Портал о строительстве и ремонтных работах

2.1. Матеріально-технічне постачання водогосподарського будівельного комплексу

Основною метою матеріально — технічного забезпечення (МТЗ) будівництва є своєчасне безперебійне і комплексне забез­печення будівництва матеріалами, машинами, паливом, іншими предметами праці та засобами. Питома вага витрат на матеріали при будівництві складає 60% загальної вартості будівельно — монтажних робіт (БМР). Тому успішне вирішення задач водого­сподарського будівництва залежить від належної організації по­стачання матеріально-технічними ресурсами (МТР), а разом з тим створення належної виробничої бази для успішного ведення основних будівельних робіт.

Особливості МТЗ водогосподарського будівництва, які да­ють підстави вважати, що постачання матеріально-технічними ресурсами є надзвичайно актуальним:

• нерівномірне споживання матеріалів у різні періоди буді­вництва і різні пори року, а також мінливий характер потрібних будівельних матеріалів.

• нерівномірне постачання матеріалів здійснюється чис­ленними підприємствами і організаціями, а їх транспортування здійснюється на значні відстані;

• виконання значних обсягів робіт часто здійснюється на обмеженій площі з великою інтенсивністю застосування як тех­ніки, так і використання матеріалів.

При цьому за своєчасне забезпечення будівництва матеріаль­но-технічними ресурсами відповідає генпідрядник, а замовник забезпечує фінансування і за угодою замовник може постачати складне обладнання.

Використання матеріально-технічних ресурсів в будівництві здійснюється на основі системи техніко-економічних нормативів (рис. 2.1). Ця система складається з:

• норм витрат ресурсів на одиницю продукції;

• нормативів — відносних показників, що визначають тех­нологічні втрати.

Основою для визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах служать норми витрат матеріалів.

Норма витрати матеріалів — це гранично допустима кіль­кість сировини, будівельних матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів необхідних для випуску одиниці продукції (виробу або роботи) з дотриманням вимог до якості продукції.

В будівництві використовують три види норм:

• планові;

• кошторисні;

• виробничі.

Планові норми — це витрати матеріалів з розрахунку 1 мли. гри. вартості будівельно-монтажних робіт,

їх призначення — укрупнене планування потреби матеріаль­но-технічних ресурсів для будівництва великих об’єктів.

Кошторисні норми розроблені на конструктивні елементи споруд і види робіт. їх призначення — розрахунок проектних се­редніх витрат матеріалів та їх вартості при складанні кошторис­ної документації на будівництво об’єкта і для попереднього ви­значення потреби матеріальних ресурсів та складання заявок на їх постачання.

Кошторисні норми витрат матеріалів для різних видів буді­вельно-монтажних робіт регламентуються ДБН Д 2.2-1-99 у складі 47 збірників ресурсних елементних кошторисних норм.

Розрізняють 4 види кошторисних норм:

— на конструктивний елемент, або вид робіт (елементні нор­ми);

— на укрупнені конструктивні елементи;

— на одиницю готової продукції;

— на закінчені будівлі і споруди.

Рис. 2.1. Схема нормування витрат будівельних матеріалів

Виробничі норми — це норми витрат матеріалів розроблені безпосередньо на виробництві, з врахуванням місцевих (конкре­тних) умов виконання робіт і фактичних витрат матеріалів з врахуванням неможливості усунення технологічних відходів і втрат при транспортуванні, вантажно-розвантажувальних робо­тах і укладенні їх в будівлі або споруди.

Виробничі норми призначені для прогнозування (розрахунку) витрат матеріалів безпосередньо на робочих місцях і контролю за ними шляхом порівняння з нормами фактично використаного об’єму матеріалів будівельними дільницями і управліннями.

Виробничі норми витрат матеріалів встановлюють на всі види загально будівельних і спеціальних робіт на одиницю виміру, наприклад, 1м3 цегляної кладки, 1т металоконструкцій тощо.

Ці норми призначаються, в першу чергу, для:

• комплектації будівництва і об’єктів;

• обліку витрат матеріальних ресурсів (форма М-29);

• контролю за витратами матеріалів при виконанні будіве­льно-монтажних робіт.

Виробнича норма витрат матеріалів складається з чистої норми, технологічних відходів і технологічних втрат.

Чиста норма — це кількість матеріалів необхідних на вигото­влення (випуску) одиниці продукції за робочими кресленнями.

Технологічні відходи — це залишки при переробці матеріалів, які можна використати для виготовлення іншої продукції.

Технологічні втрати — це частина матеріалів, що втрачається без повернення і повторного використання,

Наприклад, виготовлення дощок при розпилюванні круглого лісу:

Технологічні відходи і втрати ділять на чотири групи:

1) транспортні (наприклад, технологічні відходи при транс­портуванні і монтажі збірних залізобетонних конструкцій можна використати для інших потреб — кріплення укосів, берегів, до­рожнього полотна тощо);

2) складські;

3) монтажні;

4) ті, що виникають при переробці матеріалів.

Відходи і втрати нормуються за нормативами і встановлю­ються в % від технічно обґрунтованих норм витрат матеріалів (чистої норми).

Виробничі норми витрат матеріалів для галузей затверджує галузеве керівництво. Ці норми витрат не враховують втрат ма­теріалів при транспортуванні їх від постачальників до при­об’єктних складів і при зберігання їх на складі, але виробничі норми враховують важколіквідні втрати і відходи, що утворю­ються в межах будівельного майданчику, а саме при транспор­туванні і виконанні будівельно-монтажних робіт,

Для розробки виробничих норм витрат матеріалів використо­вують основні методи:

• дослідно-виробничий;

• дослідно-лабораторний;

• розрахунково-аналітичний.

Дослідно-виробничий метод полягає в тому, що на основі за­мірів виконаних робіт на об’єкті і кількості витрачених матеріа­лів встановлюють витрати матеріалів на виконання одиниці ро­біт при дотриманні умов, що забезпечують ретельне, бережливе використання матеріалів. Цей метод використовується для ви­значення норм витрат матеріалів, що мають важколіквідні втра­ти (сипучі, пиловидні, бетонні суміші і розчини, фарби, розчин­ники).

Дослідно-лабораторний метод відрізняється від попереднього тим, що дослідні заміри проводяться в лабораторних умовах. При цьому умови лабораторних досліджень повинні бути близь­кі до виробничих.

Розрахунково-аналітичний метод полягає в теоретичному ро­зрахунку норм на основі даних робочих креслень, технологічних карт і специфікацій. Цей метод не може застосовуватись для ма­теріалів, що мають важколіквідні втрати, тому що величина цих втрат не піддається теоретичному розрахунку.

Важколіквідні втрати встановлюються за даними багаторазо­вих спостережень в виробничих умовах, тобто дослідно — виробничим методом.

Перегляд норм витрат матеріалів можливий при зміні органі­зації і технологічних процесів, збільшення продуктивності пра­ці.

Матеріально-технічне забезпечення — це процес постачання і комплектації будівництва матеріальними ресурсами, що забез­печує своєчасне і якісне виконання будівельно-монтажних робіт.

Матеріально-технічне постачання генпідрядних будівельних організаціях організовується підрозділом виробничо-

технологічної комплектації (акціонерним товариством)

(рис. 2.2).

При складанні договору (угоди) між замовником і генпідряд­ником на будівництво об’єкту визначається термін і порядок здачі його в експлуатацію.

Постачання ресурсів здійснюється відповідно до календарно­го плану виконання робіт за графіком постачання будівельних матеріалів.

Оскільки основною задачею підрозділу виробничо-

технологічної комплектації є своєчасне, безперебійне і комплек­сне забезпечення будівництва, то функції його наступні: а — комплектація; б — виробництво; в — постачання.

Функція комплектації — полягає в централізованій доставці матеріалів безпосередньо на об’єкт, відповідно до графіка пот­реб (календарного плану).

Функція виробництва — полягає в переробці матеріалів і пі­дготовці їх до безпосереднього використання.

Функція постачання — полягає в отриманні матеріально — технічних ресурсів незалежно від джерел їх надходження (завод, посередник).

Постачання здійснюється за двома форми:

— транзитна, за якої матеріали постачаються від виробника на будівельний майданчик (одразу до будівельних машин, так зва­не «будівництво з коліс»).

— складська — матеріали відправляються на склад, а звідти на будівельний майданчик.

Складська форма існує тому, що існують поняття:

— транзитна норма — кількість вантажу, який приймає, напри­клад, залізна дорога для перевезення;

— норма замовлення — кількість матеріалів, яку приймає виро­бник для виготовлення виробів, конструкцій, обладнання.

У зв’язку з цим часто виникає ситуація необхідності ство­рення запасів будівельних матеріалів. Ці запаси поділяються на:

— поточні — необхідні для безперебійної роботи;

— підготовчі — на час підготовчих операцій;

— страхові (гарантійні) — використовуються, коли поточний

запас вичерпався;

— сезонний — використовується для сезонних робіт.

Для зберігання запасів необхідні склади.

Запас матеріалів, які необхідно зберігати на складах розрахо­вується за формулою

З = — tH ‘ • К2,5 (2.1)

де Q — кількість матеріалів, необхідних для будівництва;

Т — тривалість використання даних матеріалів (визначається за календарним планом);

tH — норма запасу матеріалів в днях, залежить від виду транс­портних засобів і відстані перевезення (наприклад, цемент, що перевозиться автотранспортом на відстань 50 км — 8…12 днів, труби — 12днів)

Кі — коефіцієнт нерівномірності перевезення матеріалів на склад, Кі=1,1…1,2;

К2 — коефіцієнт нерівномірності використання матеріалів, #2=1,3.

Оскільки вартість матеріалів і конструкцій сягає 60% загаль­ної вартості будівельних витрат, то економія і збереження їх дасть додаткові прибутки.

Вже на етапі підготовки угоди на будівництво об’єкта прово­диться попереднє обгрунтування договірної ціни, і тому в струк­турі вартості будівництва виникає можливість отримання додат­кових прибутків через оперування собівартістю матеріально — технічних ресурсів. Вартість матеріально-технічних ресурсів, що використовується для будівельних робіт можна визначити за виразом

П

вм = X Qi (Цеі+Цзбі+втрі + в тарі^ВСклі)у (2.2)

і-1

де Qi — витрати /-того виду матеріалів (за нормою, фактична) в натуральних показниках (м, м, м. погонних, шт. тощо);

Цві — відпускна ціна одиниці виміру і-того матеріалу, грн.;

Цзбі — націнки організації на збут та постачання і-того матері­алу, грн.;

Втри Втари Вскл1 — відповідно транспортні витрати, витрати на тару, заготівельно-складські витрати і-того матеріалу, що

пов’язані з доставкою його на об’єкт, грн.

Знизити вартість матеріалів можна за рахунок: економії ви­трат матеріалів, що досягається за рахунок зменшення відходів і втрат; застосування більш сучасних матеріалів; застосування науково-технічних досягнень в будівництві; зменшення матеріа­ломісткості будівництва; індустріалізації будівництва; викорис­тання матеріального і морального стимулювання за скорочення відходів і втрат при виконанні робіт; раціоналізаторських про­позицій.

Скорочення транспортних втрат будівельних матеріалів дося­гається за рахунок:

— централізованого перевезення, без проміжних складів;

— підвищення рівня механізації вантажно-

розвантажувальних робіт;

— розподілу транспортних витрат за рахунок франко-угод.

Франко-угода — вид торговельної угоди, за якою частину ви­трат на транспортування товарів покладають на постачальника (продавця). Франко-угодами можуть бути:

• франко-склад об’єкту будівництва — за цією угодою ген­підрядник (покупець) не сплачує за перевезення до скла­ДУ-

• франко-вагон — вид угоди, коли покупець сплачує за пе­ревезення з моменту завантаження товарів у вагон,

Комментарии закрыты.