яному віці первісна людина створила різноманітні знаряд­дя праці, які полегшували виконання робіт. Згодом виникла потреба механізувати ручну працю. Було створено прості підіймально-тран­спортні засоби, які постійно удосконалювалися і врешті-решт перетво­рилися на сучасні механізми.

Першим теоретиком будівельно-монтажної справи був Марк Вітрувій Полліон (друга половина І ст. до н. е.) — римський архітектор, інже­нер та історик. У своєму трактаті «Десять книг про архітектуру» він виклав основи містобудівництва, висвітлив основні інженерно-технічні питання та узагальнив досвід давньогрецького і римського будівни­цтва. Він перший описав окремі способи піднімання та переміщення вантажів.

Давніми римськими зодчими і будівельниками були створені уні­кальні зразки архітектурної та інженерної творчості, що повністю або частково збереглися донині.

Широковідомі пам’ятки мистецтва й архітектури вітчизняних майст­рів — Софіївський собор у Києві, Києво-Печерська лавра, Софіївський собор у Новгороді, Успенський та Дмитрівський собори у Володимирі, храм Покрова на Нерлі та багато інших.

Будівельно-монтажні роботи розвивалися та удосконалювалися відпо­відно до вимог часу. Будівельний майданчик змінювався і набував но­вих рис. Зі створенням потужної будівельної індустрії будівельний майданчик усе більше перетворюється на монтажний.

У процесі зведення житлових, громадських і промислових будівель виконуються різні монтажні роботи зі встановлення збірних будівель­них конструкцій та деталей у проектне положення.

До початку монтажних робіт здійснюють підготовчі роботи, до яких належать: підготовка будівельних майданчиків; прокладання доріг для транспорту; обладнання складів збірних конструкцій, напівфабрикатів та матеріалів; прокладання кранових колій для рейкових монтажних кранів; установлення монтажних кранів та іншого монтажного обладнан­ня; облаштування різних комунікацій; забезпечення будівельного май­данчика тимчасовими побутовими приміщеннями і т. д.

Наведений перелік підготовчих робіт може змінюватися залежно від характеру конструкцій, з яких зводяться споруди, способів виконання монтажних робіт, умов доставки елементів збірних конструкцій на буді­вельний майданчик.

За умов інтенсивної індустріалізації будівництва монтаж будівель­них конструкцій є основним технологічним процесом, в якому викори­стовуються заздалегідь виготовлені елементи та вузли. Структура комп­лексного процесу монтажу будівельних конструкцій складається з транс­портних, підготовчих і власне монтажних процесів (рис. 2.71).

Успішне виконання будівельно-монтажних робіт можливе лише за умов ретельної підготовки будівельного майданчика з визначенням напряму розвитку монтажного процесу; закінчення всіх без винят­ку робіт, які передують монтажу конструкцій; забезпечення монтаж­ників вантажозахоплювальними і монтажними пристосуваннями, ін­вентарем та інструментами; відповідності робіт технічній та техно­логічній документації, в якій розроблено послідовність або черговість установлення збірних конструкцій у проектне положення; організації комплексного постачання збірних конструкцій, укомплектування скла­ду монтажної бригади відповідно до вимог проекту виконання робіт (ПВР).

Широке застосування збірних конструкцій ставить перед проекту­вальниками, архітекторами, конструкторами, технологами вимоги щодо створення можливостей із виготовлення, транспортування та монтажу конструкцій з найменшими витратами праці та матеріально-технічних засобів і, водночас, відповідності умовам технологічності.

Технологічність конструкцій — це пристосованість їх до виготов­лення, транспортування та монтажу.

Монтажна технологічність — це ступінь пристосованості пев­ної конструкції до монтажу з найменшими витратами праці, часу, коштів і матеріальних ресурсів.

Характерними ознаками монтажної технологічності є такі: висока заводська готовність, раціональне укрупнення конструкцій, відносна рівновагомість (однакова маса) елементів, що монтуються, простота монтажних стиків, зручне розміщення місць стропування.

Великорозмірні будівельні конструкції мають вищу монтажну тех­нологічність порівняно з іншими конструкціями внаслідок зменшення монтажних з’єднань.

У процесі зведення промислових будівель часто використовують конструкції кількох вагових груп. У цьому разі, щоб підвищити мон­тажну технологічність, монтаж здійснюють різними кранами, вантажо­підйомність яких відповідає певній ваговій групі.

Технологія виконання транспортних процесів. Для транспортування конструкцій на об’єкт залежно від відстані, наявності під’їзних шляхів та стану внутрішньомайданчикових доріг вибирають найраціональні — ший варіант комплексної механізації транспортування.

Для перевезення збірних конструкцій застосовують спеціальний тех­нологічний транспорт: панелевози, трейлери, фермовози тощо.

Доставлені на об’єкт конструкції мають відповідати комплектуваль­ним відомостям.

У разі монтажу з транспортних засобів конструкції доставляють відпо­відно до погодинного графіка монтажу.

Приоб’єктні склади улаштовують у тих випадках, коли монтаж із транспортних засобів неможливий. Такі склади розміщують у зоні дії монтажного крану.

Розвантаженням на приоб’єктному складі керує робітник, який називається такелажником

До його обов’язків входить: прийняти будівельні вантажі на склад відповідно до комплектувальних відомостей, розмістити конструкції та деталі на спеціально відведених для них місцях складу, стежити за тим, щоб на складі завжди була достатня кількість елементів, подавати на монтаж потрібні конструкції.

Складування. Приоб’єктний склад має бути розміщений у зоні монтажного крану. Усю територію складу поділяють на відповідні май­данчики, які мають певне призначення.

На один майданчик не дозволяється складувати елементи різних марок чи різних розмірів. Розмір майданчика визначається за розмірами кон­струкції, яка має зберігатися на ньому. Більшість залізобетонних ви­робів складують штабелями на дерев’яних підкладках у положенні, близькому до проектного. Висота штабелів має відповідати норматив­ним вимогам охорони праці.

Між окремими штабелями залишають прохід не менше ніж 20 см. Для зручності стропування через кожні два штабелі у поздовжньому та через 25 м у поперечному напрямках залишають проходи завширш­ки не менше як 70 см.

Перевірка якості, розмірів, маркування. Після доставления конструкції на об’єкт такелажник відповідно до сертифікатів візуаль­но визначає усі її параметри. Якщо вони не відповідають документаль­ним показникам, то таку конструкцію потрібно повернути постачальни­ку з вимогою замінити її на якісну.

Облік комплектності. На складі завжди має бути нормативний запас елементів, який би забезпечував безперервний монтаж на випадок зриву графіка чи затримки завезення потрібних елементів.

Комплектність елементів на складі контролює такелажник і в разі зменшення кількості тих чи інших елементів до визначеного мінімуму робить заявку на поповнення їх до нормативної кількості.

Технологія виконання підготовчих процесів. Якщо маса та розмі­ри конструкції перевищують допустимі для транспортування в цілому вигляді, їх доставляють на об’єкт окремими елементами — відправними марками. Складання окремих елементів — укрупнення — здійснюють на спеціальному майданчику чи стенді. Майданчики для укрупнення конструкцій обладнують поблизу місць монтажу або приоб’єктних складів уздовж кранових шляхів.

Ступінь укрупнення елементів залежить від вантажопідйомності крана, можливостей доставления укрупнених блоків під монтаж та економіч­ної ефективності монтажу укрупненими блоками.

Тимчасове посилення конструкцій здійснюють у тих випадках, коли під час монтажу в конструкціях виникають додаткові напружен­ня, які можуть призвести до руйнування або деформації конструкції.

Здебільшого це стосується монтажу металевих ферм, пояси яких за значної вільної довжини їх можуть виявитися недостатньо стійкими в напрямку від площини ферм.

Для того щоб монтажні навантаження не спричинювали небезпеч­них деформацій в елементах ферм, їх посилюють сталевими брусами, трубами тощо;

У процесі монтажу великопанельних гіпсових перегородок застосо­вують спеціальні обойми, які забезпечують стійкість і міцність конструк­цій під час переміщення їх зі складу до місця установлення в проектне положення.

Облаштування елементів драбинами, риштуваннями та іншими пристроями здійснюють з метою забезпечення безпечної роботи мон­тажників на висоті та для підіймання їх до робочих місць.

Кріплення навісних пристроїв до конструкцій здійснюється на місці їх установлення або на складі.

Для гарантування безпечної роботи монтажників під час монтажу плит покриття до крайніх плит перед їх підніманням прикріплюють тимчасову огорожу і разом із нею підіймають плити й укладають їх у проектне положення.

До піднімання балок, ферм, прогонів, ригелів завдовжки не менше ніж 12 м на них навішують металеві розчалки та конопляні канати, за допомогою яких елементи утримують від розгойдування та обертання, а також для наведення їх на місце встановлення. Перед монтажем ко­лон на них навішують спеціальні помости на рівні підкранових балок і ферм чи балок покриття.

Приймання фундаментів. На конструкції або елементи, які закри­ваються деталями, розташованими над ними, або засипаються ґрунтом, складають акти на приховані роботи.

У цих актах зазначається правильність установлення конструкцій у проектне положення.

Підписують акт представники замовника та виконавця робіт.

Подальші роботи можна продовжувати тільки після підписання акту.

Технологія монтажних процесів. До початку монтажного про­цесу потрібно підготувати місце, де виконуватиметься цей про­цес.

Оскільки монтаж пов’язаний із використанням відповідних присто­сувань (кондукторів, струбцин, підкосів, розчалок, драбин) та інстру­ментів, потрібно, щоб до початку робіт вони були на робочому місці.

Безпосередньо перед подаванням конструкції на монтаж готують місце, куди її буде поставлено. Його очищують від бруду та сміття, на опорні конструкції наносять установлювальні риски, улаштовують постіль із розчину. Шов, утворений постіллю, має бути міцним, суцільним, без тріщин і пропусків, мати однакову товщину по всій довжині.

Стропування, встановлення, вивірення та тимчасове закріплення.

Подавання деталі до місця монтажу полягає в тому, що такелажник закріплює її на гаку крана.

Усі сигнали під час стропу вання, піднімання та переміщення подає такелажник; під час приймання на робочому місці — бригадир, ланко­вий чи спеціально призначений сигнальник.

Після установлення деталі її слід вивірити, тобто надати деталі проект­ного положення.

За вільного методу монтажу змонтовану деталь вивіряють за допо­могою монтажних пристроїв і підкосів, струбцин, кондукторів, домкра­тів. Після надання деталі правильного проектного положення її тимча­сово закріплюють тими самими пристроями.

Надання змонтованій деталі проектного положення та її тимчасове закріплення — це основні операції, які виконують монтажники.

Після тимчасового закріплення деталь звільнюють від стропів, тра­верс чи захоплювачів. Огороджувальні конструкції в каркасних будів­лях і панелі покриттів в одноповерхових промислових будівлях монту — ють без тимчасового закріплення, одразу приварюючи їх до несівних конструкцій.

Остаточне вивірення полягає в перевірці відповідності поло­ження змонтованої деталі проектним позначкам. Це одна із найвід­повідальніших операцій, яка визначає якість монтажу і довговічність будівлі.

Постійне закріплення залежить від матеріалу, з якого виготов­лені деталі, виду їх з’єднання та конструкції стиків і вузлів.

Постійне закріплення залізобетонних деталей у стиках може бути: монолітним на випусках арматури, монолітним безарматурним і звар­ним на закладних деталях.

Тип стику визначає технологію його виконання. Тільки після постій­ного закріплення дозволяється знімати монтажні пристрої.

Антикорозійний захист зварних з’єднань виконують нанесен­ням на металеві деталі металізаційних, полімерних або комбінованих покриттів. Захист здійснюють двічі: перший — на заводі під час засто­сування закладних деталей, другий — на будівництві після монтажу та накладання швів.

Замонолічування швів та стиків розчином чи бетонною суміш­шю виконують після приймання зварних з’єднань і нанесення антико­розійного покриття.

Засоби механізації монтажних робіт і захоплювальні пристрої. У

будівельному виробництві значну роль відіграють машини. Сучасне будівельне виробництво поступово перетворюється на комплексно — механізований монтаж об’єктів з уніфікованих елементів промислово­го виготовлення.

З технологічного погляду монтажні машини доцільно класифікува­ти за їх мобільністю та основною технологічною ознакою монтажної зони, яку вони здатні обслуговувати безперервно.

За цими ознаками монтажні машини поділяють на дві основні гру­пи: пересувні та стаціонарні.

У свою чергу, пересувні монтажні машини поділяють на обме- жено-мобільні та мобільні.

До обмежено-мобільних належать баштові самопідіймальні портальні, залізничні й козлові крани (рис. 2.72, а —є).

Баштові крани посідають провідне місце серед підіймально-тран­спортних машин. За призначенням їх поділяють на такі групи: крани для масового цивільного та промислового будівництва, крани для висотного будівництва, спеціальні крани для промислового будівництва, крани-навантажувачі.

Портальні, залізничні та козлові крани мають обмежене застосуван­ня на відповідних роботах.

До групи мобільних належать самохідні автомобільні (рис. 2.72, ж), пневмоколісні (рис. 2.72, з), гусеничні крани (рис. 2.72, і/, і). Ця гру­па кранів фактично не має обмежень зони роботи. їх легко перево-

Рис. 2.72. Різновиди будівельних кранів: г а — баштовий кран з поворотною стрілою і верхньою противагою; б — те саме, з го­ризонтальною стрілою та пересувною кареткою; в — те саме, з поворотною стрілою; г — те саме, з нижньою противагою, розміщеною на опорно-поворотній платформі;

Рис. 2.72. Різновиди будівельних кранів: ж д — баштовий кран з поворотною баштою; е — козловий кран; є — самопідіймальний

ходу у звичайному виконанні; і — те саме, у баштово-стріловому виконанні; к — кран — Щогла; л — вантові щоглово-стрілові крани

зити з місця на місце як у межах самого об’єкта, так і на інший об’єкт.

До групи стаціонарних машин належать щоглово-стрілові крани (рис. 2.72, л): приставні; крани-щогли (рис. 2.72, к), стрілові та тросові підйомники. Характерною особливістю кранів цієї групи є те, що, на відміну від пересувних, вони в процесі зведення об’єктів не переміщу­ються по фронту робіт.

Монтажні пристосування і такелажне обладнання. До монтаж­них пристосувань для вивірення та тимчасового закріплення конст­рукцій належить велика кількість кондукторів, розчалок, підкосів, тим­часових в’язів і фіксаторів.

Під час монтажу колон їх вивірення та тимчасове закріплення здійсню­ють за допомогою клинів, клинових вкладишів і кондукторів. Розпірки широко використовують для тимчасового закріплення ферм, арок, стіно­вих панелей, перегородок; підкоси — для кріплення колон, рам і стіно­вих панелей. В’язі — це пристосування для тимчасового кріплення стінових панелей до колон.

Процес кріплення монтажного елемента до гака крана здійснюється за допомогою такелажного (вантажозахоплювального) обладнання (рис. 2.73). Для цього користуються стропами, траверсами і захоплю­вачами.

Вантажозахоплювальні пристрої мають забезпечувати просте, зручне і безпечне кріплення та зняття монтажного елемента з гака крана; бути універсальними, надійно, без деформацій утримувати вантаж у процесі піднімання, під час поворотів та опускання.

Найпоширенішими пристроями є стропи (рис. 2.73, я, 6).

їх виготовляють із сталевих гнучких канатів. Залежно від типу ван­тажів вони поділяються на універсальні, полегшені, одно — та багатогіл — кові (дво-, чотири -, шестигілкові).

Траверси — балки чи трикутні ферми з підвішеними до них стропа­ми (рис. 2.73, з, и). Застосовують траверси під час монтажу елементів, що мають великі розміри (ферми, балки, ригелі), для одночасного пода­вання на монтаж кількох залізобетонних плит покриття, під час монта­жу об’ємних блоків, стінових панелей і перегородок.

Пристрої, якими кінці стропа прикріплюються до елементів, нази­вають захоплювачами (рис. 2.74). За допомогою штирів, пальців, пла­нок здійснюють захоплення конструкції за отвори (рис. 2.74, я, б, в). Консольними захоплювачами піднімають плити перекриття, балки, ри­гелі (рис. 2.74, г). Фрикційні захоплювачі утримують елемент за допо­могою сили тертя (рис. 2.74, д). Кліщові захоплювачі застосовують для піднімання таврових залізобетонних конструкцій, листових мета — локонструкцій (рис. 2.74, є, ж). Вакуумні утримують елемент за допо­могою вакуумних присосків (рис. 2.74, з). Електричні захоплювачі піднімають вантаж, використовуючи постійний струм, який подається в котушку корпусу (рис. 2.74, и).

Рис. 2.73. Стропи і траверси: а, б — універсальні та полегшені стропи; в, г, 3 — приклади стропування; е, є — дво — і чотиригілкові стропи; ж, з — траверси для піднімання конструкцій відповідно дво­ма й одним кранами; и — схема кантування панелі перекриття за допомогою універ­сального зрівноважувального стропа; / — заплетка; 2 — стискачі; 3 — строп; 4 — прокладки; 5 — напівавтоматичний захоплювач; 6 — скоби; 7 — карабіни; 8 — захоп­лювач; 9 — блок; 10 — балка

Організація монтажних процесів. Монтажні роботи — це комплекс­ний процес механізованого зведення об’єктів з елементів заводського виготовлення. Розрізняють кілька методів монтажу.

Залежно від ступеня укрупнення: дрібноелементний,

поелементний, блоковий, спорудами у складеному вигляді.

Рис. 2.74. Захоплювачі:

а, б, в — штирові, які встановлюють у горизонтальних, вертикальних отворах і отворах під кутом; г — консольний; д — фрикційний; е — рамковий; є — важільний; ж — кліщовий; з — вакуумний; и — електромагнітний; /, 6 — штирі; 2 — скоба (петля); 3 — гайковий затискач; 4 — сухар; 5 — розклинок; 7 — фіксатор; 8 — притискачі (балочки); 9 — боковина рамки

Залежно від послідовності встановлення конст­рукцій та суміщення монтажу з технологічно суміжними робота­ми: диференційний — послідовне встановлення однотипних конструкцій у межах ділянки чи захватки (рис. 2.75, а); комплексний — послі­довний монтаж різнотипних конструкцій у межах однієї чи кількох ділянок (рис. 2.75, б); комбінований — поєднання двох попередніх (рис. 2.75, в).

Залежно від технологічних особливостей і кон­структивних характеристик об’єкта: нарощуван­

ня — послідовне складання конструкцій знизу вгору (рис. 2.76, а); підрощування — монтаж ведуть у такій послідовності: спочатку на нульовій позначці складають найвищий ярус споруди, піднімають його і підводять під нього наступний, з’єднують з попереднім і піднімають уже разом і т. д. (рис. 2.76, б).

У процесі піднімання зі складними переміщеннями у просторі кон­струкцію піднімають, переміщують краном у горизонтальному напрям­ку та опускають у проектне положення (рис. 2.76, в). Цей метод широ­ко застосовують у процесі зведення промислових і цивільних споруд із залізобетонних, металевих і дерев’яних конструкцій.

Під час повороту конструкцію нижнім кінцем обпирають на фунда­мент або з’єднують із ним. Піднімання відбувається за рахунок пово­роту відносно грані опори чи шарніра, який встановлено на ній. Цей метод застосовують для монтажу колон, димових труб, радіощогл, опор ліній електропередач (рис. 2.76, г).

Під час повороту з ковзанням конструкцію укладають верхнім кінцем до опори, а нижній закріплюють на спеціальному візку. Водночас із підніманням верхнього кінця конструкції візок з нижнім кінцем пере­міщується в напрямку до опори доти, доки конструкцію не буде вста­новлено в проектне положення (рис. 2.76, д).

Насування використовують для встановлення на опори конструкцій, які складено на майданчику. Горизонтальне переміщення конструкцій виконують по спеціальних доріжках, коліях або напрямних на рівні проектного положення конструкції. Цей метод застосовують для вста­новлення кроквяних ферм, укрупнених блоків покриттів, реконструкції споруд, коли стару споруду демонтують, а на її місце насувають нову (рис. 2.76, е).

Монтаж елементів залізобетонних конструкцій. До початку мон­тажних робіт виконують розбивання і закріплення осей, перевірку по­значок основи, вирівнювання та підготовку основи.

б

Рис. 2.75. Схеми та циклограми виконання робіт, пов’язаних з установленням кон­струкцій: а — диференційні; б — комплексні; в — комбіновані; 1 — монтаж колон; 2 — монтаж балок і ферм; 3 — монтаж плит перекриття

Рис. 2.76. Основні способи монтажу конструкцій:

а — нарощуванням; б — підрощуванням; в — підніманням зі складним переміщенням; г — поворотом; д — поворотом з ковзанням; е — насуванням; є — вертикальним підні­манням

Фундаменти стаканного типу. По периметру будівлі чи в її кутах установлюють огорожі і натягують між ними дріт, який визначає положення осей. За допомогою виска переносять на дно виїмки точки перетину осей.

Від цих точок відмірюють проектне положення зовнішньої грані фундаментного блока в чотирьох напрямках і закріплюють це поло­ження кілками (рис. 2.77).

Рис. 2.77. Геодезичне розби­вання фундаментів стаканного типу:

/ — огорожа; 2,8 — риски; 3 — Дріт, який визначає положення осей; 4 — висок; 5 — фундамент; б — кілочки-фіксатори; 7 — осі фундаменту

На бічних гранях фундаменту по осях наносять фарбою риски, які під час монтажу суміщують із забитими кілками. Монтаж, як правило, здійснюють від одного торця будівлі до другого. Після монтажу за допомогою теодоліта й нівеліра перевіряють правильність їхнього поло­ження.

Стрічкові фундаменти. їх монтують із блоків-подушок та укла­дених на них одного або кількох рядів стінових блоків. Підготовку основи та розбивання осей виконують так, як і під час монтажу фунда­ментів стаканного типу.

Монтаж починають з установлення двох маякових блоків-подушок на відстані не більше ніж 20 м один від одного. Між ними натягують шнур-причалку і укладають проміжні блоки. Блоки стін підвалу вста­новлюють після інструментальної перевірки положення фундаментних подушок і виконання гідроізоляції. Монтаж починають з укладання маякових блоків у кутах і місцях перетину стін. Рядові блоки установ­люють на розчині за шнуром-причалкою.

Монтаж наземних конструкцій. Колони встановлюють у проектне положення на колонах і фундаментах по рисках, які нанесено зазда­легідь. Колони в стаканах фундаментів тимчасово закріплюють за допомогою кондукторів або дерев’яних чи металевих клинів. Коло­ни заввишки понад 10 м додатково закріплюють канатами-розчал — ками.

Високі колони перед підніманням облаштовують монтажними дра­бинами і помостами на рівні підкранової консолі та на рівні оголовка колони. Після інструментальної перевірки стики бетонують. У разі закріплення колон кондукторами стики бетонують одразу на всю висоту. У випадку закріплення клинами стик заповнюють до низу клинів, після того як міцність бетону досягне 50 % проектної міцності, клини видаля­ють і стик заповнюють бетонною сумішшю до верху стакана.

Установлення колон на колони. У багатоповерхових каркас­них будівлях застосовують одно-, дво-, триповерхові колони.

Колони верхніх ярусів установлюють на колони нижніх. Для тимчасо­вого закріплення колон застосовують жорсткі підкоси, одиночні або групові кондуктори. Для зручності виконання робіт місця з’єднання розміщують вище від рівня міжповерхових перекриттів на 0,5—1,0 м.

Установлення колон здійснюють за осьовими рисками за допомогою регулювальних гвинтів кондуктора.

Після вивіряння та закріплення колони її звільнюють від стропів і зварюють арматурні випуски. Для монтажу двоповерхових колон за­стосовують рамно-шарнірні індикатори (РІПІ).

Монтаж підкранових балок. До початку монтажу на консолях колон наносять риски поперечних і поздовжніх осей, а на внутрішньо­му боці колони — риску позначки верху балки. На торцях балок перед їх підніманням також наносять риски поздовжніх геометричних осей. Правильність установлення балки контролюють, суміщаючи риски на балці та колоні, а якщо балку встановлено раніше — за рисками на її торці. Постійне закріплення балок і замонолічування стиків викону­ють після геодезичної перевірки всіх балок у прогоні або на ділянці між температурними швами.

Монтаж ригелів і балок. Ригелі та балки укладають на консолі або приварені до колон металеві столики з суміщенням осьових рисок. Зварювання ригелів і балок з колонами виконують безпосередньо після їх укладання.

Монтаж плит перекриття та покриття. Плити перекриття монтують паралельно з іншими конструкціями (комплексний метод) або після закінчення монтажу колон, ригелів і прогонів у межах поверху чи захватки на поверсі. В промислових каркасних будівлях насампе­ред монтують так звані розпірні плити за поздовжніми осями (між колонами) та вздовж стін. Порядок монтажу інших плит може бути довільним.

Плити покриття в кожній чарунці, як правило, монтують услід за черговою кроквяною фермою чи балкою. Порядок і напрямок монтажу плит указано у ПВР.

Якщо подібних указівок немає, плити рекомендується встановлюва­ти в такій послідовності: у безліхтарних покриттях — від одного краю покриття до іншого; у прогонах, які примикають до раніше змонтова­них, — від змонтованого покриття до вільного кінця.

Плити приварюють до закладних деталей ферм одразу після їх уста­новлення. За наявності ліхтарів монтаж здійснюють вправо і вліво від ліхтаря, по ліхтарю напрямок довільний.

Монтаж підкроквяних і кроквяних ферм і балок. Підго­товка до монтажу підкроквяних та кроквяних ферм і балок полягає переважно в нанесенні осьових рисок, закріпленні відтяжок і розтяжок, установленні розпірок, якими вони прикріплятимуться до суміжних ферм.

Установлюють ферми і балки на оголовки колон або на підкроквяні ферми і вивіряють за рисками розмічувальних осей. Тимчасово крок­вяні ферми і балки закріплюють на анкерних болтах.

Підкроквяні ферми і балки після вивірення за осями одразу прива­рюють до колон.

Монтаж огороджу вальних конструкцій одноповерхових промислових будівель. Зовнішні стінові панелі встановлюють на ділянках у межах температурного шва. Для цього стіни ділять на захват­ки, довжина яких дорівнює одному, двом або кільком крокам колон. Панелі встановлюють знизу вгору на всю висоту будівлі.

Стропи знімають з установленої панелі тільки після постійного закріп­лення її низу і тимчасового закріплення верху.

У багатоповерхових промислових будівлях зовнішні стінові панелі монтують водночас із несівними конструкціями каркаса будівлі або окремим потоком.

Рис. 2.78. Установлення навісних панелей за допомогою траверси з підтримуваль — ними пристроями: 1 — навісна панель; 2 — двогілковий строп; 3 — траверса; 4 — поворотний захоплювач; 5 — запобіжний ланцюговий строп; 6 — плита перекриття; 7 — ручна таль; 8 — коло­на; 9 — підтримувальний пристрій; 10 — панель, яку вивіряють; 11 — монтажна пло­щадка

До початку монтажу розбивають установлювальні риски, визнача­ють проектне положення панелей у поздовжньому та поперечному на­прямках і по висоті.

Панелі на захватці встановлюють рядами, починаючи з маякових ку­тових, за якими вивіряють проміжні панелі ряду. Після встановлення панелі в проектне положення і вивірення її одразу приварюють до конструкцій каркаса (рис. 2.78).

У великопанельних безкаркасних будівлях послідовність мон­тажу залежить від схеми розрізування зовнішніх стінових панелей, кон­струкції стиків, прийнятого методу встановлення та вивірення, типу мон­тажних пристосувань.

У будинках із поздовжніми несівними стінами спочатку встановлю­ють маякові панелі зовнішньої поздовжньої стіни, які утворюють кут секції, потім панелі зовнішньої поздовжньої стіни, яка найвіддалені — ша від монтажного крана. Монтаж рекомендується вести у напрямку крана.

Рис. 2.79. Схеми обпирання металевих колон на фундаменти:

а — на заздалегідь вивірені стругані опорні плити; б — безпосередньо на фундамент, зведений до проектної позначки; в — на заздалегідь установлені опорні деталі; / — залізобетонний фундамент; 2 — бетонна підливка; 3 — опорна плита; 4 — башмак; 5 — колона; 6 — опорна плита башмака; 7 — рейки

У будинках із поперечними несівними стінами панелі монтують ме­тодом послідовного створення жорстких чарунок.

У всіх випадках панелі зовнішніх і внутрішніх стін монтують за наявності виконавчих схем монтажу, підготовки і вивірення монтажно­го горизонту, нанесення рисок.

Панелі в процесі монтажу тимчасово закріплюють за допомогою підкосів, а після остаточного вивірення — елекрозварюванням заклад­них деталей.

Монтаж елементів металевих конструкцій. Металеві конструкції за­стосовують у тому разі, коли використання залізобетонних економічно та технічно недоцільне. Основні вимоги до монтажу металевих конструкцій такі: мінімальна кількість монтажних елементів, що дає можливість змен­шити кількість піднімань і монтажних стиків; дотримання умов, за яких монтажні елементи зберігають стійкість відразу після їх установлення; закріплення монтажних з’єднань до установлення сполучних елементів.

Характерними ознаками технології монтажу металевих конструкцій є монтаж збільшеними будівельно-технічними блоками; виконання мон­тажних та інших робіт на майданчику за суміжним графіком; виконан­ня робіт комплексними бригадами.

Монтаж колон одноповерхових будівель.

На фундамент колони монтують одним із таких способів.

1. На заздалегідь установлені, вивірені й підлиті цементним розчи­ном стругані опорні плити (рис. 2.79, а). У цьому випадку не треба вивіряти колони по висоті, тому спосіб називається безвивірним. Він ґрунтується на високій точності виготовлення сталевих конструкцій на заводі та установлення їх на будівельному майданчику.

2. Установлення безпосередньо на поверхню фундаментів, зведених до проектної позначки підошви колони (рис. 2.79, б). У цьому разі опорні площини башмаків фрезерують на заводі.

Рис. 2.80. Монтаж підкранових балок: а — цілими конструкціями на постійні опори; б — окремими елементами на тимчасові опори; 1 — колона; 2 — балка на опорі; 3 — блок підкранової балки; 4 — траверса; 5 — монтажна драбина; 6 — відтяжки; 7 — приставна драбина; 8 — монтажний кран; 9 — тимчасова опора

3. Монтаж на заздалегідь установлені й вивірені опорні деталі, за­биті (вмонтовані) в фундаменти, з наступним підливанням колон це­ментним розчином. Опорними деталями в цьому випадку можуть бути балки, рейки чи кутники (рис. 2.79, в). Колони вивіряють тільки по вертикалі.

У монтажі колон багатоповерхових будівель застосовують колони на 1 —3 поверхи.

Виготовляють колони переважно із фрезерованими торцями та при­вареною до верхнього торця сталевою пластиною, на яку фрезерованим нижнім кінцем спиратиметься колона верхнього ярусу. Крім того, до початку монтажу на колону приварюють опорні столики, потрібні для кріплення на колонах інших елементів конструкцій будівель, закріп­лення тимчасових і постійних в’язей і т. д. Установлюють колони верх­нього ярусу, орієнтуючи їх за заздалегідь нанесеними рисками.

Монтаж підкранових балок. Металеві підкранові балки встановлю­ють на залізобетонні чи металеві колони.

Положення встановлених балок контролюють за рисками поздовжніх осей на балках і колонах. Монтують балки самохідними стріловими, баштовими чи козловими кранами (рис. 2.80, а, б).

Місця тимчасового закріплення балок прихватуванням визначають у результаті розрахунків.

Постійно закріплюють балки болтами, заклепками чи електрозварю­ванням.

Монтаж ферм. Перед підніманням ферми очищають від іржі та бру­ду отвори опорних деталей і прикріплюють планки для обпирання плит покриття. Крім того, ферми обладнують помостами, колисками, драби­нами, потрібними для виконання монтажних процесів.

Для тимчасового закріплення ферми встановлюють парні розчалки, які прикріплюють потім до якорів або раніше змонтованих конструкцій.

Постійне закріплення здійснюють за допомогою електрозварюван­ня. Після встановлення кожної наступної ферми кладуть плити по­криття чи елементи настилу. Плити укладають від середини прогону до країв, а за наявності ліхтарів — від ліхтаря до краю, симетрично з обох боків.

Комментарии закрыты.