Портал о строительстве и ремонтных работах

Архивы за 01.10.2015

Залежно від напряму виробничої діяльності та організаційно­го підпорядкування до участі у будівництві об’єкта можуть бути задіяні підприємства виробничої бази генпідрядних і субпідряд­них будівельних організацій.

До складу підприємств виробничої бази генпідрядних буді­вельних організацій входять:

1, Підприємства з добування і переробки місцевих будівель­них матеріалів:

• кар’єри з добування місцевих матеріалів, які використо­вують для будівництва земляних споруд (піску, піщано — гравійної суміші, суглинку, глини, каміння тощо);

• кар’єри з добування нерудних матеріалів та гравійно- подрібнювально-сортувальні заводи, які виконують подрібню­вання, сортування, промивку щебеню, гравію та виготовлення збагаченого піску.

2. Підприємства, що виготовляють бетонну суміш, розчини та інші суміші: бетонні заводи, заводи залізобетонних виробів, розчинні заводи (вузли), асфальтобетонні заводи (цехи) (рис. 1.1).

В комплексі ці виробництва називаються бетонним госпо­дарством. Бетонне господарство сучасного будівництва це скла­дний комплекс взаємопов’язаних виробничих підприємств, до складу якого входять: бетонний завод; склади заповнювачів; установки контрольного проходження і термообробки заповню­вачів (підігрів, охолодження); склад цементу; обладнання для приготування заповнювачів (домішок), арматурні цехи тощо.

а б Рис. 1.1. Мобільні заводи: а — бетонний; б — асфальтний

Технологічні процеси приготування бетонної суміші автома­тизовані і управляються з центрального пульту.

При будівництві водогосподарських об’єктів організація бе­тонного господарства вирішується у два етапи, за наступною схемою:

На першому етапі (у підготовчий період) для створення об’єктів виробничої бази будівництва, організовують містечка буді­вельників, транспортні мережі та інженерні комунікації, а разом з тим, так зване, піонерне бетонне господарство підготовчого періоду (встановлюють бетонозмішувач, естакаду тощо).

На другому етапі для будівництва основних об’єктів будів­ництва (наприклад, шахтних водоскидів, докової частини насо­сних станцій), які вимагають великих витрат бетонної суміші і залізобетонних виробів, створюють основне бетонне господарс­тво, часто за типовим проектом. Для виготовлення дрібних де­талей і конструкцій використовують невеликі бетонні заводи комплексного постачання або пересувні бетонозмішувальні установки, організовують полігони з виготовлення збірних залі­зобетонних виробів і конструкцій.

Поруч з бетонним господарством розміщують арматурні це­хи, для виготовлення окремих металевих деталей (сітки, карка­си), завдяки чому збільшують заводську готовність конструкти­вних елементів.

Для виготовлення асфальтових сумішей передбачається ас­фальтний завод, або використовуються існуючі цехи, інвентарні установки (пересувні). Розташовуються вони на деякій відстані від житлових поселень і основної виробничої бази в районі ос­новного магістрального шляху, що будується.

З, Промислові підприємства будівельної індустрії, що виго­товляють різні деталі і елементи конструкцій.

До таких підприємств відносять заводи (цехи), що виготов­ляють нестандартне обладнання, оснащення, металеві конструк­ції.

Деревообробні підприємства (цехи) забезпечують будівницт­во опалубкою, столярними виробами, дошками, брусом та ін­шими дерев’яними елементами і конструкціями.

Деревообробні підприємства включають:

— лісопильні цехи (пилорами з горизонтальним стрічковим, чи вертикальним розпилюванням);

— сушильні цехи ;

— опалубні цехи;

— склади лісоматеріалів (круглого лісу і готової продукції).

Для виконання спеціалізованих робіт на умовах субпідряду

залучаються спеціалізовані будівельно-монтажні організації.

Вони на субпідрядних засадах виконують будівництво лінійних споруд своїми пересувними механізованими колонами, які ма­ють у своєму розпорядженні інвентарні пересувні майстерні, побутові та інші виробничі приміщення.

До складу субпідрядних спеціалізованих будівельних органі­зацій залежно від виду спеціальних робіт залучаються акціонер­ні товариства гідроспецбуду, гідромеханізації, спеценергомон — тажу, сантехмонтажу, а також складське господарство (примі­щення для переробки матеріалів, комплектації будівництва ре­сурсами).

Акціонерні товариства гідроспецбуду залучають до виконан­ня цементаційних, гідроізоляційних, буровибухових, підземних та інших спеціальних робіт. До складу такого товариства вхо­дять: підрозділи механізації виконання спеціальних робіт, а та­кож ремонтно-механічні майстерні, що забезпечують ремонт і технічне обслуговування бурових станків тощо.

Акціонерні товариства гідромеханізації представляють со­бою комплекс виробничих підрозділів і побутових об’єктів, до складу яких входять ремонтно-механічні майстерні (для забез­печення ремонту землесосного і гідромоніторного обладнання, трубоукладачів, кранів) та матеріально-технічні склади.

Будівлі та споруди для розміщення підприємств виробничої бази поділяються на: стаціонарні, що не демонтуються; інвен­тарні (збірно-розбірні); пересувні; контейнерні; надувні; плаву­чого типу.

До будівель стаціонарного типу відносяться ті, які після заве­ршення будівництва можна використовувати для розміщення в них виробничих підприємств. Стаціонарні будівлі зводяться пе­реважно із збірних залізобетонних конструкцій на основі типо­вих рішень і передаються після завершення будівництва об’єкта на баланс замовнику.

Інвентарні будівлі використовуються для розміщення ремон­тно-механічних, опалубних і арматурних майстерень, компресо­рних.

Пересувні (мобільні) будівлі — типу автофургон, залізничний вагон, які здатні переміщатися за допомогою котків (візків) або санок, використовуються для розміщення майстерень, гуртожи­тків, їдалень, магазинів та інших виробничих та адміністратив­но-побутових об’єктів.

Надувні будівлі використовуються для складів.

Основний принцип, яким керуються при виборі місця розта­шування об’єктів виробничої бази: якщо неможливо створити свої підрозділи виробничої бази — їх потрібно орендувати; немо­жливо орендувати — залучити субпідрядників.

На місце розташування виробничої бази впливають:

1) віддаленість об’єктів будівництва від постійних доріг, ко­мунікацій, що вимагає створення тимчасових (постійних) діль­ничних виробничих баз на окремих дільницях (об’єктах) будів­ництва;

2) на окремих дільницях, за необхідністю, розташовують тимчасові, як правило, пересувні установки, що необхідні для забезпечення тих робіт, які не можливо і нераціонально обслу­говувати з центральної виробничої бази будівництва.

Місце розташування об’єктів виробничої бази визначається залежно від призначення і потужності виробничої бази, при цьому враховуються гідрологічні, топографічні, кліматичні, гос­подарські, екологічні та інші умови,

Якщо рельєф або інші обставини не дозволяють розташову­вати підприємства виробничої бази на об’єкті, то необхідно ви­користовувати виробничу базу інших підприємств за рахунок оренди, але на основі техніко-економічних розрахунків,

Основні підприємства (споруди), що тісно пов’язані з техно­логічними процесами, розміщуються ближче до будівництва об’єкта, віддалено розміщується складське господарство, автот­ранспортні підприємства тощо.

Основною вимогою при створенні об’єктів виробничої бази є максимально можливе наближення окремих підприємств бази до місць споживання продукції. Загалом, при будівництві об’єкта, господарство виробничої бази розташовують поруч з будівель­ним містечком.

При розміщенні об’єктів виробничої бази враховуються та­кож наступні положення:

— зведення до мінімальних зустрічних і перехресних техноло­гічних потоків;

— максимальна уніфікація інженерних та конструктивних рі­шень, прагнення до збереження природного рельєфу місцевості;

— головні в’їзди на будівельний майданчик потрібно перед­бачати з боку основного надходження вантажів або під’їзду ро­бітників до підприємства;

— бетонне господарство повинне бути максимально наближе­ним до місць вкладання бетону у споруди, за рахунок чого ско­ротити шлях транспортування бетонної суміші;

— місце розташування шкідливих виробництв, які засмічують територію (пил, дим, запах), розташовують з врахування на­прямку вітру;

— заводи і полігони з виготовлення залізобетонних виробів і конструкцій розміщують разом з бетонним господарством, що дозволяє уникнути додаткових складів заповнювачів бетону;

— подрібнювально-гравійно-сортувальне виробництво розта­шовують на території виробничої бази бетонного господарства для компонування в одну технологічну схему з бетонним госпо­дарством;

Всі рішення розташування і компонування підприємств ви­робничої бази обґрунтовуються на основі техніко-економічних розрахунків і аналізу кількох варіантів:

— база головного енергетика, пересувні електростанції потрі­бно компонувати разом з лініями електропередач і близько до трансформаторів. У випадку використання у якості джерела те­пла електричних бойлерних, останні розташовуються поряд з базою головного енергетика;

— деревообробні господарства поряд з базою головного енер­гетика;

— котельні (вугільні або мазутні), асфальтно-бетонне госпо­дарство розташовується на території будівельного майданчика, але на певній відстані від основних об’єктів будівельного ком­плексу з врахуванням напряму вітру;

— компресорні станції розташовуються ближче до місць їх ча­стішого використання;

— склади паливно-мастильних матеріалів, пости заправки те­хніки розташовуються на в’їздах на будівельний майданчик, або виїздах з нього, або у безпосередній близькості до автомобіль­них баз за погодженням з відповідними службами;

— склади вибухових матеріалів розташовують за межами бу­дівельного майданчика, на відстані, що відповідає прийнятим нормативам;

— водозабірні споруди питного або побутово-технічного во­допостачання розташовують вище створу гідровузла, або вище розміщення будівельного майданчика;

— ремонтне господарське будівництво, автобазу розміщують на будівельному майданчику з врахуванням перспективи його використання після завершення будівництва (аналогічно розта­шовуються служби матеріально-технічного постачання і вироб­ничо-технологічної комплектації);

— місце розташування кар’єрів місцевих будматеріалів визна­чається на основі інженерно-геологічних вишукувань.

Вибір розташування житлових містечок будівельників здійс­нюється першочергово. Будівельне містечко повинно розташо­вуватись з виходом до річки, або до штучного водоймища (во­досховища), ближче до лісового масиву, до населених пунктів, з урахуванням наявності ліній електропередач, зв’язку тощо, до основного будівництва і його виробничої бази, з врахуванням відстані до місця роботи не більше 3 км, у іншому випадку пот­рібно передбачати автобусне сполучення.

Житловий фонд, комунально-побутові, культурні установи повинні вільно розміщатися на території, відведеної під будіве­льне містечко.

При ув’язці розташування будівельного містечка з внутріш­ньо-будівельними магістралями, необхідно враховувати можли­вість його розширення в майбутньому.

При виборі майданчиків під житлову зону повинні врахову­ватись умови водопостачання, каналізації, електро — і теплопо­стачання. Рельєф місцевості повинен забезпечувати мінімальні витрати на створення будівельного містечка і забезпечити відве­дення поверхневих і каналізаційних вод самопливом.

Вибір місця розташування майданчиків повинен враховувати геологічні, гідрогеологічні та гідрологічні умови. Непридатни­ми вважаються майданчики з болотами при потужності торф’яників 2 м і більше. Не дозволяється влаштовувати майда­нчиків в місцях залягання корисних копалин.

Контрольні запитання і завдання

1. Визначення виробничої бази будівництва.

2. Які фактори впливають на формування складу виробничої бази будівництва?

3. Які фактори впливають на структуру і потужність виробничої бази будівництва?

4. Як поділяються підприємства виробничої бази залежно від три­валості використання?

5. Які виробничі підприємства входять до складу генпідрядник бу­дівельних організацій?

6. Які виробничі підприємства входять до складу субпідрядних бу­дівельних організацій?

7. Які будівлі та споруди використовуються для розміщення підп­риємств виробничої бази?

8. Які фактори впливають на вибір місця розташування підпри­ємств виробничої бази?

Сущность электротермического способа натяжения арматуры заключается в том, что арматурные стержни, нагретые с помощью электрического тока до требуемого удлинения, фиксируют в жест­ких упорах форм или поддонов, которые препятствуют укороче­нию арматуры при остывании. Благодаря этому в арматуре возни­кают предварительные напряжения, которые затем передаются на бетон конструкции и обжимают ее. Арматурные стержни, предназ­наченные для электротермического натяжения, снабжают на кон­цах анкерами, расстояние между опорными плоскостями которых меньше расстояния между наружными гранями упоров на задан­ную величину. Удлинение стержней при электронагреве должно обеспечивать свободную укладку их в нагретом состоянии в упоры формы (рис. 45).

Арматурная сталь	Темпера­тура на­грева, °С	Время нагрева, мин	Арматурная сталь	Темпера­тура на­грева, °С	Время нагрева, мин
Класс	Марка или диаметр, мм	рекомендуемая	1 максимально допускаемая	Класс	Марка или диаметр, мм	рекомендуемая	максимально ; допускаемая
A-V	23Х2Г2Т	400	500	0,5 … 10	At-IV	20ГС, 20ГС2	400	450	0,5…10
A-IV	80С	400	600	0,5 … 10	А-Шв	35ГС, 25Г2С	350	450	0,5…10
	20ХГ2Ц	400	500	0,5… 10	Вр-Н	04	—	350	0,1…0,5
	20ХГСТ	400	500	0,5 … Ю		05	—	400	0,15…0.8
At-VI	20ГС, 20ГС2	400	450	0,5 … 10		06	—	450	0.2…I
At-V	20ГС, 20ГС2	400	450	0,5… 10

Таблица 13. Рекомендуемая и максимально допускаемая температура и время электронагрева арматурной стали

Примечания: 1. Максимальная температура нагрева проволоки диаметром 4 мм может Сыть повышена до 400°С, а проволоки диаметром 5 и 6 мм — до 500°С. При этом расчетное сопротивление арматуры снижается на 10%. 2. Максимальная температура нагрева термически упрочненной стали класса Ат-VI может быть повышена до 500 °С. Расчетное сопро­тивление арматуры Ra при этом снижается и принимается равным расчетному сопротивлению ётали класса At-V.

Во избежание снижения условного предела текучести и времен­ного сопротивления напрягаемой арматуры температура не дол­жна превышать величин, указанных в табл. 13.

Температуру нагрева следует контролировать по удлинению стали. Допускается также использовать термоэлектрический тер­

коподводящими контактами, см? t0 — температура окружающей среды, °С; а — коэффициент ли­нейного расширения стали (табл. 14).

Для электротермического способа натяжения арматуры следует применять в первую оче­редь установки, позволяющие комплексно механизировать в автоматизировать операции от­меривания и обрезки стержней, высадки анкеров, укладки стерж­ней в электроды, нагрева стерж­ней до заданной температуры, ус­тановки их в упоры форм.

Для электротермического натяжения арматуры рекомендуется применять установки СМЖ-129Б (рис. 46). Эта установка со­стоит из неподвижного 1 и подвижного 6 контактов, рамы трансформатора 7 и шкафа 5 с электрооборудованием. Установка позволяет одновременно нагревать по два стержня. Стержни в контактах закрепляют с помощью пневмоприжимов.

Для одновременной резки стержней, высадки анкеров на их концах, электронагрева и автоматизированной укладки нагретых стержней в формы применяют автоматизированную линию СМЖ — 484. Производительность линии 60…80 стержней в час, длина стержней 6 м.

Нагревательные установки должны обеспечивать плотность прижима токоподводящих контактов к арматуре. Усилие прижима на один контакт должно составлять не менее 1000 Н для стали диаметром 10… 14 мм, не менее 2000 Н для стержней больших диаметров и не менее 200 Н для проволоки диаметром до 6 мм.

Не допускается одновременно нагревать несколько стержней разного диаметра при последовательной схеме их включения.

Стержни рекомендуется нагревать на возможно большем уча­стке так, чтобы место защемления арматуры в токоподводящих контактах находилось по возможности вне габаритов изделия.

Проектирование — это многогранный сложный процесс, включающий расчетные проектно-конструкторские работы. Конечная цель проектирования — осуществление функционально достаточного, адаптированного к месту распо­ложения здания или сооружения, отвечающего современным конструктивным, экономическим, санитарным, противопожарным, экономическим и градострои­тельным требованиям. Проект состоит из расчетов, чертежей, пояснительной записки и сметной документации. Чертежи содержат графическое изображение принятого архитектурного и конструктивного решения проектируемого объек­та, его элементов и деталей, принципиальных, структурных и монтажных схем.

В пояснительной записке излагаются обоснования принятых технологи­ческих, архитектурно-планировочных, конструктивных инженерных решений, основанных на технико-экономических показателях, характеризующих рацио­нальность проекта.

Сметная документация проекта определяет общую стоимость его строи­тельства и служит основанием для планирования инвестиций, финансирования строительства данного проекта.

Разработка проекта здания или сооружения начинается с задания на его проектирование, которое составляется заказчиком с участием подрядчика- проектировщика. Задание на разработку содержит исходные данные для проек­тирования.

Необходимым документом для заключения договора подряда на проекти­рование является архитектурно-планировочное задание. Постановлением Гос-

строя России от 01.04.1998 г. № 18-28 утверждены рекомендации по составу архитектурно-планировочного задания на проектирование и строительство зда­ний, сооружений и их комплексов.

Рекомендации разработаны в соответствии с Федеральным законом «Об архитектурной деятельности в РФ» и СНиП 11-01-95.

Архитектурно-планировочное задание (АПЗ) входит в состав документов, являющихся основанием для выдачи разрешения на строительство и служит це­лям осуществления органами исполнительной власти управленческих функций по регулированию контрольно-инвестиционной деятельности землепользования на подведомственных территориях и по повышению качества архитектурно­планировочных, генпланировочных и градостроительных решений [4; 24].

АПЗ от имени исполнительной власти выдается органом архитектуры и градостроительства по заявке заказчика (застройщика) на объекты, требующие разрешения на строительство.

Основанием для выдачи АПЗ является заявка заказчика (застройщика), решение органа исполнительной власти субъекта РФ или местного самоуправ­ления о проектировании объекта, обоснование инвестиций в строительство объекта, необходимый комплект исходно-разрешительной документации, включая право собственности (аренды, пользования) заказчика на земельный участок.

АПЗ должно содержать требования, вытекающие из прав и обязанностей субъектов градостроительной деятельности, соответствующие правовым нор­мам российского законодательства, нормативно-правовой базе субъекта РФ и местного самоуправления, а также положения утвержденной градостроитель­ной документации, обязательные экологические, санитарно-гигиенические, противопожарные требования к строящемуся объекту, требования по охране памятников истории и культуры, указания на строительство в особых условиях (сейсмоактивная зона, зона вечной мерзлоты), требования по соблюдению прав граждан и юридических лиц, интересы которых затрагиваются в ходе данного строительства.

При строительстве отдельных, особо важных в градостроительном отно­шении объектов, определенных утвержденной градостроительной документа­цией, АПЗ должно разрабатываться на основе обязательного проведения пред­проектных исследований или конкурсов на проект. Порядок и условия прове­дения этих исследований или конкурсов определяются органами архитектуры и

градостроительства субъектов РФ и местного самоуправления.

15

Не допускается включение в АПЗ требований к архитектурным и кон­структивным решениям, внутреннему оборудованию, внутренней отделке объ­екта, а также иных требований и условий, ограничивающих права заказчика (застройщика) и автора проекта, если такие требования и условия не основаны на положениях действующего законодательства, нормативных правовых актов, градостроительных нормативов, утвержденной градостроительной документа­ции, не обоснованы необходимостью сохранения характера сложившейся за­стройки города или иного поселения, природной окружающей среды (ПОС) и охраны памятников истории и культуры.

Органы исполнительной власти субъектов РФ и местного самоуправления могут конкретизировать и дополнять рекомендации с учетом градостроитель­ной ситуации, природных, исторических, национальных и культурных особен­ностей региона.

Установлен перечень приложений к АПЗ:

— постановление органа управления о предоставлении данного участка (трассы) в собственность (аренду, пользование);

— протокол комиссии по выбору участка или материалы по конкурсу на предоставление или продажу данного участка, протокол градостроительного совета по рассмотрению предпроектных материалов или протокол конкурсной комиссии по материалам конкурса на лучший проект, протокол общественного обсуждения предпроектных материалов;

— ситуационная схема в масштабе 1:5000; 1:2000;

— план землепользования с границами предоставляемого для проекти­рования участка, с указанием смежных участков, трасс инженерных коммуни­каций и точек подключения к ним, выкопировки из генплана [14; 19; 28].

Наиболее широко в строительстве используются готовые железобетонные сваи квадратного или прямоугольного сечения длиной от 3 до 20 м и сечением от 20×20 до 40×40 см. Применяются также составные сваи такого же сечения, сваи-ко­лонны и пирамидальные сваи, дающие возможность при том же расходе матери­алов повысить за счет распорного эффекта несущую способность почти в 1,5 раза. Наряду со сплошными сваями (без полостей в стволе) в незначительном объеме изготовляются полые (с продольной полостью в ее стволе), в том числе железобе-

тонные призматические и пирамидальные сваи с полостями различных попе­речных сечений, трубчатые (забивная цилиндрическая свая, образуемая погру­жением в грунт стальной или тонкостенной железобетонной трубы), пакетные — готовые сваи, полученные из нескольких продольных элементов, соединенных в пакет. К готовым сваям относятся и шпунтовые сваи (шпунтины) из досок либо брусьев с боковым гребнем и пазом или из специального прокатного профиля с замковым соединением по боковым продольным сторонам для образования в грунте водонепроницаемой шпунтовой стенки. Полые сваи, через полость кото­рых осуществляется охлаждение вечномерзлых грунтов в зимнее время, называ­ются холодными.

Тонкостенные полые сваи большого диаметра (свыше 0,8 м) с замкнутым по­перечным сечением (сваи-оболочки) позволяют экономить при одинаковой удель­ной несущей способности с традиционными конструкциями свай до 30% бетона и 10—20% арматуры. Сваи-оболочки имеют кольцевое сечение диаметром до 6 м и общую длину до 40 м, составленную из звеньев длиной 3—8 м.

Забивка свай осуществляется с помощью копровых установок (копров), смон­тированных на различном ходовом оборудовании: колесных тележках, спецшасси с пневмоколесным ходом, самоходных кранах и экскаваторах и др. Рабочим обо­рудованием таких установок являются свайные молоты. Свайныймолот со свай­ным наголовником навешивается на мачту копра. В зависимости от проектного положения свай применяются вертикальные Копры (для забивки вертикальных свай), наклонные (для забивки наклонных свай) и универсальные (для забивки свай в любом положении).

При выборе типа агрегата следует исходить из технологических условий пло­щадки, типоразмеров сваи, производительности и технологических особеннос­тей машины и сетки свайного поля.

До начала производства свайных работ должны быть выполнены следующие операции: отрывка котлованов и траншей, разбивка осей свайных рядов и мест погружения свай, устройство подъездных дорог, укладка свай у места их погру­жения с предварительным осмотром и в случае необходимости с отбраковкой. Для раскладки комплектов свай у мест их погружения используется грузоподъ­емный кран. Свая, являющаяся ориентиром при погружении других свай свай­ного или шпунтового ряда, называется маячной. В случае повреждения или недостаточной несущей способности проектной сваи рядом с ней погружается в грунт свая-дублер.

Технологический процесс погружения свай забивкой состоит из следующих операций: установки копра; подтаскивания сваи к копру (подтаскивать сваи мож­но только через отводной блок, закрепленный на основной раме сваебойного агрегата); подъема и установки сваи на место Погружения под молот (призмати­ческие сваи стропят, обязательно пропуская через монтажную петлю, тросом — удавкой, длина свободного конца которого не должна превышать 15 см); наведе­ния, ориентирования и погружения сваи ударами молота; перехода копра или

перемещения оборудования к очередному месту погружения свай. При этом 70— 80% рабочего времени расходуется на передвижки копров, сама же забивка свай занимает только 20—30%. Поэтому выбору наиболее подходящего сваебойного оборудования и рациональной схемы перемещения копров, подготовке путей, предварительному размещению свай на площадке, подаче их к копру, строповке и другим вопросам организации работ необходимо уделять большое внимание.

Свайные молоты подразделяются по виду привода, по способу управления и принципу действия. Они бывают: с механическим приводом (ударная часть этих молотов поднимается лебедкой); с гидравлическим приводом (преобразование и транспортирование энергии посредством жидкости); с пневматическим при­водом (используется энергия сжатого воздуха); дизель-молоты (работают по принципу двигателя внутреннего сгорания).

Системы управления свайными молотами делятся на рычажные, полуавтома­тические и автоматические. По принципу действия различают молоты: простого действия, у которых привод используется только для подъема ударной части, а забивка свай осуществляется ударом свободно падающего молота; двойного дей­ствия, у которых привод используется как для подъема, так и для забивки сваи (дизель-молоты).

В мировой практике самой многочисленной группой машин длязабивки свай, шпунта и труб являются трубчатые дизель-молоты. Они выгодно отличаются от других типов молотов независимостью от посторонних источников энергии, простотой конструкции, низкой себестоимостью и высокой производительнос­тью. У трубчатых дизель-молотов есть и существенные недостатки: они трудно запускаются при погружении свай в слабые грунты и не обеспечивают независи­мого управления при блочной и батарейной забивке свай.

Масса ударной части молота, в том числе дизель-молота, должна быть: при длине сваи более 12 м — не менее массы сваи; при длине сваи до 12 м при плот­ных грунтах — не менее 1,5 массы сваи, а при грунтах средней плотности — не менее 1,25 массы сваи, включая во всех случаях массу наголовника.’

Возрастающие нагрузки на фундаменты требуют создания сваебойной техни­ки с массой ударной части до 10 т, а для строительства монументальных сооруже­ний — паровоздушных молотов и гидромолотов с массой ударной части 50—200 т.

Выбор молота для забивки свай и свай-оболочек производят в зависимости от проектной несущей способности свай и их массы. Вначале определяют мини­мально необходимую энергию удара молота Э (в Дж):

Э= 175аР,

где а — коэффициент, равный 25; Р — несущая способность сваи, кН.

По справочным данным подбирают молот, энергия удара которого превышает значение Э. Проверку производят по условию:

(Q„ + q)/3p<K,

где Qe — полная масса молота, кг; масса сваи, кг;

Эр — расчетная энергия удара, Дж, равная 0,4 Qa для штанговых и 0,9 Qa для трубчатых молотов;

К — коэффициент, принимаемый равным: 6 — для трубчатых дизель-моло­тов; 5 — для штанговых молотов при забивке железобетонных свай.

Первые удары по свае производят с малой высоты — до 0,5 м, пока она не получит правильного направления. Затем силу удара молота постепенно увели­чивают до максимальной. От каждого удара свая погружается на определенную величину, называемую отказом. Сваи забивают до достижения расчетного отка­за, который принято находить как среднее значение замеров погружения от де­сяти Ударов. Серию ударов, выполняемых для замера среілней величины отказа, называют залогом.

Недобиванис свай по технологическим причинам и грунтовым условиям до­пускается на 0,5 м при их погружении на 10 м, и на 1 м при погружении на глуби­ну более 10 м. Отклонения верха голов догруженных свай не должны превышать +50 мм.

При застройке районов, где залегают значительные (до 40 м) толши слабых грунтов, применяются составные сваи из 8-мегровых элементов без острия на нижнем конце, имеющих специальные монтажные замки, которые обеспечива­ют равнопрочность сваи по всей длине. Составные сваи погружаются с помо­щью обычного сваебойного оборудования.

Технологический процесс безотходной забивки свай осуществляется в. такой технологической последовательности:

♦ с помощью вспомогательной лебедки в отверстие разрывного устройства устанавливают сваю, лебедкой опускают на верхнюю ее часть наголовник с молотом и начинают погружать сваю;

♦ после погружения модульная часть сваи наращивается следующей сваей. Состыкованные сваи погружают в грунт до необходимой отметки;

♦ недопогруженная часть сваи зажимается двумя поясами разрывного уст­ройства и отрывается;

♦ оторванная часть сваи, находящаяся в верхнем поясе разрывного уст­ройства, ориентируется на ось забивки следующей сваи перемещение^ коп­ра или манипулированием мачтой;

♦ затем молотом ее погружают в грунт и наращивают следующей.

Цикл повторяется. Для безотходной технологии сваи изготовляют одного ти­поразмера — модуля, имеющего специальное стыковое соединение.

Виброіюгружсіше свай, шпунтов, труб производится вибрированием с помощью вибропогружателя (вибрационной машины). При вибрации сцепление частиц грунта и трение сваи о грунт уменьшаются, и свая под действием собственного веса и веса вибропогружателя погружается в грунт.

Вибропогружатель состоит из вибратора направленного действия, электро­двигателя с редуктором, приспособления для крепления к верхнему концу сваи и пульта управления. Вибропогружатель можно использовать в комплекте с коп­ром или краном, имеющим направляющую стрелу.

Низкочастотные вибропогружатели применяются для погружения тяжелых свай, высокочастотные — легких. Низкочастотный вибропогружатель со стати­ческим моментом дебалансов 93 кН имеет частоту колебаний 7 с-1; возмущаю­щая сила его дебалансов — 185 кН; амплитуда колебаний (без сваи) —20 мм; мощ­ность электродвигателя — 69 кВт; масса — 4 240 кг. Вибропогружатель с такими параметрами обеспечивает погружение железобетонных свай квадратного сече­ния 35×35 см массой до 3 т и может быть использован для погружения свай-обо­лочек массой до 10 т в сочетании с подмывом грунта и его выборкой из полости.

Эффективность работ по погружению элементов в грунт увеличивается при дополнительном применении подмыва, который рекомендуется во всех случа­ях, когда грунты отличаются от водонасыщенных песков, а требуемая глубина погружения превышает 8 м. Например, без подмыва железобетонные сваи труд­но погрузить больше, чем на Юм, даже при погружении их в песчаные водонд — сышенные грунты. Вибропогружение весьма успешно применяется в гидротех­ническом строительстве при погружении металлических шпунта в водона­сыщенные песчаные грунты.

В последнее время вместо вибропогружателей часто используются вибромо­лоты (массой от 1 до 12 т), действие которых основано на сочетании ударных и вибрационных воздействий на сваю. Применение вибромолотов позволяет со­кратить время погружения свай и свай-оболочек до 8 раз по сравнению с погру­жением аналогичным по мощности вибропогружателем. Их использование осо­бенно эффективно при тяжелых грунтах с каменными включениями.

Безударное погружение готовых свай осуществляется тремя способами: завин­чиванием, вдавливанием и гидроподмывом.

Винтовые сваи наиболее широко применяются для устройства фундаментов радиомачт и опор ЛЭП в качестве анкеров, т. е. в тех случаях, когда имеют место выдергивающие нагрузки. Ствол сваи может быть стальным или железобетон­ным, башмак изготавляют литым из стали, чугуна или железобетона. Диаметр ствола — 40—60 см, диаметр лопастей — 1—2,5 м.

Винтовые сваи погружают в грунт завинчиванием с помощью кабестанов (ме­ханизмов, передающих свае вращательное движение при погружении в грунт) или специальных установок.

Статическое вдавливание свай осуществляется вдавливающим агрегатом на базе двух тракторов или системой гидравлических домкратов. Вибровдавливанйе производится за счет веса сваи, вибропогружателя и трактора, на котором смон­тирована установка.

Способ вдавливания эффективен при погружении коротких свай длиной до 6 м, при этом не разрушаются головы свай.

Суть погружения свай способом гидроподмыва заключается в том, что под дей­ствием воды, направленной под напором к острию сваи из одной или несколь­ких труб, лобовое сопротивление грунта снижается. Забивные сваи, погружае­мые в грунт с одновременным подмывом их водой, подаваемой под давлением под острие свай, называется подмывными. Висячие сваи погружать методом гид­роподмыва нельзя, так как при этом нарушается сцепление их боковой поверх­ности с грунтом.