Портал о строительстве и ремонтных работах

Архивы за 09.10.2015

Туннельные обделки чаще всего бетонируют параллельно в проходкой туннеля При этом скорость возведения обделки при­мерно равна скорости проходки туннеля.

Параллельное ведение проходче­ских и бетонных работ сокращает об­щий срок строительства туннеля, но при небольших размерах поперечного сечения туннеля вызывает значитель­ные затруднения и неудобства, особен­но при транспортировании породы от забоя к порталам и перевозке бетон­ной смеси и других материалов от пор­талов к забою. По этой причине в тун­нелях малой площади поперечного сечения с однопутным движением, строящихся в прочных породах, об­делку возводят по окончании проход­ки всего туннеля или его участка меж­ду промежуточными дополнительными забоями.

Туннельную обделку бетонируют или непрерывно по всему поперечному сечению выработки, или в определен­ной последовательности по отдельным частям контура. В последнем случае возможны два решения: сначала бето­нируют лоток туннеля или, наоборот, свод и стены.

Своды туннелей бетонируют одно­временно с двух сторон — от пят к зам­ку радиальными слоями. Замок бето­нируют наклонными слоями вдоль свода, а опалубку закладывают по ме­ре бетонирования короткими участка­ми от кружала до кружала. Замковые рабочие швы делают радиальными.

Бетонную смесь для обделки тун­нелей, как правило, приготовляют вне туннеля на бетонном заводе, распола­гаемом вблизи портала. В коротких туннелях у портала устанавливают бе­тононасос (или пневмонагнетатель), подающий бетонную смесь по бетоно­воду непосредственно за опалубку.

При большой длине туннеля бетон­ную смесь можно доставлять от пор­тала в автосамосвалах или вагонетках 9 (рис. 62) к пневмонагнетателю 5, ко­торый подает смесь за опалубку /—IV.

В связи с тем, что смесь в пути рас­слаивается, предпочитают приготов­лять ее в самом туннеле, если позволя­

ют его размеры. В этом случае в туннеле располагают бетонопоезд, состоящий из бетононасоса или пневмонагнетателя, бетоносмесите­ля и передвижного конвейера. Заполнители и цемент, отмеренные в необходимых количествах, подвозят к бетоносмесителю в ваго­нетках. Применение передвижного бетонопоезда позволяет при бе — тонировани обделки туннеля пользоваться бетоноводом небольшой длины и упростить процесс бетонирования.

За опалубку бетонную смесь подают с торца или через люки в опалубке с помощью бетононасоса или пневмонагнетателя. В бо­ковые стены туннеля и лоток бетонную смесь можно также пода­вать опрокидными вагонетками с применением распределительных желобов.

Уплотняют бетонную смесь послойно глубинными вибраторами через окна, предусматриваемые в каждой опалубочной секции, или наружными вибраторами, прикрепляемыми к опалубке. По окон­чании бетонирования и достижении бетоном необходимой прочно­сти на одном участке секцию катучей опалубки передвигают на следующий участок, и все операции повторяют.

Если стены обделки туннеля бетонируют после возведения сво­да, то перед бетонированием опалубку с нижней поверхности пят свода удаляют и поверхность тщательно очищают. Бетонируют стены горизонтальными слоями с одновременным наращиванием опалубки до высоты, не доходящей до пяты свода на 40 см. Про­странство между пятой свода и примыкающей стеной заполняют жесткой бетонной смесью и тщательно ее уплотняют. Предвари­тельно на участке примыкания закладывают трубки для последую­щего нагнетания цементного раствора, обеспечивающего плотность шва примыкания.

Иногда при бетонировании туннельных обделок, кроме обычно­го метода укладки готовой бетонной смеси за опалубку, применя­ют раздельное бетонирование, заключающееся в последовательной укладке в обделку сначала крупного заполнителя, а затем цемент­но-песчаного раствора. Этот способ встречается при строительстве гидротехнических туннелей, например в двухслойных конструкци­ях обделок, при укладке наружного слоя обделки небольшой тол­щины за первый (внутренний) слой ее, возведенный из сборного железобетона или стальной оболочки.

Крупный заполнитель (чаще всего гравий) до нагнетания в не­го раствора должен быть хорошо уплотнен вибрированием или ук­ладкой его под давлением гравиенагнетателями. Затем под дав­лением нагнетают раствор высокой подвижности, достаточной, что­бы заполнить все мельчайшие зазоры между зернами крупного заполнителя. Нагнетание начинают с нижней части обделки.

Раздельное бетонирование особенно эффективно в тех случа­ях, когда подача бетонной смеси бетоноводом в узкий зазор за — трубного пространства затруднена даже на длину одной секции внутренней оболочки, дополнительная обработка глубинным виб­ратором уложенной смеси неосуществима, а наружные вибраторы могут не дать необходимого уплотнения. При нагнетании раствора им одновременно заполняют мелкие поры и трещины в по­роде.

При возведении наружного слоя обделки методом раздельного бетонирования отпадает необходимость в последующем нагнета­нии раствора за обделку.

Отклонение от соосности расположения оконных блоков в проеме не допус­кается. Отклонение установленных оконных и дверных блоков от вертикально­сти в плоскости и из плоскости проема должно быть не более 3,0 мм на 1 м длины и не более 6,0 мм на всю высоту изделия.

Антисептирование, антипирирование и укрепление древесины — это три на­правления защиты и повышения долговечности деревянных зданий и памят­ников.

Работая с химикатами при защите конструкций, необходимо помнить про бе­зопасность: на руках должны быть перчатки, глаза защищены очками. Нельзя курить, пить. Антисептирование проводят только на специально предназначен­ных площадках. Рабочие после обработки должны тщательно вымыть открытые части тела теплой водой с мылом.

Для обеспечения противопожарной защиты курение разрешается только в специально отведенных местах, где устанавливают бочки с водой и урны. На тер­ритории строительства запрещается разводить костры.

Штабеля лесных материалов должны быть удалены от зданий и сооружений, в том числе и временных, на расстояние не менее 15 м^ пиленых — 30 м.

Вопросы для самопроверки

1. Какие работы по устройству деревянных конструкций относятся к плот­ничным?

2. Какие работы по устройству деревянных конструкций относятся к столярным?

3. Где производят срубы ручной работы и сборные элементы каркасных домов?

4. Как обеспечивают хранение деревянных конструкций и столярных изделии?

5. Какие мероприятия проводят для предотвращения процесса гниения дре­весины?

6. Как производят установку деревянных трехшарнирных арок большого про­лета?

7. Как производят монтаж деревянных балок и прогонов перекрытий и по­крытий?

8. Как производят установку столярных изделий?

9. Как производят установку оконных и дверных блоков?

10. Как производят установку подоконных досок?

Тест

1. Изготовление и монтаж основных конструкций, например элементов стен из бревен и брусьев, дощатых полов относятся к:

а) проектным работам;

б) изыскательским работам;

в) плотничным работам;

г) столярным работам.

2. Устройство отдельных конструктивных элементов и деталей с тщательно обработанной поверхностью, например оконных и дверных блоков, встроенной мебели, отделочных деталей и др., относится к:

а) проектным работам;

б) изыскательским работам;

в) плотничным работам;

г) столярным работам.

3. Срубы ручной работы и сборные элементы каркасных домов производят:

а) на строительной площадке;

б) на бетонно-растворном узле завода сборных железобетонных изделий;

в) в административных зданиях;

г) на специально оборудованных площадках или в заводских условиях.

4. Чтобы предотвратить процесс гниения древесины, ее:

а) пропитывают специальными составами и тщательно просушивают;

б) периодически орошают водой;

в) обрабатывают открытым огнем;

г) тщательно закрывают пароизоляционным материалом.

5. Чтобы каркасное здание сохраняло устойчивость под действием ветровой нагрузки:

а) устраивают дополнительную изоляцию;

б) укрепляют перекрытие;

в) в стойки каркаса врезают диагональные раскосы;

г) укрепляют фундамент.

6. При перевозке составные деревянные балки, фермы, арки, не имеющие достаточной поперечной жесткости:

а) предварительно укрепляют временными схватками, распорками или на­кладками;

б) укладывают на специальные подкладки;

в) разбирают на отдельные элементы;

г) перевозят на специальном транспорте.

7. Опирание несущих конструкций каркасных зданий при хранении их на складе в вертикальном положении во избежание деформирования должно соот­ветствовать:

а) требованиям службы охраны;

б) условиям их опирання в сооружении;

в) требованиям авторского надзора;

г) климатическим условиям.

8. Под внутреннюю деревянную обшивку каркасных зданий кладут:

а) гидроизоляцию;

б) плотную бумагу;

в) пароизоляиию;

г) звукоизоляцию.

9. Под наружную деревянную обшивку каркасных зданий кладут:

а) гидроизоляцию;

б) плотную бумагу; *

в) пароизоляцию;

г) звукоизоляцию.

10. Сборку стен каркасного здания начинают:

а) от середины наружной стены;

б) от углов;

в) от середины внутренней стены;

г) с устройства перекрытия.

Ключ I 2 3 4 5 6 7 8 9 10 в г г а в а б в а б

Загальні відомості. Палі — це стрижневі конструкції фундаментів, які передають навантаження від споруди на глибокі міцні шари ґрунту.

Індустріалізація будівництва дала змогу виконувати пальові фунда­менти більш масово, адже в багатьох випадках спорудження підземної частини будинку із застосуванням паль майже виключає трудомісткі земляні роботи.

Палі виготовляють із дерева, бетону, залізобетону, металу, а також із різноманітних комбінацій цих матеріалів.

За технологією влаштування фундаментів розрізняють палі, виго­товлені заздалегідь, із подальшим заглибленням їх у ґрунт, і палі, які виготовляють на місці експлуатації, а також комбіновані.

Палі, виготовлені заздалегідь. До них належать палі, виготовлені на заводах, полігонах, у майстернях; їх доставляють на будівельний майданчик і тим чи іншим методом заглиблюють у ґрунт. Серед них розрізняють циліндричні, призматичні, пірамідальні, з жорстким потов­щенням стовбура, з розширенням стовбура, яке розкривається, з гвинто­вим розширенням.

1-І

%

д

□ A

I 2

Рис. 2.29. Різновиди паль, виготовлених заздалегідь, та їх перерізи: а — циліндрична або призматична; б — слабкопірамідальна; в — пірамідальна; г — з жорстким потовщенням стовбура внизу і вгорі; д — з розширенням стовбура, що роз­кривається; е — з гвинтовим розширенням; 1 — квадрат; 2 — трикутник; 3 — прямокут­ник; 4 — кільце; 5 — двотавр; 6 — круг; 7 — тавр

Циліндричні палі (рис. 2.29, а) можуть бути виготовлені з дерева, залізобетону та металу з поперечним перерізом у вигляді круга або кільця. Довжина таких паль становить 6—16 м без стиків, а зі стика­ми — до ЗО і навіть 90 м. Діаметр паль може бути від 10—15 см до 60 см. Якщо діаметр кільцевих паль перевищує 60 см, то їх називають оболонками. Палі з кільцевим поперечним перерізом заглиблюють у ґрунт як з відкритим, так і з закритим нижнім кінцем.

Призматичні палі (рис. 2.29, а) здебільшого виготовляють із залізо­бетону. Слід зазначити, що метал застосовують тільки після економіч­ного обґрунтування або у будівництві тимчасових споруд. Залізобе­тонні призматичні палі найчастіше бувають завдовжки 4 —16 м без стиків із різними поперечними перерізами.

Палі з квадратним поперечним перерізом зі стороною 25 — 40 см, як правило, армують чотирма поздовжніми стрижнями і поперечними охоп — лювальними хомутами. Внаслідок такого насиченого армування (50 — 150 кг/м3) фундаменти із таких залізобетонних паль економічно менш ефективні, ніж інші типи фундаментів. Застосовують також залізобетонні палі, армовані одним стрижнем, який попередньо напружують. У них на кубічний метр бетону витрачається 5 — 12 кг металу.

Прямокутний поперечний переріз має перевагу перед квадратним у несівній здатності бічної поверхні в зв’язку з тим, що за однакових площ поперечного перерізу периметр прямокутника дещо більший, ніж квадрата. Недоліки — ускладнення під час заглиблення, пов’язані з тим, що орієнтацію палі треба чітко витримувати відповідно до проекту.

Трикутний і тавровий поперечні перерізи мають такі самі переваги, як і прямокутний, але виготовлення паль з такими перерізами склад­ніше. Робота паль з двотавровим перерізом аналогічна роботі паль з прямокутним перерізом, але у цьому випадку досягається значна еко­номія матеріалу. Водночас ускладнене виготовлення такої палі по­требує значних затрат, які нерідко істотно знецінюють запланований ефект.

Виробляють палі пірамідальні і близькі до них за формою (рис. 2.29, 6, в). Останні з конусністю 5 % майже близькі за формою до призма­тичних, але в задовільних за несівною здатністю ґрунтах вони спро­можні сприйняти вертикальне навантаження на 40 — 60 % більше, ніж призматичні.

Пірамідальні палі з розмірами основ 80 х 80 см і завдовжки 2,8 — 3,2 м успішно експлуатують у ґрунтах з високою щільністю. Найбільший ефект ці палі дають у разі роботи на горизонтальні навантаження, особли­во у спорудах, де виникає розпір (наприклад, тришарнірні арки та рами).

Палі з жорстким потовщенням стовбура (рис. 2.29, г) застосову­ють як спеціальні. Розширення стовбура в нижній частині використо­вують у разі вертикального навантаження у шаруватих ґрунтах із дуже слабким поверхневим шаром. Розширення стовбура у верхній частині збільшує несівну здатність палі на горизонтальні зусилля у випадку міцного і твердого верхнього шару ґрунту.

Палі з розширенням стовбура, що розкривається (рис. 2.29, д), дають змогу використовувати властивість ґрунту краще працювати під нижнім кінцем палі, ніж уздовж її бічної поверхні. Такі палі мають різноманітні конструктивні варіанти, але основна суть цих конструкцій зводиться до того, що до нижнього кінця палі на шарнірах прикріплюють дві —чотири плити (лопаті) з металу або залізобетону, які формують спеціальний наконечник.

Наконечник розкриває оператор за допомогою спеціальної штанги або троса. Розкритий наконечник збільшує площу нижнього торця палі у два-три рази, відповідно підвищується його несівна здатність. Якщо застопорити розкритий наконечник, то така паля може успішно працю­вати на виривання.

Палі з гвинтовим розширенням (рис. 2.29, е) виготовляють переважно з металу. В нижньому кінці палі роблять гвинтову спіраль в 1,5 — 2 оберти із листового металу. Діаметр розширення може досягати 1,2 м, а довжина палі — 10 м.

Заглиблення в ґрунт виготовлених заздалегідь паль виконують різни­ми способами: забивають, вдавлюють за допомогою вібрації або роз — мивання грунту водою та загвинчують.

Машини для заглиблення паль — копри (рис. 2.30) — можуть бути змонтовані на автомобілях, тракторах, екскаваторах і гусеничних кра­нах. Крім копрів для заглиблення паль використовують спеціальне копрове оснащення, яке підвішують на звичайний гусеничний кран.

Рис. 2.30. Копри для заглиблення паль:

а — на базі автомобіля; б — на базі екскаватора; / — гідроциліндр піднімання стріли; 2 — стріла; З — молот; 4 — паля; 5 — напрямна молота

Процес заглиблення паль складається з трьох операцій: підняття палі і встановлення її на місце; заглиблення; переміщення агрегату на нове місце. Один агрегат заглиблює в середньому 10 — 20 паль за зміну.

Забивають палі молотами, які підвішують, як і палі, на копрі. Молоти можуть бути механічними, пароповітряними, дизельними, гідравлічни­ми (рис. 2.31).

Механічний молот — це важкий чавунний виливок, який за допомо­гою лебідки піднімають у напрямних стрілах копра на потрібну висоту, а потім, відчепивши його від крюка, скидають на палю.

Пароповітряні молоти можуть бути одиничної дії, якщо ударна час­тина молота падає тільки під дією своєї маси, і подвійної, якщо до сили удару падаючої маси додається тиск повітря або пари.

Рис. 2.32. Установка з вакуумним ан­кером для вдавлювання паль:

1 — оголовок і поліспастове обладнання;

2 — копровий стояк; З — паля; 4 — рама; 5 — вакуумний анкер; 6 — допоміжна опора

Дизельні штангові та труб­часті молоти об’єднують пере­ваги перших двох молотів; вони ефективніші від пароповітряних завдяки автономності.

Гідравлічний молот — аналог пароповітряного, але енергоно­сієм є робоча рідина, яка цирку­лює в замкненій системі. Гідрав­лічний привід може створювати значний тиск (30 — 60 МПа). За однакових площ робочих повер­хонь поршнів цей молот порівня­но з пароповітряним розвиває в 10—100 разів більшу енергію удару по палі. Такі молоти найекологічніші.

Заглиблення паль вдавлюванням виконують у тих місцях, де недопу­стимі динамічні навантаження на ґрунт та на будівлі, які розміщені поряд. Оскільки цей метод застосовують рідко, то машини для нього виготовляють спеціально. Раніше для цього пристосовували платфор­ми з навантаженням у вигляді штучних вантажів або будівельних ма­шин, здебільшого тракторів.

Установка для вдавлювання паль на основі гусеничного крана ДЕК-25 має вакуумний анкер з робочою площею 15 м2. Така установка може розвивати зусилля 1000—1200 кН (рис. 2.32).

Для вдавлювання паль використовують також спеціальне оснащення, яке закріплюють на масивних ростверках і за допомогою гідродомкра­тів вдавлюють палі крізь отвори в ростверку (рис. 2.33).

Палі з малим поперечним перерізом, шпунт або трубчасті палі-обо — лонки з відкритим нижнім кінцем заглиблюють за допомогою вібрації. Цей метод застосовують у водонасичених ґрунтах. Крім вібрації вико­ристовують вібровдавлювання, коли спеціально збільшують масу вібра­тора або через поліспастову систему передають на палю частку маси копрової установки.

У водонасичених ґрунтах заглиблення паль відбувається також під одночасною дією вібрації й удару — віброударний метод. Принцип ро­боти вібромолота — це синхронне обертання двох незрівноважених мас.

Заглиблення паль за допомогою підмивання виконують переважно в гідротехнічному будівництві. Потужні струмені води із сопел, закріп-

Рис. 2.33. Гідравлічний вдавлю — вач паль:

1 — паля; 2 — рухома обойма; З — робочий гідроциліндр; 4 — рама; 5 — ростверк; в — анкер; 7 — гідроциліндр клинового за’ тискача

лених на вістрі палі, розмивають ґрунт, і паля заглиблюється в нього під дією своєї маси. Після заглиблення порожнину навколо палі зами­вають ґрунтом або палю трохи добивають.

Палі, виготовлені на місці їх експлуатації. Виготовлення паль на будівельному майданчику створенням свердловини в ґрунті і заповнен­ням її бетоном запропонував київський інженер К. Страус наприкінці XIX ст. З того часу з’явилося багато різних конструкцій і технологій, які тією чи іншою мірою розвивають цю ідею.

Найчастіше виготовляють такі палі: буронабивні, пневмотрамбовані, частотрамбовані, буронабивні з поліпшеною основою, буронабивні з розширенням, камуфлетні, у витрамбуваних шпарах, буроін’єкційні. В основу технології виготовлення паль покладено способи створення свердловини та укладання бетонної суміші (рис. 2.34).

Свердловини здебільшого бурять шнековим або ківшевим буром, щелепним грейфером або ударно-канатним способом, причому два остан­ніх способи застосовують навіть для буріння в тріщинуватій скелі. Для паль застосовують свердловини діаметром 40 —120 см, завглибшки 8 — 20 м і навіть 35 — 40 м.

Шнековий бур, як правило, має таку саму довжину, як і паля. Його загвинчують у ґрунт на кілька метрів (іноді на всю глибину), а потім

Рис. 2.34. Різновиди паль, виготовлених на місці:

а — буронабивна; б — пневмотрамбована; в — частотрамбована; г — буронабивна з поліпшеною основою; д — буронабивна з розширенням стовбура; е — камуфлетна; є — у витрамбуваній шпарі; 1 — свердлови­на; 2 — трамбівка; З — бетонна суміш; 4 — шлюзова камера; 5 — обсадна труба; 6 — чавунний наконечник; 7 — забивні елемен­ти; 8 — розбурене розширення; 9 — ка — муфлетне розширення; 10 — витрамбу­вана шпара

виймають для обчищення від шла­му; таку операцію повторюють кіль­ка разів.

Ківшевий бур — це вертикаль­ний порожнистий циліндр, на ниж­ньому торці якого є щілини з рі­зальними бортами, а до верхнього торця прикріплено штангу, за до­помогою якої ківш обертається навколо вертикальної осі (в цей час ківш наповнюється ґрунтом крізь щілини в нижньому торці), а також виймається або опускається у свердловину. Для спорожнення ківша нижня його кришка зі щілинами відкривається.

Щелепний грейфер — це порожнистий циліндр. Замість нижнього дна в ньому дві або більше щелепних стулок. Із відкритими щелепами грейфер опускають у вільному падінні в свердловину; щелепами дроб­лять ґрунт, потім за допомогою тросів щелепні стулки закривають, а грейфер з ґрунтом піднімають для спорожнення.

За ударно-канатного буріння у свердловину опускають у вільному падінні з висоти важке долото, яке дробить скелю, а буровий шлам вимивають водою. Для такого буріння застосовують спеціальні машини.

У ґрунтах, які ненадійно утримують стінку свердловини (сипкі, плинні), застосовують буріння в обсадній металевій трубі, яку під час заповнення свердловини бетонною сумішшю можна виймати. Також підтримують стінки свердловини вищим рівнем води у ній, щоб градієнт напору фільтраційних вод був спрямований від свердловини в ґрунт. Проте найчастіше використовують циркулюючий глинистий розчин густиною 1,05 — 1,15 г/см3, який запобігає обвалюванню стінок свердловини і вимиває на поверхню залишки бурового шламу. Для цього поряд зі свердловиною облаштовують глинисте господарство, яке складається із розчинозмішувача, резервуарів, болотних носіїв, трубопроводів і вібро­сит для очищення розчину.

Буронабивні палі (рис. 2.34, а, 2.35) виготовляють за найпростішою методикою: пробурену свердловину заповнюють бетонною сумішшю.

Рис. 2.35. Технологічна схема виготовлення буронабивної палі: а — буріння свердловини; б — зняття бурового кондуктора; в — встановлення арматур­ного каркаса; г — встановлення бункера з бетонолитною трубою; д — наповнення бун­кера бетонною сумішшю; е — піднімання бункера з бетонолитною трубою в міру напов­нення свердловини бетонною сумішшю; є — бетонування оголовка

У сухі свердловини укладають напівжорстку бетонну суміш за допомо­гою бадді з дистанційним розкриттям і трамбують її трамбівкою (див. рис. 2.34, а). Рухомі бетонні суміші подають у свердловину за допомо­гою бетонолитної труби, а останнім часом — труби бетононасоса. Литі бетонні суміші можна скидати у свердловину на глибину 20 м і більше без ризику, що вони розшаруються. В заповнені водою свердловини бетонну суміш укладають за допомогою бетонолитної труби, яку утри­мують заглибленою на 0,8—1 мі виймають із свердловини в міру її заповнення (рис. 2.35).

Пневмотрамбовані палі (рис. 2.34, б) — це ті самі буронабивні палі, виконані в обводнених ґрунтах, але для ущільнення бетонної суміші скважину закривають спеціальною шлюзовою камерою і стисненим повітрям ущільнюють бетон.

Частотрамбовані палі (рис. 2.34, в) найбільше контактують з ґрун­том, ґрунт не вибурюється, а розсувається й ущільнюється металевою трубою діаметром 42 см. Нижній кінець труби закривають чавунним наконечником, який потім залишають у ґрунті. Трубу поступово наповню­ють бетонною сумішшю і одночасно виймають за допомогою пневмомо — лота подвійної дії. Труба при цьому виконує зворотно-поступальний рух, що зумовлює трамбування бетонної суміші. Такі палі за своїми основними якостями подібні до забивних.

Буронабивні палі з поліпшеною основою (рис. 2.34, г) виникли у зв’яз­ку з тим, що досить високий опір ґрунту нижньому кінцю буронабивних паль використовується не повністю внаслідок розпушування дна свердло­вини або обсипання ґрунту зі стінок. Особливістю цих паль є те, що дно свердловини перед бетонуванням трамбують або у нього забивають кілька маленьких (20 х 20 см завдовжки 2 м) паль зі скошеним вістрям, через це вони розходяться в різні боки, створюючи зону ущільнення ґрунту.

Розширення стовбура буронабивних паль (рис. 2.34, д) (в нижній частині або з кількома розширеннями) збільшує їх несівну здатність. Вісесиметричне розширення свердловини виконують після її виготов­лення за допомогою спеціального розширювача, який обертається нав­коло вертикальної осі. Під розширювачем підвішують баддю для зби­рання розпушеного ґрунту. Розширення роблять досить великі — 1 — З м у діаметрі.

Камуфлетні палі (рис. 2.34, е) — це буронабивні палі з розширен­ням стовбура, зазвичай у нижній частині, яке виконується за допомогою вибухових речовин. Ґрунт на стінах камуфлету, а також на деякій глибині значно ущільнюється, що підвищує несівну здатність палі.

Палі у витрамбуваних иіпарах (рис. 2.34, є) влаштовують у сухих макропористих (лесових) ґрунтах. Спеціально виготовлену трамбівку масою 5— 10 т еліпсоїдної форми по напрямних, а іноді й без них, ски­дають із висоти 3 —7 м в одне і те саме місце. За 20 — 30 хв витрамбо­вується шпара діаметром 0,8—1,2 м, завглибшки 3 —8 м. Іноді у шпару втрамбовують 1,5 — 2 м3 щебеню. Палі, виконані в такий спосіб, мають досить високу несівну здатність і можуть конкурувати із забивними за відносними показниками.

Буроін*єкційні палі (рис. 2.36) виготовляють за технологією фірми «Солетанж». Шнековий бур з осердям-бетонопроводом забурюють на всю глибину палі. До верхнього фланця осердя-бетонопроводу шнеко­вого бура підключають гнучкий бетонопровід від бетононасоса, який

нагнітає бетонну суміш крізь шнек до забою свердловини.

Одночасно з нагнітанням бе­тонної суміші до свердлови­ни буровий орган піднімають на поверхню. В цій технології особливо важливо узгодити об’єм поданої бетонної сумі­ші та швидкість підйому бура, щоб не створити розрив у тілі палі.

Комбіновані палі. До комбінованих належать палі, конструкція яких містить елементи, виготовлені заздалегідь, з подальшим заглибленням їх, і елементи, які виконуються на місці.

Серед них розрізняють: буроопускні, камуфлетні зі збірним стовбу­ром і ґрунтові анкери.

Залізобетонні елементи буроопускних паль (рис. 2.37, а) готують у заводських умовах; вони мають вигляд циліндрів діаметром 0,4 —0,8 м, завдовжки 3-6 м. Циліндри опускають краном у пробурені свердло­вини, діаметр яких на 3 —5 см більший, ніж діаметр паль. Після вста­новлення їх на палі монтують потужні вібратори, які працюють у ре­жимі трамбування. Трамбування ґрунтів у спеціальному режимі при­водить до того, що паля контактує з ґрунтом по всій поверхні, але зали­шається на заданій позначці за висотою.

Буроопускними також називають звичайні призматичні палі, які опус­кають у пробурені у вічній мерзлоті свердловини, а потім заливають ґрунто-водяною сумішшю (рис. 2.37, б), яка через деякий час замерзає, чим забезпечує міцний зв’язок палі з ґрунтом.

Камуфлетні палі зі збірним стовбуром (рис. 2.37, в) влаштовують так само, як камуфлетні монолітні, але відразу після заповнення ка­муфлету бетонною сумішшю у скважину вставляють збірну палю або стояк, який створює збірний стовбур палі.

Ґрунтові анкери (рис. 2.37. г) використовують найчастіше в умовах реконструкції.

Бурова штанга — це ін’єктор з багатьма отворами на бічній по­верхні, через які в навколишній ґрунт нагнітають цементний розчин. Ін’єктор залишається у ґрунті і слугує арматурою палі.

Контроль якості робіт. Якість улаштування паль контролюють у кілька етапів під час виконання робіт. Контролю підлягає правильність винесення в натуру місця розташування паль і вертикальна прив’язка їх. Перед заглибленням паль перевіряють відповідність усіх конструкцій, матеріалів і виробів, які надходять на будівельний майданчик, проект­ним вимогам.

Під час заглиблення паль ведуть спеціальний журнал, в якому зазна­чають усі технологічні особливості, кількість ударів молота на кожний метр заглиблення, а також фіксують пошкодження палі.

Разом із улаштуванням буронабивних паль виготовляють і випробо­вують контрольні кубики з того самого бетону, що й палі, для оцінки його якості.

Після влаштування паль виконують фактичну геодезичну зйомку їх місцеположення.

Контролюють також несівну здатність паль. Для цього на деяку кількість їх (до 3 %) діють статичним навантаженням або випробову­ють їх динамічним способом (вибірковим добиванням).

Техніка безпеки. Правила поведінки працівників під час улашту­вання паль регламентуються СНиП ІИ-4-80 «Техника безопасности в строительстве». Основні з них стосуються техніки безпеки під час ро­боти на будівельних машинах. Так, потрібно уважно стежити за стійкістю копра, не перевантажувати його; під час підтягування паль підвішений молот слід обов’язково зафіксувати.

Пробурені свердловини відразу закривають спеціальними люками, а місця їх розміщення огороджують.

Строителям давно известно, что около 38% теплопотсрь в домах приходится на окна и двери. При дорожании энергоносителей столярные изделия, их мате­риал, качество изготовления и установки приобретают особое значение. Напри­мер, в Германии 42% оконных коробок изготовлено из пластмасс, 38 — из древе­сины, 11 — из алюминия и 9% — из древесно-алюминиевого композита.

Наряду с традиционными в странах СНГ получают распространение изделия из пластиков поливинилхлорида (ПВХ). Пластики П ВХ более устойчивы по отно­шению ктаким губительным для других материалов воздействиям, как солнечные лучи, дождь, промышленный смог, морской воздух. Пластиковые окна не шелу­шатся, не гниют, не рассыхаются, не меняют цвета, просты в эксплуатации. Их не надо подкрашивать, а мыть легче и быстрее, чем деревянные. Полимерные окна и двери легко, без скрипа открываются и закрываются.

Оконные и дверные блоки устанавливают на место в наружных стенах. Их сле­дует ставить строго по центру, вертикали и высоте, на одинаковом расстоянии от наружной плоскости стены. В многоэтажных зданиях каждый блок второго и вышележащих этажей центрируют по средней створке блока первого этажа. Ве­личина монтажного зазора между оконным (дверным) блоком и проемом долж­на соответствовать требованиям проектной документации.

Оконные и дверные коробки прикрепляют к боковым откосам стен в соот­ветствии с проектной документацией шурупами-саморезами, распорными рам­ными (анкерными) дюбелями, универсальными дюбелями, гибкими анкерны­ми пластинами или другими приспособлениями. Расстояния между крепления­ми не должно быть более 80 см для деревянных блоков, 70 см — для блоков из алюминиевых сплавов и профилей из ПВХ белого цвета, 60 см — для блоков из лаїййнированньїхй окрашенных в массе профилей из ПВХ. Крепежные элемен­ты должны быть расположены на расстоянии от 15 до 18 см от внутреннего угла оконного блока.

При каменных и бетонных стенах глубина заделки шурупов и дюбелей долж­на быть не менее 40 мм, для стен из блоков из пористого природного камня — не менее 50 мм, для стен из легких бетонов — не менее 60 мм.

Двери и окна выверяют с помощью деревянных или пластмассовых клиньев. При установке коробки дверей сперва выверяют и прибивают верх стояка, к ко­торому крепятся дверные петли, потом, выверив по отвесу, — низ. После этого устанавливают второй стояк, но предварительно навесив дверь, иначе получит­ся перекос коробки.

Трудно устанавливать дверные коробки в гипсовые перегородки. При этом целесообразно применять специальную форму, надежно предохраняющую сто­як от поперечного смещения.

Оконные и дверные коробки наружных стен в местах их примыкания к кладке обрабатывают антисептированной пастой и оборачивают гидроизоляционными прокладками (толем, пергамином). Зазоры между коробками и кладкой наруж­ных стен заполняют антисептированным войлоком, паклей или другими тепло­изоляционными материалами, а во внутренних стенах — звукоизоляционными материалами.

По мнению специалистов, надежная эксплуатация окна на 80% зависит от квалифицированного монтажа. Монтажную пену в шве необходимо защищать от внешних и внутренних воздействий специальными лентами, с наружной сто­роны — паропроводящими, изнутри — пароизоляционными. Лишь использова­ние всего комплекса материалов обеспечит полную изоляцию помещения от внешних воздействий. Без защиты монтажная пена в шве разрушается в течение 2—3 лет, что приводит к значительным потерям тепла.

Подоконные доски устанавливают с уклоном внутрь помещения до 1 %. В мес­тах примыкания деревянных подоконныхдосок к кирпичной кладке, бетону не­обходимо выполнить гидроизоляцию: торцы, заделываемые в кладку стен, необ­ходимо обработать антисептической пастой и обернуть толем или пергамином. Глубина штрабы в откосах с каждой стороны проема для установки подоконной доски должна быть от 50 до 70 мм. В пределах одного помещения подоконные доски должны быть установлены на одном уровне и с одинаковым выступом за пределы стены.

Встроенная мебель (шкафы, антресоли и др.) поступает на строительство в го­товом виде. В нишах каменных стен оставляют или делают отверстия, заклады­вают деревянные пробки, устанавливают закрепы, штыри, к которым прикреп­ляют мебель.

Места примыканий конструкций в зданиях оформляют плинтусами, гал­телями, наличниками, нащельниками, калевками, штапиками и другими эле­ментами фасонного профиля. Наличники должны быть установлены с напус­ком на коробку не менее 15 мм, в местах их стыковки зазоры и уступы не допус­каются. Крепление к блоку наличников, подвергающихся в дальнейшем малярным операциям, производят гвоздями, а наличники из древесины ценных пород — шурупами или специальными финишными гвоздями. Запирающие при­боры на окнах (дверях) должны быть установлены на одной высоте.

При выполнении арматурных и монтажных работ на строитель­ной площадке следует соблюдать общие правила техники безопас­ности.

К самостоятельной работе арматурщика на строительной пло­щадке и в арматурной мастерской (цехе) допускаются лица, про­шедшие обучение по технике безопасности, сдавшие экзамен и по­лучившие соответствующее удостоверение.

Перед началом смены арматурщик обязан надеть предусмот­ренную нормами спецодежду и необходимые средства индивиду­альной защиты—защитные очки, рукавицы, каску.

Большое значение для устранения причин возможного травма­тизма имеет предварительная подготовка территории строительной площадки, заключающаяся в ее ограждении, планировке, освеще­нии, создании проходов и проездов, правильном размещении от­крытых складов.

Главным профилактическим мероприятием против возможности поражения электрическим током является заземление электриче­ских установок и их частей, не находящихся под напряжением в нормальной обстановке, но могущих оказаться под напряжением при повреждении изоляции. Необходимо заземлять все металличе­ские части установок, которые могут оказаться под напряжением, в том числе и монтируемых металлических (арматурных) конст­рукций.

Помимо мероприятий по электробезопасности, связанных с экс­плуатацией на строительной площадке различного электрооборудо­вания, необходимо принимать меры от возможных разрядов мол­нии. На период строительства применяют молниезащитное зазем­ление для монтируемых металлических (арматурных) конструкций,

инвентарных металлических лесов, металлических труб, высоких монтажных кранов.

При использовании подъемных механизмов никто не должен находиться в пределах радиуса их действия.

Все рабочие, обслуживающие механизмы с движущимися и вра­щающимися частями, должны быть одеты в удобную спецодежду без развевающихся концов во избежание захвата их вращающи­мися частями машины. На работающих должны быть головные уборы, плотно закрывающие волосы.

Рабочее место у механизмов следует содержать в чистоте, пол не должен быть скользким. Перед началом работы механизмов необходимо проверять состояние пусковых кнопок и тормозов.

При установке арматуры на объекте арматурщику необходимо выполнять правила техники безопасности, предусмотренные проек­том организации работ.

Укрупненные элементы арматуры следует устанавливать с уче­том грузоподъемности кранов.

Во время армирования фундаментов, тоннелей и других желе­зобетонных конструкций заглубленного типа арматурные стержни необходимо подавать в котлован только с помощью специальных траверс или спускать их по приспособленным для этих целей лоткам.

При изготовлении железобетонных конструкций высотой более 3 м арматуру следует устанавливать, применяя инвентарные или изготовленные по типовым проектам леса и подмости. Работать с непроверенных лесов и подмостей, а также с настилов, уложенных на случайные неустойчивые опоры, запрещается. Во избежание пе­регрузки лесов, подмостей и стремянок не допускается хранение на них запасов арматуры.

Для установки арматуры колонн, стен и других вертикальных конструкций через каждые 2 м по высоте следует устраивать под­мости с настилом шириной не менее 1 м и ограждением высотой не менее 0,8 м.

Арматуру колонн, устанавливаемую готовыми каркасами без опалубки, на время вывешивания верха каркаса и надежного соеди­нения его с арматурой фундамента следует раскреплять инвентар­ными трубчатыми подпорками.

Запрещается находиться на каркасе до его окончательной уста­новки и раскрепления.

Не разрешается оставлять без закрепления установленную ар­матуру.

Арматурщики (верхолазы) при работе на высоте обязаны поль­зоваться испытанными предохранительными поясами. Через каж­дые 6 месяцев предохранительный пояс должен подвергаться ис­пытаниям.

Эффективным видом стальной арматуры железобетонных кон­струкций является выпускаемая нашей промышленностью горя — чекатанная сталь периодического профиля марок Ст. 5 (ГОСТ 5781—53), 25ГС (ГОСТ 7314—55).

Горячекатанная сталь периодического профиля имеет вид круглых стержней со спиральными и продольными выступами (рис. 73). Диаметр ее от 6 до 90 мм. Применяется она в. сборных е монолитных железобетоных конструкциях.

В табл. 12 и 13 приведены сортаменты горячекатаиной стали периодического профиля по ГОСТ 5781—53 и ГОСТ 7314—55 (марки 25ГС).

Таблица 12

Сортамент горячекатанной стали периодического профиля по ГОСТ 5781-53 Номера сечений Размер d в мм *1 Расчетная площадь в см2 Вес 1 пог. м в кг 10 9,3 11,3 0,78 0,62 12 11 13,5 1,13 0,89 14 13 15,5 1,54 1,21 16 15 18 2,01 1,58 18 17 20 2,54 2,00 20 19 22 3,14 2,47 22 21 24 3,80 2,98 25 24 27 4,91 3,85 28 26,5 30,5 6,16 4,83 32 30,5 34,5 8,04 6,31 36 34,5 39,5 10,18 7,99 40 38,5 43,5 12,57 9,87 45 43,0 49,0 15,90 12,48 50 48,0 54,0 19,63 15,41 55 53,0 59,0 23,76 18,65 60 58,0 64,0 28,27 22,19 70 68,0 74,0 38,48 30,21 80 77,5 83,5 50,27 39,46 90 87,5 93,5 63,62 49,94 Номера профилей соответствуют диаметрам круглых стержней Таблица 13

одинаковых по площади поперечного сечения.

Сортамент стали горячекатанной низколегированной периодического профиля марки 25ГС (ГОСТ 7314—55) ___________ Номера профилей Разм< d 2р В ММ di Расчетная площадь в см2 Вес 1 пог. м в кг 6 5,75 6,75 0,283 0,222 7 6,75 7,75 0,385 0,302 8 7,5 9,0 0,503 0,395 9 8,5 10,0 0,636 0,50 10 9,3 11,3 0,785 0,62 12 11,0 13,5 1,13 0,89 14 13,0 15,5 1,54 1,21 16 15,0 18,0 2,01 1,58 18 17,0 20,0 2,54 2,00 20 19,0 22,0 3,14 2,47 22 21,0 24,0 3,80 2,98 25 24,0 27,0 4,91 3,85 28 26,5 30,5 6,16 4,83 32 30,5 34,5 8,04 6,31 36 34,5 39,5 10,18 7,99 40 38,5 43,5 12,57 9,87

Фактическая площадь поперечного сечения стержней номеров 6—32 определяется по формуле (ГОСТ 7314—55):

ТЕ d2

~т~

где F — площадь поперечного сечения в мм2;

d — фактически замеренный внутренний диаметр стержня (см. рис. 73} в мм;

к — коэффициент, принимаемый равным:

для стержней №№ 6 и 7—1,10 , , №№ 8—16—1,15

, , №№ 18-32-1,10

5)

Площадь поперечного сечения стержней периодического про­филя допускается также определять по весу, согласно формуле:

7,857. ’

г де Q — вес стержня периодического профиля в г, L — длина стержня в см.

Деревянные дома достаточно легкие и не требуют массивных фундаментов, что в значительной степени сокращает стоимость строительства. При установке деревянных колонн, стоек, а также при стыковке их элементов необходимо до­биваться плотного примыкания торцов сопрягаемых конструкций. Величина зазора в стыках с одного края не должна превышать 1 мм. Сквозные щели не до­пускаются.

Значительную роль в жилищном строительстве играют сборные деревянные дома заводского изготовления. Для таких домов широко используют стеновые панели (щиты), представляющие собой отдельное части стен. Сборку стеновых панелей осуществляют как с каркасом, так и без него. Для стен требуются три типа панелей — глухие, с дверью и с окном. Глухая панель — деревянная рама, обшитая с обеих сторон. Хорошим материалом для обшивки являются доски тол­щиной 16 мм (вагонка). Под наружную деревянную обшивку кладут гидроизо­ляцию, а под внутреннюю — пароизоляцию.

В качестве утеплителя (начинки) используют наиболее легкие материалы: ба­зальтовый утеплитель, минеральную вату, пенопласты, плиты и маты из мест­ных материалов (соломы, камыша) и др. Органические материалы обрабатыва­ют против гниения. Длина панели, как правило, равняется высоте помещения, ширина определяется размерами отдельных частей стен по горизонтали и чис-

лом панелей. Масса одной панели не должна превышать 100—120 кг, иначе ее трудно поднять на фундамент и установить в вертикальном положении без специ­альных приспособлений.

В местах контакта деревянных конструкций с кирпичной кладкой, грунтом, монолитным бетоном до начала монтажа необходимо выполнять предусмотрен­ные проектом изоляционные работы.

Сборку стен дома начинают от углов. Две угловые панели с помощью времен­ных подкосов устанавливают по слою утеплителя (пеньки, войлока, ваты и т. п.) на брусья нижней обвязки с напуском в обе стороны на 3—5 см и прикрепляют гвоздями с косым забоем, предварительно зафиксировав в вертикальном поло­жении жердями-упорами. Стык панелей в углах дома может осуществляться двумя способами: впритык и с помощью углового бруса-стойки. По верху панели стя­гивают верхней обвязкой, соединив ее брусья между собой в четверть и с панеля­ми при помощи гвоздей и штырей.

Стыки между панелями, а также между ними и брусьями обвязки заполняют войлоком, паклей или другими прокладками и герметизируют, например, про­смоленным жгутом с обеих сторон. Снаружи швы закрывают раскладкой — де­ревянными рейками или строгаными досками, которые одновременно служат связующими элементами между стенами и крышей, предохраняя последнюю от смещения.

При сооружении чердачного покрытия сначала делают крышу, а затем пото­лок. Можно делать и наоборот, но при этом какое-то время потолок не будет защищен от дождя и снега. Для удобства и качественного выполнения работ бал­ки чердачного перекрытия и стропила должны поступать в собранном виде. В противном случае их можно собрать внизу и затем установить на место.

Деревянный потолок бывает подшивной, настильный и панельный. Наиболее удобен потолок из панелей такой же конструкции, как и глухие стеновые панели.

Монтаж деревянных конструкций производят лишь после подтягивания бол­тов, тяжей и устранения дефектов, появившихся при транспортировке. Места захвата несущих конструкций защищают от смятия. Монтажные работы, как правило, ведут с помощью самоходных стреловых кранов.

Строповку ферм производят за верхние узлы; балки со сплошной стенкой стро­пят полуавтоматическими стропами в обхват, применяя при этом специальные траверсы.

Установленные в проектное положение конструкции немедленно закрепляют постоянными или временными связями и защищают от влаги и солнца. Верхний пояс первой установленной фермы раскрепляют расчалками, а также ставят про­гоны, соединяющие ферму С жесткой торцовой стеной. Установив вторую фер­му, первую пару ферм связывают в жесткий пространственный блок связями и элементами крыши. Первый блок ферм обеспечивает устойчивость следующих плоских несущих конструкций, соединяемых с ним связями и прогонами.

Для сборки трехшарнирных арок большого пролета применяют передвижную башню, устанавливаемую в середине пролета в качестве временной опоры кон­струкции. Опора служит также площадкой для сборки среднего узла фермы. Арки поднимают двумя кранами.

Монтаж балок и прогонов перекрытий и покрытий начинают с укладки и вы­верки по вертикальным отметкам маячных балок или прогонов, интервалы меж­ду которыми принимают в 5—6 пролетов. Затем между ними укладывают осталь­ные конструкции, выверяя их по маячным. Расстояние между балками и прого­нами пррверяют, пользуясь шаблоном.

Расход стали для армирования железобетонных конструкций «составляет в среднем около 100 кг на 1 м3 бетона. При массовом применении сборных железобетонных конструкций и громадном объеме нашего строительства каждый процент сокращения расхо­да металла на арматуру высвобождает для народного хозяйства СССР десятки тысяч тонн стали.

Экономия металла может быть достигнута использованием сталей с повышенными механическими свойствами, а также при­менением сварной арматуры.

Применение арматуры из сталей повышенной прочности целе­сообразно только в том случае, если используются качества стали, т. е. если в арматурных стержнях допускаются растягивающие на­пряжения, по величине превышающие обычные.

Для повышения трещиноустойчивости железобетонных кон­струкций и изделий целесообразно применять арматуру периоди­ческого профиля, что способствует улучшению ее сцепления с бе­тоном.

Использование для железобетона различных новых эффектив­ных видов арматуры уменьшает расход металла от 10 до 70% по сравнению с армированием сталью марки Ст. 0, имеющей величи­ну расчетного предела текучести в 2500 кгісм2.

Упоры устраиваются по концам стендов для закрепления на» них предварительно напряженной арматуры и воспринятая усилия натяжения. Они изготовляются в виде балок или консолей из ме­талла или железобетона. Упорные балки передают нагрузку на продольные стенки стендов при достаточной их прочности и отно-* сительно небольшой длине или на специальные фундаменты.

На рис. 81 приведена конструкция упора в виде двух металли­ческих балок, горизонтально расположенных друг над другом и, вертикальных швеллеров с зазорами для пропуска болтов. Эти болты с одной стороны подсоединяются к захватам натягиваемых

/ — рама; 2— переставная траверса; 3 — балансир; 4 — винтовой домкрат; 5 —
электромотор; 6 — редуктор

иоматурных пакетов проволоки пли арматурных стержней, а с другой стороны — к натяжной машине. После натяжения болты закрепляются гайками на швеллерах через подкладки, и усилие предварительного напряжения арматуры передается на упорные ^алки. Переставляя швеллера вдоль упорных балок, а болты

здоль швеллеров, можно закрепить арматуру в любом месте по ширине стенда и по высоте зазора между балками. В этих усло­виях может быть дано раздельное натяжение и закрепление на упорах нижней и верхней арматуры изготовляемых конструкций.

Консольные упоры устанавливаются в виде ряда вертикальных консолей с заделкой в фундамент. Между консолями укладыва­ется короткие балки или плиты, на которые закрепляется натя­нутая арматура.

Если поместить балки или плиты по несколько штук друг над другом, то можно осуществить закрепление арматуры при много­ярусном ее расположении.

Сборный железобетонный упор применен на стендах одного из полигонов в Белграде (Югославия).

Весь стенд выполнен из сборных плит и коротких балок между ними (рис. 80). На балках закрепляются металлические формы для
различных элементов (балок, шпал, плит, мачт и пр.). По кон­цам стенда расположены упоры, состоящие из двух железобетон­ных плит: одной горизонтальной и другой вертикальной. Эти пли­ты соединяются арматурой в виде пучков высокопрочной прово­локи. Пучки закладываются в каналы и натягиваются домкра­том после установки плит на место. Вертикальная плита упора имеет выпуски вертикальных стальных листов, связанных между собой горизонтальными распорками. Упоры заглубляются в зем — . ю так, что стальные выпуски из вертикальной плиты оказываются на уровне форм для изготовления конструкций и служат для за­крепления натянутой арматуры. Конструкция упоров, как и весь егенд, является сборно-разборной и предназначена для передвиж­ного полигона. По окончании работы на одном месте стенд разби­рается и перевозится на новое место работы.

Рассматриваемая конструкция упоров югославского стенда от­личается большой легкостью благодаря тому, что в ней созданы рациональные условия передачи усилий натяжения.

Вертикальная плита, работающая на горизонтальные нагрузки, опирается на пол стенда и на нижнюю плиту упора. Таким обра­зом в воспринятой момента от натяжения арматуры выгодно ис­пользуется плита стенда.

Своды большой протяженности делят по длине на отдельные участки бетонирования рабочими швами, перпендикулярными об­разующей свода. Бетонную смесь укладывают на каждом участке

арок и сводов одновременно с двух сторон от пят к замку (от опор к середине), что обеспечивает сохран­ность проектной формы опалубки в течение всего периода бетониро­вания.

Если возникает опасность выпу­чивания, т. е. поднятия опалубки у замка (ключа) свода или арки во время бетонирования боковых час­тей, то незабетонированный участок опалубки в замке временно нагру­жают (например, мешками с пес­ком).

При крутых сводах участки у опор бетонируют в двусторонней опалубке, причем вторую (верхнюю) опалубку устанавливают от­дельными щитами по ходу бетонирования.

Промежутки между полосами (усадочные швы) 2 (рис. 61), ос­тавляемые шириной примерно 300—500 мм, бетонируют после того как произойдет основная усадка бетона в полосах II и III, т. е. че­рез пять дней после окончания их бетонирования. Усадочные швы бетонируют малоподвижной бетонной смесью, которую вибрируют.

Затяжки сводов и арок, имеющих натяжные приспособления, бетонируют после подтягивания этих приспособлений.

В сводах бетонную смесь уплотняют поверхностными вибрато­рами ИВ-91, а при густом армировании ее предварительно прора­батывают вибраторами ИВ-66, ИВ-67 или ИВ-79.

Сроки и порядок раскружалнвания арок и сводов устанавлива­ются проектом сооружения.