Архивы рубрики ‘ВИРОБНИЧА БАЗА БУДІВНИЦТВА’

Арматурне та деревообробне господарства

Будівництво гідротехнічних споруд пов’язано з переробкою значної кількості арматурної сталі, якої вимагають великі обсяги вкладеного бетону. Середні витрати арматури у бетоні склада­ють від 10…60 кг/м3. Вартість арматурних робіт складає від 5 до 20 % вартості вкладеного бетону, а загальні витрати праці на 1м3 бетону складають 6…12 %.

Вміст робочої арматури у залізобетонній конструкції харак­теризується коефіцієнтом армування ц (%), який визначається за формулою

И= (Fa/ Fq)-100, (2.14)

де Fa — загальна площа поперечного перерізу стержнів робо­чої арматури, м2;

Fg — загальна площа поперечного перерізу залізобетонного елементу, м2.

Для більшості конструкцій гідротехнічних споруд коефіцієнт армування ц знаходиться в межах від 0,1 до 0,5 % і тільки в окремих конструкціях досягає 1%.

Арматура виготовляється шляхом гарячої прокатки. Стержні арматури поділяють на гладку і періодичного профілю, діаметри 6…80 мм.

Залежно від міцності арматурна сталь поділяється на 5 класів:

1. А-і — гладка сталь марки Ст-3 з опором на розрив 380 МПа;

2. А-іі — гладка сталь марки Ст-5 і періодичного профілю — 18Г2С з опором на розрив 500 МПа;

3. А-ііі — сталі періодичного профілю 35 ГС і 25Г2С з опором на розрив 600 МПа;

4. A-IV — сталі періодичного профілю 20Х2Ц і 80С з опором на розрив 900 МПа;

5. A-У — сталі періодичного профілю 25Х2Г2Т з опором на роз­рив 1050 МПа.

Маркування сталі залежить від вмісту легованих домішок, що покращують якість сталі: X — хром, Г-марганець, Н-нікель, В-вольфрам, С-кремній, Т-титан, М-молібден, Ц-цирконій.

Перші цифри вказують на вміст вуглецю. Цифри після літер

45

вказують на вміст легованих елементів. Наприклад, сталь, 20ХГ2Ц містить 0,2% вуглецю, 1% хрому, 2% марганцю і 1% цирконію.

В якості дротяної арматури застосовують холоднокатаний дріт класу В-і і В-іі.

При будівництві гідротехнічних споруд використовують ар­матурні сітки та конструкції.

Арматурні конструкції виготовляють в арматурних майстер­нях та підприємствах.

До складу арматурного підприємства входять:

• склад металу;

• відділення, різання та згинання арматури;

• цех з виготовлення сіток, каркасів і закладних частин;

• проміжний склад заготовок;

• склад готової продукції.

Змінна продуктивність арматурного підприємства розрахову­ється на місячну максимальну інтенсивність виконання бетон­них робіт за формулою

Т су к

бетИарм н (0

**зм~ , (2,і5)

Пэм

з

де /бет — максимальна місячна інтенсивність бетонних робіт, м /міс;

Рарм — середня питома витрата арматури на 1мз бетонної су­міші, т/м3;

кн — коефіцієнт нерівномірності роботи підприємства впро­довж місяця (кн=І,2„,І,3); Пзм — число робочих змін у місяці.

Для визначення площ використовують нормативи, з якими порівнюються розраховані дані.

При визначенні площ основних підрозділів виходять з техно­логічної компоновки основного обладнання і допустимих пито­мих площ для виготовлення або зберігання арматурних констру­кцій.

Площі складів сировини, напівфабрикатів, заготовок і готової продукції в м2 можуть бути визначені за формулою

g скл

де Пзм — змінна продуктивність арматурного підприємства, т/зм;

n3M — кількість змін, на яку зарезервовано запас;

к„Рох — коефіцієнт, що враховує проходи (кпрох=1,3…1,4);

gcm — питоме навантаження площі складу, т/м2.

Площа для збирання та зварювання арматурних конструкцій приймається з розрахунку 80…100 м на 1т змінної продуктив­ності (Пзм).

Для обслуговування відкритих майданчиків арматурного під­приємства використовують козлові крани (10…20 т).

Опалубні роботи — це комплекс технологічних операцій з ви­готовлення опалубки, транспортування її до місця встановлення і закріплення у проектному положенні.

Опалубка — тимчасова допоміжна конструкція для забезпе­чення геометричних розмірів і форми бетонного блоку (конс­трукції, споруди).

Після затвердіння бетонної суміші опалубку знімають.

Опалубку необхідно використовувати в n-кратній повторнос­ті, що називають оборотність опалубки. Для дерев’яної опалуб­ки оборотність складає 8…10 разів, а для металевої — не менше 50 разів.

Вартість опалубки складає 25…30 % загальної вартості бетону у споруді.

Практично для будівництва крупних гідротехнічних споруд створюється деревообробне господарство, потужність якого за­лежить від наявності у районі підприємств деревообробної промисловості тощо.

До складу деревообробного господарства входять:

• заготівельний цех;

• столярно-опалубний цех;

• сушильний цех;

• склади лісу, пиломатеріалів і готової продукції.

Всі цехи і склади між собою пов’язані шляхами для транспо­ртування деревини.

Потужність деревообробного господарства повинна забезпе­чувати потребу будівництва в пиломатеріалах у найбільш на­пружений період. Місячні „шпилі” покриваються за рахунок за­пасу на складах.

Існує два методи розрахунку потужності деревообробного го­сподарства:

1. За номенклатурою і обсягом робіт (розрахунок виконуєть­ся на стадії проектування).

2. За укрупненими показниками (на стадії ТЕО).

Метод розрахунку за укрупненими показниками виконується на 1000м2 столярно-опалубних виробів.

У випадку, коли на будівельному майданчику передбачається тільки виготовлення опалубки, а столярні вироби постачаються централізовано від зовнішніх постачальників, то продуктивність опалубного цеху в м3/зміну визначають за формулою

Подпись: (2.І7)П0пал— Ібет ^зм Фн / їм

де Ібет — максимальна місячна інтенсивність виконання бетон­них робіт у найбільш напружений період будівництва, м /міс.;

ш — питома витрата опалубки в м2 на 1 м3 бетонної суміші (для попередніх розрахунків приймається 0,3…0,33 м2/м3); їзм — тривалість робочої зміни в годинах (8 год.); tMic — кількість робочих годин у місяці;

кн — коефіцієнт нерівномірного виконання бетонних робіт протягом місяця, приймається 1,2.

Загальна територія деревообробного господарства в м2 визна­чається за формулою

їдг=У-(ПгЇ2} / кщ, (2.18)

де V — річна потреба будівництва в столярно-опалубних виробах, тис. м3;

fr і f2 — питомі показники необхідної площі на 1000м виробів для виробничих приміщень, м2 ;

кщ — коефіцієнт щільності забудови приміщеннями деревооб­робного господарства (приймається 0,4).

Контрольні запитання і завдання

1. Арматурне та деревообробне господарстваЯка основна мета матеріально-технічного забезпечення будівни­цтва?

2. Які особливості матеріально-технічного забезпечення водогос­подарського будівництва?

3. Що покладено в основу нормування використання матеріально — технічних ресурсів?

4. Яке призначення і склад кошторисних норм витрат матеріалів?

5. Яке призначення і склад виробничих норм витрат матеріалів?

6. Які методи застосовують для розробки виробничих норм витрат матеріалів?

7. Які функції виконують підрозділи виробничо-технологічної комплектації у матеріально-технічному забезпеченні будівництва?

8. За якими формами здійснюється матеріально-технічне постачан­ня будівництва?

9. Як розраховується запас матеріалів, які необхідно зберігати на складах?

10. За якими ознаками класифікуються кар’єри нерудних будівель­них матеріалів?

11. Які показники визначаються при проектуванні кар’єрного гос­подарства?

12. Які технологічні процеси застосовуються при виробництві не­рудних будівельних матеріалів?

13. Яка структура бетонного господарства?

14. Які використовуються схеми компоновки обладнання бетонно­го підприємства?

15. Як визначається продуктивність бетонного заводу?

16. Який склад технологічних процесів виготовлення залізобетон­них конструкцій?

17. Які технологічні схеми застосовують для виготовлення залізо­бетонних конструкцій?

18. Які види арматурної сталі використовують для виготовлення залізобетонних конструкцій?

19. Який склад підрозділів арматурного підприємства?

20. Як визначається продуктивність арматурного підприємства?

21. Який склад підрозділів деревообробного господарства?

22. Як визначається продуктивність опалубного цеху?

Підприємства для виробництва збірного залізобетонну

Кожне будівництво вимагає використання збірних бетонних і залізобетонних виробів (табл. 2.1).

Збірні бетонні і залізобетонні споруди відрізняються від мо­нолітних тим, що їх конструкція розділена на окремі частини і деталі (блоки), що виготовляються на спеціалізованих заводах або полігонах. Блоки транспортують до місця монтажу і вкла­дають у споруди з ретельною заробкою їх стиків.

Спорудження будівель, гідротехнічних споруд із збірних залі­зобетонних виробів є найбільш прогресивний метод організації робіт. При цьому технологія робіт стає простою, скорочується кількість робітників, машин, створюються умови для викорис­тання високопродуктивних машин, що призводить до скорочен­ня термінів будівництва і перетворення будівництва в індустріа­льний, практично заводський процес.

При будівництві з використанням залізобетонних виробів за­

безпечується висока якість, зменшуються обсяги і вартість ро­біт.

Збірні залізобетонні вироби на водогосподарських об’єктах в гумідній зоні використовується для будівництва трубчатих ре­гуляторів і переїздів, швидкотоків, оглядових колодязів тощо.

Таблиця 2.1

Номенклатура збірних залізобетонних виробів, що _________ застосовуються в будівництві_____________

Потреба будівництва, %

Житлово-

цивільного

СІЛЬСЬКОГО

виробни­

чого

Види виробів

Промис­

лового

без

крупно­

панель­

ного

крупно­

панель­

ного

Фундаменти

15

13

6

10

Колони та стійки

13

5

0,5

3

Балки, прогони, ригелі

10

17

1

8

Ферми та арки

6

1

Плити покрить та перекриттів

28

50

34

19

Стінові панелі

8

50

12

Сходові марші та майданчики

0,1

3,4

3,4

0,1

Труби:

безнапірні

0,8

1,4

1,4

2,9

напірні

0,5

1,8

1,8

2,9

Опори ЛЕП, ліній зв’язку…

3

3

0,5

8

Інші вироби

15,6

5,4

1,4

33,1

На зрошувальних системах будуються трубопроводи, насосні станції, облицьовуються канали, укоси гребель, влаштовуються мостові конструкції. Для будівництва житла використовуються фундаментні та стінові блоки, конструкції перекриття тощо. Гідротехнічні споруди частіше всього влаштовують комбіно­ваними, збірно-монолітними, з різними значеннями коефіцієнта збірності (ГТС від 0,15…0,25, водогосподарське будівництво за­галом 0,6..0,9).

Коефіцієнт збірності визначається за формулою

3

Підприємства для виробництва збірного залізобетонну
де W36 — об’єм збірних елементів у споруді, м ;

Wfjem — загальний об’єм бетону у споруді, м3.

Виготовлення збірних залізобетонних виробів здійснюється на підприємствах двох типів: заводах залізобетонних виробів та полігонах.

Завод залізобетонних виробів — це постійне підприємство з високомеханізованою технологією виробництва і обмеженою номенклатурою виробів, що виготовляють великими партіями (серіями).

Полігон — це тимчасове підприємство відкритого типу із спрощеним обладнанням і технологією. Полігони створюються при заводах залізобетонних виробів для збільшення їх продук­тивності та номенклатури виробів, і, в основному, задіяні в пері­од роботи з додатною температурою повітря, а також як самос­тійні підприємства для виготовлення несерійних, великогабари­тних конструкцій і деталей.

Полігони можна організовувати і безпосередньо на будівель­них майданчиках для виготовлення великогабаритних, важких і нетранспортабельних виробів.

Залізобетонні вироби та конструкції за формою поділяються на плоскі (плити різних розмірів для покриття, дорожнього по­лотна), балочні конструкції (палі, опори, прогони, перетинки, балки перекриття, арки) і просторові (лотки, труби круглого і прямокутного перерізу).

Маса блоків і конструкцій залежить від їх розмірів і стано­вить в межах 100… 5000 кг.

Склад технологічних процесів виготовлення залізобетонних виробів і конструкцій включає:

• підготовку форм (з дерева, металу, бетону, залізобетону, пластмас);

• армування виробів (для попередньо напружених виробів — попередній натяг арматури);

• формування виробів (вантаження бетонної суміші у фор­ми і вібрування);

• прискорення твердіння виробів (створення необхідного температурного режиму);

• розпалублення виробів;

• виймання виробів з форм і їх складування.

Серед всіх процесів виготовлення основним є процес форму­вання виробів і конструкцій.

Складу технологічних процесів відповідає структура вироб­ничої бази підприємства з виробництва збірних залізобетонних виробів (рис. 2.10),

Підприємства для виробництва збірного залізобетонну

Рис. 2.10. Структура виробничої бази підприємства з виробництва збірних

залізобетонних виробів

За характером виконання цих процесів розрізняють три схеми виготовлення виробів:

1. Стендова схема, за якою у виробництві застосовуються нерухомі форми, вироби залишаються на одному місті аж до транспортування їх на склад готової продукції. Продуктивність стендового способу залежить від тривалості періоду твердіння виробів.

2. Поточно-конвеєрна схема — за якою вироби виготовля­ються у переносних жорстких формах, що переміщуються на конвеєрі із заданим ритмом руху. Ця схема застосовується на крупних спеціалізованих заводах з обмеженою номенклатурою

Підприємства для виробництва збірного залізобетонну

Рис. 2. її. Схема організації виробництва збірних залізобетонних виробів

конвеєрним способом

3. Поточно-агрегатна схема або комбінована відрізняються

40

тим, що на окремих ділянках виробництво організовується за принципом окремих технологічних схем. Цей спосіб застосову­ється на заводах і крупних полігонах при виготовленні різнорід­ної продукції (рис. 2.13).

Підприємства для виробництва збірного залізобетонну

Рис. 2.12. Схема розміщення технологічного устаткування в цеху при вироб­ництві збірних залізобетонних виробів конвеєрним способом: 1 — візок;

2 — пости підготовки форм-вагонеток (чищення й змащення форм); 3 — пост укладання фактурного шару; 4 — пост укладання арматурних конструкцій і закладних деталей; 5 — пости формування виробів (віброущільнення бетонної суміші, загладжування поверхні виробу); 6 — пост розпалублення відформо­ваних виробів; 7 — підйомник багатоярусний пропарювальної камери безпере­рвної дії; 8 — камера пропарювання; 9 — понижувач; 10- кантувач;

11 — пост ВТК

Залежно від конструкції виробів і технології їх виготовлення, використовують різні форми:

• повні форми (форми з дном і бортами);

• переносні піддони;

• матриці, що виготовляють з залізобетону;

• віброформи;

• віброштампи тощо.

Подпись: II
Підприємства для виробництва збірного залізобетонну
Подпись: *

Форми виготовляються збірно-розбірними, які розбираються при кожному розпалублені і знову збираються.

Перед початком бетонування форми оглядають, очищають, ліквідовують дефекти, що виникли, змащують поверхні.

Для ущільнення бетонної суміші використовують вібратори або стенди. При стендовій технології застосовують зовнішні,
внутрішні і поверхневі вібратори.

При виготовленні труб і порожньотілих паль суміш ущільню­ється центрифугуванням за рахунок швидкого обертання.

Теплова обробка для прискореного твердіння бетону викону­ється в камерах пропарювання, які поділяються на: розбірні і періодичної дії.

Розбірні камери встановлюють на стенди після формування виробів і подають пару під ковпак гнучкими шлангами. Розбірні камери виготовляють з металу, утеплюються мінеральною ва­тою і оббиваються руберойдом (толем, дошками, дерев’яними плитами з прокладкою між ними).

Камери періодичної дії або стаціонарні за конструкцією поді­ляються на ямні і тунельні. Пара в них подається перфоровани­ми трубами, що вкладені на дно камери.

Загальний цикл термообробки складається з таких етапів:

• попереднє витримування сформованих виробів до початку термообробки (2…6 год.).

прогрівання виробів з підвищенням температури до максима­льного рівня (t = 40…59°С).

• ізотермічне прогрівання виробів при максимальній пос­тійній (нормативній) температурі (t = 70…80оС) і після певного витримування поступове зниження температури.

• зниження температури і розпалублення виробів, яке по­винне проводитись через 10-20 хвилин після закінчення термоо­бробки.

Готові вироби зберігаються на складах за типами і марками в штабелях, контейнерах, у вигляді пірамід, у касетах тощо. Ви­роби у літній період зволожують (поливають) і вкривають со­лом’яними або очеретяними матами до набуття бетоном відпус­кної міцності 70%. Кожний виріб, що відпускається зі складу, повинен мати штамп-марку відділу контролю якості і дату його виготовлення.

Найчастіше виготовляють вироби з застосуванням напруже­ної арматури — це дозволяє зменшити вагу, покращити транспо­ртабельність, збільшити стійкість до тріщин та водонепроник­ність (рис. 2.14).

Підприємства для виробництва збірного залізобетонну

Рис. 2.14. Схема розміщення технологічного обладнання в цеху при виго­товленні збірних залізобетонних виробів поточно-агрегатним способом: 1 — естакада для подачі бетонної суміші; 2 — самохідний бетоноукладач; 3 — віб — ромайданчик; 4 — порожниноутворювачі; 5 — пропарювальні камери ямного типу; 6 — мостовий кран; 7 — пост розпалубки; 8 — стенд для обробки та конт­ролю готових виробів; 9 — самохідні візки для транспортування готових ви­робів на склад; 10 — установка для натягу стрижнів

У водогосподарському будівництві застосовують спосіб на­пруження арматури шляхом попереднього розтягування армату­ри до бетонування виробів.

Попереднє розтягування арматури здійснюється механічним або електротермічним способом.

При механічному способі арматура розтягується гідравлічни­ми або гвинтовими домкратами у спеціальних формах.

Електротермічний спосіб базується на властивості сталі роз­ширюватись при нагріванні. При цьому арматурні стрижні на­гріваються до t = 300…450 °С, закріплюються у формі. Після процесу формування виробу температура арматури зменшуєть­ся, вона скорочується і стискує бетон.

Застосування попередньо напружених залізобетонних конс­трукцій дає економію сталі на 25…30 % і бетону на 15…20% у порівнянні з конструкціями із звичайного залізобетону,

Для виконання технологічних операцій полігони обладнують козловими, баштовими кранами вантажопідйомністю до 50т.

Підприємства для виробництва бетонних сумішей і будівельних розчинів

Вартість бетонного господарства для великих обсягів водого­сподарського будівництва складає 3…5% вартості будівництва основних споруд.

Технологічні процеси приготування бетонної суміші автома­тизовані і управління здійснюється з центрального пульту бе­тонного господарства (рис. 2.7).

Підприємства для виробництва бетонних сумішей і будівельних розчинів

Рис. 2.7. Схема мобільного бетонного вузла

Процес приготування бетонної суміші є складним і включає отримання, збереження компонентів бетонної суміші, дозуван­ня, змішування і подачу в транспортні засоби.

До складу бетонного господарства входять:

1. Бетонозмішувальні установки з бетонозмішувачами цик­лічної або безперервної дії (рис. 2.8, 2.9). а б

Підприємства для виробництва бетонних сумішей і будівельних розчинів

Рис. 2.8. Бетонозмішувачі: а — циклічної дії; б — безперервної дії

2. Склади заповнювачів і цементу.

3. Установки (обладнання) для приготування, підігріву або охолодження заповнювачів і води.

4. Компресорні і холодильні станції.

5. Приміщення для зберігання і приготування домішок до бетонної суміші.

6. Установка для промивки бадей і кузовів транспортних засобів.

7. Адміністративні, побутові і допоміжні приміщення та служби (ремонтно-механічні майстерні, склади запасних частин, підстанція тощо).

Всі підприємства бетонного господарства забезпечуються во­дою, теплом, стиснутим повітрям, електроенергією і транспорт­ними комунікаціями.

Бетонне господарство на об’єктах водного господарства но­сить тимчасовий характер і після закінчення будівництва воно демонтується для використання на іншому об’єкті.

Підприємства для виробництва бетонних сумішей і будівельних розчинів

Рис. 2.9. Схема компоновки технологічного обладнання бетонозмішувально­го заводу: 1- витратні бункери заповнювачів; 2- конвеєр-дозатор; 3 — скипо — вий підйомник; 4 — бетонозмішувач; 5 — рама бетонозмішувача; 6 — дозатор цементу; 7 — дозатор хімічних домішок; 8 — дозатор води; 9 — витратний силос цементу з фільтром; 10 — шнековий конвеєр

Основним показником потужності бетонного господарства є продуктивність бетонозмішувального підприємства в м3/год або тис. м3/міс.

Бетонне господарство може бути побудоване за централізо­ваною або децентралізованою схемою. За централізованою схе­мою бетонне обладнання розташовується ближче до основного будівництва на території виробничої бази об’єкту.

За децентралізованою схемою — об’єкти бетонного господар­ства обслуговують окремі об’єкти і розташовуються на території виробничої бази.

Централізоване бетонне господарство має у порівнянні з де­централізованим ряд переваг: необхідна потужність господарст­ва завжди менша сумарної потужності децентралізованих уста­новок; менший об’єм допоміжних споруд і зовнішніх комуніка­цій на території бетонного господарства.

За територіальним розташуванням бетонні господарства по­діляють на об’єктні (для обслуговування об’єкту), дільничні (для обслуговування декількох об’єктів) і районні (обслугову­вання об’єктів різних галузей).

Радіус обслуговування таких господарств визначають за фо­рмулою

R=(ti-t2)Vmp, км, (2,7)

де t1 — час до початку твердіння бетонної суміші; t2 — час на при­готування, транспортування, вивантаження і вкладання бетонної суміші, год.;

Vmp — швидкість транспортування бетонної суміші, км/год.

Радіус дії районних бетонних господарств товарного бетону складає 10..15 км.

Продуктивність бетонного господарства визначається за фо­рмулою

йб. з=1беДДптф), м3/год, (2,8)

де /бет — максимальна місячна інтенсивність виконання бетонних робіт (за календарним графіком бетонування), м /год;

kH — коефіцієнт нерівномірності виконання бетонних робіт (приймається 1,3…1,4, більше значення приймають для дрібні­ших об’єктів будівництва);

n — число робочих днів у місяці; m — число робочих годин у добі; Ф — коефіцієнт, що враховує ефективність використання робочо­го часу (ф=0,85…0,95).

Подпись:(2.9)

де Уб — місткість бетонозмішувача, л; Д — коефіцієнт виходу бе­тонної суміші (fi = 0,67); k# — коефіцієнт ефективності викорис­тання бетонозмішувача (k# = 0,8…0,9); t3 — час завантаження бе­тонозмішувача компонентами бетонної суміші, с; t„ — тривалість перемішування бетонної суміші (примусового змішування су­міші tn= 60 с, для гравітаційного перемішування tn = 90…150 с); tB — час вивантаження суміші з барабану (te = 12…20 с); tnoe — час повернення барабана у вихідну позицію (tnoe = 12…20 с).

Загальна тривалість циклу приготування бетонної суміші складає близько 1,5…3,5 хв.

Для зберігання компонентів бетонної суміші використовуються склади цементу і заповнювачів. Склади цементу бувають: амбар­ні; бункерні; силосні.

В основному цемент зберігають у силосах, які бувають діаме­тром 3.. .10 м, і висотою 5.. .20 м.

В кожному такому силосі зберігається від 15 до 1200 т цемен­ту. Склади цементу підбираються залежно від способу доставки цементу і продуктивності бетонного господарства за формулою

М^Пбдоб ‘ Ц’ Іц Кт, (2.10)

де Пбдоб — продуктивність бетонного господарства за добу, яка визначається за формулою

Пб. доб = йб. з — Тдоб, (2.11)

Ц — кількість цементу на 1 м бетонної суміші;

Ц — термін зберігання запасу цементу на складі, доба.

(для прирейкового складу t4= 10…15 діб, для притрасового складу tM = 5.. ,7діб);

Кт — коефіцієнт, який залежить від нерівномірності доставки цементу на склад (Кт =1,2.. .1,3 для автомобільного транспорту; ^=1,3.. .1,35 для залізничного транспорту).

За розрахунковою місткістю складу підбирається один або декілька стандартних типових складів цементу, які загалом по­винні задовольняти умові

Подпись: Мц.р., Вид складу заповнювачів залежать від: типу транспортних засобів; кліматичних умов; рельєфу місцевості. їх місткість визначається за формулою

Подпись:Подпись: зап.рПб. доб 3 $зап ^ту (2.12)

де 3 — кількість заповнювачів в 1м бетонної суміші (піску, гравію, щебеню), м3;

t3an — запас заповнювачів на складах, доба ( для автомобільного транспорту t3an. =3 доби, для залізничного — t3a„=5…7 діб).

Підприємства для виробництва нерудних будівельних матеріалів

Камінь, гравій, щебінь, пісок, глина, природні лицювальні кам’яні матеріали відносяться до нерудних будівельних матеріа­лів. Вони є складовими при приготуванні бетонних сумішей, для кріплення укосів, влаштування зворотних фільтрів, будівництва доріг, гребель, насипів, дамб обвалування тощо,

Нерудні будівельні матеріали загальному обсязі будівельно — монтажних робіт складають 10…15 % їх загальної вартості, а їх маса — 50 % маси від всіх будівельних матеріалів.

Родовища нерудних матеріалів характеризуються запасами, характером їх залягання, потужністю пластів, фізико-хімічними і механічними властивостями тощо.

Запаси нерудних матеріалів повинні забезпечувати експлуа­тацію кар’єру протягом 10…15 років при видобуванні матеріалу

з

обсягом 100…250 тис. м за рік і 20…25 років для потужних кар’єрів обсягом більше 250 тис. мз за рік.

Підприємства для видобування нерудних будівельних матері­алів називають кар’єрами. Ступінь механізації робіт в кам’яних кар’єрах знаходиться в межах 50…75%, а на гравійно-піщаних — 60…90%.

Кар’єри класифікуються за:

• призначенням;

• потужністю;

• розташуванням;

• способом добування відносно рівня води;

• характером залягання корисної породи.

За призначенням кар’єри поділяються на промислові, сиро­винні та будівельні.

Промислові належать до постійно діючих і обслуговують різ­них споживачів. Сировинні також є постійно діючими і постав­ляють будівельні матеріали для заводів залізобетонних виробів. До будівельних кар’єрів відносяться тимчасові, що обслугову­ють окремі об’єкти.

За потужністю кар’єри поділяються на міжрайонні, районні, місцеві. Міжрайонні постачають продукцію, як правило, декіль­ком районам, районні — тільки району, а місцеві — обслуговують окремий завод або окреме будівництво.

За розташуванням кар’єри поділяються на гірські, заплавні і руслові. Гірські кар’єри використовуються в будь-яку пору року, заплавні періодично. В руслових кар’єрах матеріали добувають з під води. Залежно від способу добування відносно рівня води кар’єри поділяються на наземні і підводні.

За характером залягання корисної породи кар’єри поділяють­ся на кар’єри з суцільним, шаровим або лінзовидним заляган­ням.

Перед розробкою будівельних матеріалів у кар’єрі виконують попередні вишукування, якими встановлюють межі залягання, запаси матеріалів, їх фізико-механічні характеристики (грану­лометричний і мінералогічний склад) тощо.

За результатами вишукувань складають паспорт родовища і передають його в державний кадастр нерудних корисних копа­лин.

При проектуванні кар’єрного господарства встановлюють:

— площу кар’єру;

— спосіб розкриття кар’єру;

— місце відвалу породи;

— спосіб розробки матеріалу та його транспортування;

— організацію розробки кар’єру з розбивкою в плані на

смуги і яруси по глибині.

Розміри кар’єру встановлюють на основі необхідного корис­ного об’єму матеріалу з врахуванням технологічних відходів і втрат. Об’єм породи, що належить розробити визначається за формулою

WK=Wi+W2+W3, (2.3)

де Wi — необхідний корисний об’єм матеріалу, з врахуванням розпушення, при добуванні і переробці, м3;

W2 — відходи, що утворились у процесі переробки і сортуван-

3

ня, м ;

W3 — втрати матеріалу при транспортуванні і зберіганні, м.

Площа, що відводиться під кар’єр визначається за виразом

FK=W/H, (2.4)

де H — середня товщина шару матеріалу, що добувається.

При добуванні нерудних будівельних матеріалів у кар’єрі ві­дкритим способом застосовують наступні технологічні процеси (рис. 2.3):

Підприємства для виробництва нерудних будівельних матеріалів

Рис. 2.3. Технологічна схема добування і переробки каменю

— виконання розкривних робіт (ґрунт переміщується за межі кар’єру, або вивозиться для інших потреб);

— добування матеріалу (відкритим способом тощо)

— переробка, подрібнення, фракціонування;

— транспортування готової продукції на склади зберігання.

За характером технологічного процесу розрізняють підприєм­ства з відкритим і замкненим циклом подрібнювання. При відк­ритому циклі матеріали пропускаються крізь подрібнювач однократно. Після чого він подається на сортування, а потім на склад готової продукції.

При замкненому циклі, фракції, які не пройшли крізь верхнє сито повторно поступають на подрібнювання, на той самий под­рібнювач.

Нерудні будівельні матеріали доцільно переробляти за місцем їх видобування на спеціалізованих підприємствах і установках.

Камінь на щебінь перероблюють на подрібнювально — сортувальних підприємствах (рис. 2.4), а гравійно-піщані суміші і пісок — на промивно-сортувальних за технологічною схемою (рис. 2.5).

Подпись: Рис. 2.4. Стаціонарний подрібнювально-сортувальний завод

збагачувальних підприємствах

Для подрібнювання нерудних будівельних матеріалів залежно від найбільшого розміру каменя застосовують дробарки різних типів: щокові, конусні, валкові і ударної дії — молоткові і ротор­ні.

Всі вони використовуються залежно від продуктивності (рис. 2.6):

з

— щокові 5…310 м/год,

з

— конусні 23…170 м/год,

з

— валкові 15…125 м /год,

з

— ударні 6…100 м /год (мають універсальне застосування).

Подпись: Рис. 2.6. Обладнання для подрібнювання і сортування нерудних будівельних матеріалів: а - щокова дробарка; б - конусна дробарка; в - грохот

а б в

Розрахунок і вибір технологічного обладнання подрібнюва­льно-сортувального господарства визначається відповідно до максимального годинного навантаження на обладнання.

Для підбору технологічного обладнання максимальна проду-

з

ктивність (м /год) підприємства визначається за формулою

Подпись: бтахйгп-І-д’К-км

(2.5)

де Qzn — продуктивність підприємства (вихід готової продукції), мз за проміжок часу;

j — кількість матеріалу (гірської маси), що поступає на облад-
нання;

j1 — вихід готової продукції (щебеню, гравію, піску) від гірсь­кої маси;

S, S1 — середня насипна об’ємна маса відповідно готової про­дукції і матеріалу, що поступає на дане обладнання;

Т1 — річний фонд чистого часу роботи обладнання;

кн — коефіцієнт нерівномірності подачі гірської маси *н=1,1…1,25;

Підприємства для виробництва нерудних будівельних матеріалів Подпись: QmdiXMic Qcep.Mic Подпись: (2.6)

км — коефіцієнт нерівномірності місячного споживання проду­кції у “піковому” році

визначається за графіком споживання нерудних матеріалів у “піковому” році (в більшості випадків к„=1,2).

ВИРОБНИЧА БАЗА ВОДОГОСПОДАРСЬКОГО БУДІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ

2.1. Матеріально-технічне постачання водогосподарського будівельного комплексу

Основною метою матеріально — технічного забезпечення (МТЗ) будівництва є своєчасне безперебійне і комплексне забез­печення будівництва матеріалами, машинами, паливом, іншими предметами праці та засобами. Питома вага витрат на матеріали при будівництві складає 60% загальної вартості будівельно — монтажних робіт (БМР). Тому успішне вирішення задач водого­сподарського будівництва залежить від належної організації по­стачання матеріально-технічними ресурсами (МТР), а разом з тим створення належної виробничої бази для успішного ведення основних будівельних робіт.

Особливості МТЗ водогосподарського будівництва, які да­ють підстави вважати, що постачання матеріально-технічними ресурсами є надзвичайно актуальним:

• нерівномірне споживання матеріалів у різні періоди буді­вництва і різні пори року, а також мінливий характер потрібних будівельних матеріалів.

• нерівномірне постачання матеріалів здійснюється чис­ленними підприємствами і організаціями, а їх транспортування здійснюється на значні відстані;

• виконання значних обсягів робіт часто здійснюється на обмеженій площі з великою інтенсивністю застосування як тех­ніки, так і використання матеріалів.

При цьому за своєчасне забезпечення будівництва матеріаль­но-технічними ресурсами відповідає генпідрядник, а замовник забезпечує фінансування і за угодою замовник може постачати складне обладнання.

Використання матеріально-технічних ресурсів в будівництві здійснюється на основі системи техніко-економічних нормативів (рис. 2.1). Ця система складається з:

• норм витрат ресурсів на одиницю продукції;

• нормативів — відносних показників, що визначають тех­нологічні втрати.

Основою для визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах служать норми витрат матеріалів.

Норма витрати матеріалів — це гранично допустима кіль­кість сировини, будівельних матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів необхідних для випуску одиниці продукції (виробу або роботи) з дотриманням вимог до якості продукції.

В будівництві використовують три види норм:

• планові;

• кошторисні;

• виробничі.

Планові норми — це витрати матеріалів з розрахунку 1 мли. гри. вартості будівельно-монтажних робіт,

їх призначення — укрупнене планування потреби матеріаль­но-технічних ресурсів для будівництва великих об’єктів.

Кошторисні норми розроблені на конструктивні елементи споруд і види робіт. їх призначення — розрахунок проектних се­редніх витрат матеріалів та їх вартості при складанні кошторис­ної документації на будівництво об’єкта і для попереднього ви­значення потреби матеріальних ресурсів та складання заявок на їх постачання.

Кошторисні норми витрат матеріалів для різних видів буді­вельно-монтажних робіт регламентуються ДБН Д 2.2-1-99 у складі 47 збірників ресурсних елементних кошторисних норм.

Розрізняють 4 види кошторисних норм:

— на конструктивний елемент, або вид робіт (елементні нор­ми);

— на укрупнені конструктивні елементи;

— на одиницю готової продукції;

— на закінчені будівлі і споруди.

ВИРОБНИЧА БАЗА ВОДОГОСПОДАРСЬКОГО БУДІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ

Рис. 2.1. Схема нормування витрат будівельних матеріалів

Виробничі норми — це норми витрат матеріалів розроблені безпосередньо на виробництві, з врахуванням місцевих (конкре­тних) умов виконання робіт і фактичних витрат матеріалів з врахуванням неможливості усунення технологічних відходів і втрат при транспортуванні, вантажно-розвантажувальних робо­тах і укладенні їх в будівлі або споруди.

Виробничі норми призначені для прогнозування (розрахунку) витрат матеріалів безпосередньо на робочих місцях і контролю за ними шляхом порівняння з нормами фактично використаного об’єму матеріалів будівельними дільницями і управліннями.

Виробничі норми витрат матеріалів встановлюють на всі види загально будівельних і спеціальних робіт на одиницю виміру, наприклад, 1м3 цегляної кладки, 1т металоконструкцій тощо.

Ці норми призначаються, в першу чергу, для:

• комплектації будівництва і об’єктів;

• обліку витрат матеріальних ресурсів (форма М-29);

• контролю за витратами матеріалів при виконанні будіве­льно-монтажних робіт.

Виробнича норма витрат матеріалів складається з чистої норми, технологічних відходів і технологічних втрат.

Чиста норма — це кількість матеріалів необхідних на вигото­влення (випуску) одиниці продукції за робочими кресленнями.

Технологічні відходи — це залишки при переробці матеріалів, які можна використати для виготовлення іншої продукції.

Технологічні втрати — це частина матеріалів, що втрачається без повернення і повторного використання,

Наприклад, виготовлення дощок при розпилюванні круглого лісу:

Подпись: Технологічні відходи і втрати Куски Стружка Тирса Разом Відходи - 7% Втрати - 6% Втрати - 10% 23%

Технологічні відходи і втрати ділять на чотири групи:

1) транспортні (наприклад, технологічні відходи при транс­портуванні і монтажі збірних залізобетонних конструкцій можна використати для інших потреб — кріплення укосів, берегів, до­рожнього полотна тощо);

2) складські;

3) монтажні;

4) ті, що виникають при переробці матеріалів.

Відходи і втрати нормуються за нормативами і встановлю­ються в % від технічно обґрунтованих норм витрат матеріалів (чистої норми).

Виробничі норми витрат матеріалів для галузей затверджує галузеве керівництво. Ці норми витрат не враховують втрат ма­теріалів при транспортуванні їх від постачальників до при­об’єктних складів і при зберігання їх на складі, але виробничі норми враховують важколіквідні втрати і відходи, що утворю­ються в межах будівельного майданчику, а саме при транспор­туванні і виконанні будівельно-монтажних робіт,

Для розробки виробничих норм витрат матеріалів використо­вують основні методи:

• дослідно-виробничий;

• дослідно-лабораторний;

• розрахунково-аналітичний.

Дослідно-виробничий метод полягає в тому, що на основі за­мірів виконаних робіт на об’єкті і кількості витрачених матеріа­лів встановлюють витрати матеріалів на виконання одиниці ро­біт при дотриманні умов, що забезпечують ретельне, бережливе використання матеріалів. Цей метод використовується для ви­значення норм витрат матеріалів, що мають важколіквідні втра­ти (сипучі, пиловидні, бетонні суміші і розчини, фарби, розчин­ники).

Дослідно-лабораторний метод відрізняється від попереднього тим, що дослідні заміри проводяться в лабораторних умовах. При цьому умови лабораторних досліджень повинні бути близь­кі до виробничих.

Розрахунково-аналітичний метод полягає в теоретичному ро­зрахунку норм на основі даних робочих креслень, технологічних карт і специфікацій. Цей метод не може застосовуватись для ма­теріалів, що мають важколіквідні втрати, тому що величина цих втрат не піддається теоретичному розрахунку.

Важколіквідні втрати встановлюються за даними багаторазо­вих спостережень в виробничих умовах, тобто дослідно — виробничим методом.

Перегляд норм витрат матеріалів можливий при зміні органі­зації і технологічних процесів, збільшення продуктивності пра­ці.

Матеріально-технічне забезпечення — це процес постачання і комплектації будівництва матеріальними ресурсами, що забез­печує своєчасне і якісне виконання будівельно-монтажних робіт.

Матеріально-технічне постачання генпідрядних будівельних організаціях організовується підрозділом виробничо-

технологічної комплектації (акціонерним товариством)

(рис. 2.2).

При складанні договору (угоди) між замовником і генпідряд­ником на будівництво об’єкту визначається термін і порядок здачі його в експлуатацію.

Постачання ресурсів здійснюється відповідно до календарно­го плану виконання робіт за графіком постачання будівельних матеріалів.

Оскільки основною задачею підрозділу виробничо-

технологічної комплектації є своєчасне, безперебійне і комплек­сне забезпечення будівництва, то функції його наступні: а — комплектація; б — виробництво; в — постачання.

Функція комплектації — полягає в централізованій доставці матеріалів безпосередньо на об’єкт, відповідно до графіка пот­реб (календарного плану).

Функція виробництва — полягає в переробці матеріалів і пі­дготовці їх до безпосереднього використання.

Функція постачання — полягає в отриманні матеріально — технічних ресурсів незалежно від джерел їх надходження (завод, посередник).

Постачання здійснюється за двома форми:

— транзитна, за якої матеріали постачаються від виробника на будівельний майданчик (одразу до будівельних машин, так зва­не «будівництво з коліс»).

— складська — матеріали відправляються на склад, а звідти на будівельний майданчик.

Складська форма існує тому, що існують поняття:

— транзитна норма — кількість вантажу, який приймає, напри­клад, залізна дорога для перевезення;

— норма замовлення — кількість матеріалів, яку приймає виро­бник для виготовлення виробів, конструкцій, обладнання.

У зв’язку з цим часто виникає ситуація необхідності ство­рення запасів будівельних матеріалів. Ці запаси поділяються на:

— поточні — необхідні для безперебійної роботи;

— підготовчі — на час підготовчих операцій;

— страхові (гарантійні) — використовуються, коли поточний

запас вичерпався;

— сезонний — використовується для сезонних робіт.

Для зберігання запасів необхідні склади.

Запас матеріалів, які необхідно зберігати на складах розрахо­вується за формулою

З = — tH ‘ • К2,5 (2.1)

де Q — кількість матеріалів, необхідних для будівництва;

Т — тривалість використання даних матеріалів (визначається за календарним планом);

tH — норма запасу матеріалів в днях, залежить від виду транс­портних засобів і відстані перевезення (наприклад, цемент, що перевозиться автотранспортом на відстань 50 км — 8…12 днів, труби — 12днів)

Кі — коефіцієнт нерівномірності перевезення матеріалів на склад, Кі=1,1…1,2;

К2 — коефіцієнт нерівномірності використання матеріалів, #2=1,3.

Оскільки вартість матеріалів і конструкцій сягає 60% загаль­ної вартості будівельних витрат, то економія і збереження їх дасть додаткові прибутки.

Вже на етапі підготовки угоди на будівництво об’єкта прово­диться попереднє обгрунтування договірної ціни, і тому в струк­турі вартості будівництва виникає можливість отримання додат­кових прибутків через оперування собівартістю матеріально — технічних ресурсів. Вартість матеріально-технічних ресурсів, що використовується для будівельних робіт можна визначити за виразом

П

вм = X Qi (Цеі+Цзбі+втрі + в тарі^ВСклі)у (2.2)

і-1

де Qi — витрати /-того виду матеріалів (за нормою, фактична) в натуральних показниках (м, м, м. погонних, шт. тощо);

Цві — відпускна ціна одиниці виміру і-того матеріалу, грн.;

Цзбі — націнки організації на збут та постачання і-того матері­алу, грн.;

Втри Втари Вскл1 — відповідно транспортні витрати, витрати на тару, заготівельно-складські витрати і-того матеріалу, що

пов’язані з доставкою його на об’єкт, грн.

Знизити вартість матеріалів можна за рахунок: економії ви­трат матеріалів, що досягається за рахунок зменшення відходів і втрат; застосування більш сучасних матеріалів; застосування науково-технічних досягнень в будівництві; зменшення матеріа­ломісткості будівництва; індустріалізації будівництва; викорис­тання матеріального і морального стимулювання за скорочення відходів і втрат при виконанні робіт; раціоналізаторських про­позицій.

Скорочення транспортних втрат будівельних матеріалів дося­гається за рахунок:

— централізованого перевезення, без проміжних складів;

— підвищення рівня механізації вантажно-

розвантажувальних робіт;

— розподілу транспортних витрат за рахунок франко-угод.

Франко-угода — вид торговельної угоди, за якою частину ви­трат на транспортування товарів покладають на постачальника (продавця). Франко-угодами можуть бути:

• франко-склад об’єкту будівництва — за цією угодою ген­підрядник (покупець) не сплачує за перевезення до скла­ДУ-

• франко-вагон — вид угоди, коли покупець сплачує за пе­ревезення з моменту завантаження товарів у вагон,

Виробничі підприємства генпідрядних і субпідрядних будівельних організацій

Залежно від напряму виробничої діяльності та організаційно­го підпорядкування до участі у будівництві об’єкта можуть бути задіяні підприємства виробничої бази генпідрядних і субпідряд­них будівельних організацій.

До складу підприємств виробничої бази генпідрядних буді­вельних організацій входять:

1, Підприємства з добування і переробки місцевих будівель­них матеріалів:

• кар’єри з добування місцевих матеріалів, які використо­вують для будівництва земляних споруд (піску, піщано — гравійної суміші, суглинку, глини, каміння тощо);

• кар’єри з добування нерудних матеріалів та гравійно- подрібнювально-сортувальні заводи, які виконують подрібню­вання, сортування, промивку щебеню, гравію та виготовлення збагаченого піску.

2. Підприємства, що виготовляють бетонну суміш, розчини та інші суміші: бетонні заводи, заводи залізобетонних виробів, розчинні заводи (вузли), асфальтобетонні заводи (цехи) (рис. 1.1).

В комплексі ці виробництва називаються бетонним госпо­дарством. Бетонне господарство сучасного будівництва це скла­дний комплекс взаємопов’язаних виробничих підприємств, до складу якого входять: бетонний завод; склади заповнювачів; установки контрольного проходження і термообробки заповню­вачів (підігрів, охолодження); склад цементу; обладнання для приготування заповнювачів (домішок), арматурні цехи тощо.

а б

Виробничі підприємства генпідрядних і субпідрядних будівельних організацій

Рис. 1.1. Мобільні заводи: а — бетонний; б — асфальтний

Технологічні процеси приготування бетонної суміші автома­тизовані і управляються з центрального пульту.

При будівництві водогосподарських об’єктів організація бе­тонного господарства вирішується у два етапи, за наступною схемою:

На першому етапі (у підготовчий період) для створення об’єктів виробничої бази будівництва, організовують містечка буді­вельників, транспортні мережі та інженерні комунікації, а разом з тим, так зване, піонерне бетонне господарство підготовчого періоду (встановлюють бетонозмішувач, естакаду тощо).

На другому етапі для будівництва основних об’єктів будів­ництва (наприклад, шахтних водоскидів, докової частини насо­сних станцій), які вимагають великих витрат бетонної суміші і залізобетонних виробів, створюють основне бетонне господарс­тво, часто за типовим проектом. Для виготовлення дрібних де­талей і конструкцій використовують невеликі бетонні заводи комплексного постачання або пересувні бетонозмішувальні установки, організовують полігони з виготовлення збірних залі­зобетонних виробів і конструкцій.

Поруч з бетонним господарством розміщують арматурні це­хи, для виготовлення окремих металевих деталей (сітки, карка­си), завдяки чому збільшують заводську готовність конструкти­вних елементів.

Для виготовлення асфальтових сумішей передбачається ас­фальтний завод, або використовуються існуючі цехи, інвентарні установки (пересувні). Розташовуються вони на деякій відстані від житлових поселень і основної виробничої бази в районі ос­новного магістрального шляху, що будується.

З, Промислові підприємства будівельної індустрії, що виго­товляють різні деталі і елементи конструкцій.

До таких підприємств відносять заводи (цехи), що виготов­ляють нестандартне обладнання, оснащення, металеві конструк­ції.

Деревообробні підприємства (цехи) забезпечують будівницт­во опалубкою, столярними виробами, дошками, брусом та ін­шими дерев’яними елементами і конструкціями.

Деревообробні підприємства включають:

— лісопильні цехи (пилорами з горизонтальним стрічковим, чи вертикальним розпилюванням);

— сушильні цехи ;

— опалубні цехи;

— склади лісоматеріалів (круглого лісу і готової продукції).

Для виконання спеціалізованих робіт на умовах субпідряду

залучаються спеціалізовані будівельно-монтажні організації.

Вони на субпідрядних засадах виконують будівництво лінійних споруд своїми пересувними механізованими колонами, які ма­ють у своєму розпорядженні інвентарні пересувні майстерні, побутові та інші виробничі приміщення.

До складу субпідрядних спеціалізованих будівельних органі­зацій залежно від виду спеціальних робіт залучаються акціонер­ні товариства гідроспецбуду, гідромеханізації, спеценергомон — тажу, сантехмонтажу, а також складське господарство (примі­щення для переробки матеріалів, комплектації будівництва ре­сурсами).

Акціонерні товариства гідроспецбуду залучають до виконан­ня цементаційних, гідроізоляційних, буровибухових, підземних та інших спеціальних робіт. До складу такого товариства вхо­дять: підрозділи механізації виконання спеціальних робіт, а та­кож ремонтно-механічні майстерні, що забезпечують ремонт і технічне обслуговування бурових станків тощо.

Акціонерні товариства гідромеханізації представляють со­бою комплекс виробничих підрозділів і побутових об’єктів, до складу яких входять ремонтно-механічні майстерні (для забез­печення ремонту землесосного і гідромоніторного обладнання, трубоукладачів, кранів) та матеріально-технічні склади.

Будівлі та споруди для розміщення підприємств виробничої бази поділяються на: стаціонарні, що не демонтуються; інвен­тарні (збірно-розбірні); пересувні; контейнерні; надувні; плаву­чого типу.

До будівель стаціонарного типу відносяться ті, які після заве­ршення будівництва можна використовувати для розміщення в них виробничих підприємств. Стаціонарні будівлі зводяться пе­реважно із збірних залізобетонних конструкцій на основі типо­вих рішень і передаються після завершення будівництва об’єкта на баланс замовнику.

Інвентарні будівлі використовуються для розміщення ремон­тно-механічних, опалубних і арматурних майстерень, компресо­рних.

Пересувні (мобільні) будівлі — типу автофургон, залізничний вагон, які здатні переміщатися за допомогою котків (візків) або санок, використовуються для розміщення майстерень, гуртожи­тків, їдалень, магазинів та інших виробничих та адміністратив­но-побутових об’єктів.

Надувні будівлі використовуються для складів.

Основний принцип, яким керуються при виборі місця розта­шування об’єктів виробничої бази: якщо неможливо створити свої підрозділи виробничої бази — їх потрібно орендувати; немо­жливо орендувати — залучити субпідрядників.

На місце розташування виробничої бази впливають:

1) віддаленість об’єктів будівництва від постійних доріг, ко­мунікацій, що вимагає створення тимчасових (постійних) діль­ничних виробничих баз на окремих дільницях (об’єктах) будів­ництва;

2) на окремих дільницях, за необхідністю, розташовують тимчасові, як правило, пересувні установки, що необхідні для забезпечення тих робіт, які не можливо і нераціонально обслу­говувати з центральної виробничої бази будівництва.

Місце розташування об’єктів виробничої бази визначається залежно від призначення і потужності виробничої бази, при цьому враховуються гідрологічні, топографічні, кліматичні, гос­подарські, екологічні та інші умови,

Якщо рельєф або інші обставини не дозволяють розташову­вати підприємства виробничої бази на об’єкті, то необхідно ви­користовувати виробничу базу інших підприємств за рахунок оренди, але на основі техніко-економічних розрахунків,

Основні підприємства (споруди), що тісно пов’язані з техно­логічними процесами, розміщуються ближче до будівництва об’єкта, віддалено розміщується складське господарство, автот­ранспортні підприємства тощо.

Основною вимогою при створенні об’єктів виробничої бази є максимально можливе наближення окремих підприємств бази до місць споживання продукції. Загалом, при будівництві об’єкта, господарство виробничої бази розташовують поруч з будівель­ним містечком.

При розміщенні об’єктів виробничої бази враховуються та­кож наступні положення:

— зведення до мінімальних зустрічних і перехресних техноло­гічних потоків;

— максимальна уніфікація інженерних та конструктивних рі­шень, прагнення до збереження природного рельєфу місцевості;

— головні в’їзди на будівельний майданчик потрібно перед­бачати з боку основного надходження вантажів або під’їзду ро­бітників до підприємства;

— бетонне господарство повинне бути максимально наближе­ним до місць вкладання бетону у споруди, за рахунок чого ско­ротити шлях транспортування бетонної суміші;

— місце розташування шкідливих виробництв, які засмічують територію (пил, дим, запах), розташовують з врахування на­прямку вітру;

— заводи і полігони з виготовлення залізобетонних виробів і конструкцій розміщують разом з бетонним господарством, що дозволяє уникнути додаткових складів заповнювачів бетону;

— подрібнювально-гравійно-сортувальне виробництво розта­шовують на території виробничої бази бетонного господарства для компонування в одну технологічну схему з бетонним госпо­дарством;

Всі рішення розташування і компонування підприємств ви­робничої бази обґрунтовуються на основі техніко-економічних розрахунків і аналізу кількох варіантів:

— база головного енергетика, пересувні електростанції потрі­бно компонувати разом з лініями електропередач і близько до трансформаторів. У випадку використання у якості джерела те­пла електричних бойлерних, останні розташовуються поряд з базою головного енергетика;

— деревообробні господарства поряд з базою головного енер­гетика;

— котельні (вугільні або мазутні), асфальтно-бетонне госпо­дарство розташовується на території будівельного майданчика, але на певній відстані від основних об’єктів будівельного ком­плексу з врахуванням напряму вітру;

— компресорні станції розташовуються ближче до місць їх ча­стішого використання;

— склади паливно-мастильних матеріалів, пости заправки те­хніки розташовуються на в’їздах на будівельний майданчик, або виїздах з нього, або у безпосередній близькості до автомобіль­них баз за погодженням з відповідними службами;

— склади вибухових матеріалів розташовують за межами бу­дівельного майданчика, на відстані, що відповідає прийнятим нормативам;

— водозабірні споруди питного або побутово-технічного во­допостачання розташовують вище створу гідровузла, або вище розміщення будівельного майданчика;

— ремонтне господарське будівництво, автобазу розміщують на будівельному майданчику з врахуванням перспективи його використання після завершення будівництва (аналогічно розта­шовуються служби матеріально-технічного постачання і вироб­ничо-технологічної комплектації);

— місце розташування кар’єрів місцевих будматеріалів визна­чається на основі інженерно-геологічних вишукувань.

Вибір розташування житлових містечок будівельників здійс­нюється першочергово. Будівельне містечко повинно розташо­вуватись з виходом до річки, або до штучного водоймища (во­досховища), ближче до лісового масиву, до населених пунктів, з урахуванням наявності ліній електропередач, зв’язку тощо, до основного будівництва і його виробничої бази, з врахуванням відстані до місця роботи не більше 3 км, у іншому випадку пот­рібно передбачати автобусне сполучення.

Житловий фонд, комунально-побутові, культурні установи повинні вільно розміщатися на території, відведеної під будіве­льне містечко.

При ув’язці розташування будівельного містечка з внутріш­ньо-будівельними магістралями, необхідно враховувати можли­вість його розширення в майбутньому.

При виборі майданчиків під житлову зону повинні врахову­ватись умови водопостачання, каналізації, електро — і теплопо­стачання. Рельєф місцевості повинен забезпечувати мінімальні витрати на створення будівельного містечка і забезпечити відве­дення поверхневих і каналізаційних вод самопливом.

Вибір місця розташування майданчиків повинен враховувати геологічні, гідрогеологічні та гідрологічні умови. Непридатни­ми вважаються майданчики з болотами при потужності торф’яників 2 м і більше. Не дозволяється влаштовувати майда­нчиків в місцях залягання корисних копалин.

Виробничі підприємства генпідрядних і субпідрядних будівельних організаційКонтрольні запитання і завдання

1. Визначення виробничої бази будівництва.

2. Які фактори впливають на формування складу виробничої бази будівництва?

3. Які фактори впливають на структуру і потужність виробничої бази будівництва?

4. Як поділяються підприємства виробничої бази залежно від три­валості використання?

5. Які виробничі підприємства входять до складу генпідрядник бу­дівельних організацій?

6. Які виробничі підприємства входять до складу субпідрядних бу­дівельних організацій?

7. Які будівлі та споруди використовуються для розміщення підп­риємств виробничої бази?

8. Які фактори впливають на вибір місця розташування підпри­ємств виробничої бази?

Класифікація підприємств виробничої бази будівництва та основні принципи визначення їх потужностей

Джерелами отримання матеріалів, виробів, конструкцій і об­ладнання можуть бути виробничі бази генпідрядника і субпід­рядника.

На структуру і потужність підприємств виробничої бази впливають:

• тип та структура основного будівництва;

• обсяги робіт та потреба в матеріалах, виробах, конструк­ціях і обладнанні;

• тривалість будівництва основних об’єктів;

• технологія виконання робіт і рівень їх механізації;

• віддаленість об’єктів будівництва.

Саме структура основних об’єктів будівництва визначає за функціональними ознаками і технологічними принципами стру­ктуру виробничої бази будівництва:

1) виробничі підприємства, що добувають і переробляють мі­сцеві будівельні матеріали;

2) виробничі підприємства, які виготовляють залізобетонні конструкції і вироби, бетонну суміш, розчини та інші суміші;

3) підприємства з експлуатації і ремонту будівельних машин, ремонтно-механічні майстерні;

4) підприємства з експлуатації і ремонту транспортних засо­бів і внутрішньо-будівельних шляхів, автостоянки тощо;

6) підприємства, що забезпечують будівництво енергоносія­ми, водопостачанням, теплопостачанням та зв’язком;

7) підприємства, що забезпечують будівництво привізними будівельними матеріалами, обладнанням, деталями, інструмен­том;

8) господарська інфраструктура.

Залежно від тривалості використання підприємства виробни­чої бази діляться на дві групи:

— тимчасові (використовуються тільки для потреб даного бу­дівництва на короткий термін);

— постійні (використовуються для задоволення потреб бага­тьох споживачів протягом тривалого терміну).

До тимчасових підприємств відносяться: бетонні господарст­ва, частина складського господарства, стоянки транспортних за­собів, внутрішні будівельні шляхи, лінії електропередач та зв’язку тощо. Всі ці підприємства повинні розташовуватися чим ближче до основних споруд будівельного комплексу. Будівлі тимчасових підприємств повинні бути збірно-розбірними і тран­спортабельними для подальшого використання на інших будо­вах.

Постійні підприємства — заводи і полігони, що виготовляють збірні залізобетонні вироби і конструкції, лісопереробні, домо­будівні

комбінати, ремонтно-механічні заводи тощо. Розташовуються ці підприємства з врахуванням майбутнього використання для ба­гатьох галузей.

Потужність виробничих підприємств встановлюється з вра­хуванням інтенсивності виконання робіт основного будівництва відповідно до календарного плану виконання будівельних робіт та графіка використання будівельних ресурсів.

Потужність підприємств виробничої бази будівництва і три­валість їх будівництва розраховуються в проекті виконання ро­біт (ПВР) і проекті організації будівництва (ПОБ) на основі ви­користання нормативних документів (ДБН А3.1.5-97),

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БУДІВНИЦТВА МАТЕРІАЛЬНО — ТЕХНІЧНИМИ РЕСУРСАМИ

1.1. Основи організації виробничої бази будівництва

Будівельне виробництво вимагає забезпечення і своєчасне постачання різноманітних ресурсів. У своєчасній підготовці і організованому веденні будівництва визначне місце займає його виробнича база.

Виробнича база будівництва (виробнича база) — це постійні підприємства з засобами механізації і автоматизації та допоміж­ні тимчасові виробництва генеральної підрядної організації — споруди, склади, майданчики, механізовані установки тощо, що призначені для безперебійного забезпечення ресурсами основ­ного будівництва.

На формування складу об’єктів виробничої бази та її органі­зацію суттєво впливають умови основного будівництва водого­сподарського комплексу та наступні визначальні фактори:

1) топографічні, геологічні, гідрологічні та кліматичні умови, які обумовлюють склад, розміщення виробничих баз будівництва та їх віддаленість від району концентрації основних обсягів робіт;

2) різновидність об’єктів вимагає застосування тієї чи іншої технології виконання основних робіт; використання різних ме­тодів організації основного виробництва;

3) значні обсяги робіт та висока вартість будівництва, відда­леність основних об’єктів від транспортних магістралей, про­мислово розвинутих міст і підприємств будівельної індустрії вимагає необхідності створення тимчасових житлових умов з соціальною інфраструктурою, будівництва доріг, створення власної будівельної індустрії, транспортних, ремонтних та екс­плуатаційних підприємств, призводить до збільшення тривалос­ті підготовчого періоду будівництва;

4) значні терміни основного будівництва, цілорічне виконання основних робіт обумовлюють специфіку підприємств виробничої бази за умов безперебійної та ритмічної роботи, незалежно від температури повітря;

5) комплексний характер великих водогосподарських об’єктів зачіпає інтереси багатьох галузей економічної діяльності.

Перераховані особливості обумовлюють наступні основні принципи створення виробничої бази:

1) використання існуючих підприємств виробничої бази ін­ших галузей економічної діяльності на засадах оренди, які роз­раховані на тривалий термін роботи і обслуговування будівель­них комплексів;

2) створення виробничої бази тільки власними силами можна для великих будівництв, які розташовані на значній відстані від існуючих постійних виробничих баз (управлінь), зокрема якщо основне будівництво розраховане на великий термін;

3) визначення структури і потужності підприємств виробни­чої бази з урахуванням можливості використання і розширення існуючих баз будівельної індустрії в даному районі, а також ма­ксимального врахування можливостей їх використання в майбу­тньому (після закінчення основного будівництва) для потреб інших галузей економічної діяльності;

4) створення постійної регіональної бази для обслуговування багатьох об’єктів даного регіону;

5) максимальне використання конструкцій із збірного залізо­бетону, дерев’яних та металевих конструкцій заводського виго­товлення;

6) тимчасові споруди повинні бути збірно-розбірними для швидкого монтажу та демонтажу при мінімальних витратах праці і матеріалів;

7) компоновка потужностей виробничої бази повинна відпо­відати видам і обсягам будівельних робіт, що передбачені осно­вним виробництвом і змінюватися залежно від потреби основно­го виробництва, а також забезпечувати своєчасне введення ета­пів чи комплексів.

Виробнича база будівництва

Одним із важливих елементів організації будівництва є створення і розвиток його матеріально-технічної бази. Промислові підприємства будівельної індустрії, засоби механізації виконання робіт, транспортні засоби, підрозділи з обслуговування та ремонту машин, механізмів та обладнання, об’єкти із забезпечення будівництва та його соціально — побутова інфраструктура в загальній сукупності є виробничою базою будівництва.

Навчальна дисципліна „Виробнича база будівництва” містить су­купність знань щодо організації робіт підготовчого та основного пері­одів, створення і використання об’єктів виробничої бази будівництва. Ця дисципліна ґрунтується на основі знань технології та організації водогосподарського будівництва, планування та управління виробни­цтвом тощо.

Значення навчальної дисципліни „Виробнича база будівництва” є надзвичайно важливим, оскільки основне будівництво об’єкта чи спо­руди не можна здійснювати ефективно не знаючи питань проектуван­ня, створення та використання виробничої бази будівництва.

В результаті вивчення навчальної дисципліни майбутній фахівець повинен знати структуру підприємств виробничої бази, основні прин­ципи розрахунку їх потужностей, технологічні схеми і прогресивні те­хнології виробництва будівельних матеріалів та вміти за допомогою нормативних документів визначати параметри екологічно-безпечних технологій і організації виробництва, транспортування та зберігання будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, проектувати об’єкти виробничої бази будівництва.

Навчальний посібник за змістом відповідає робочій програмі на­вчальної дисципліни, відображає сучасні тенденції розвитку виробни­чої бази будівництва і призначений для студентів, які навчаються за напрямом підготовки «Гідротехніка (водні ресурси)».

Реклама
Август 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Апр    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  
Рубрики