Портал о строительстве и ремонтных работах

Архивы за 04.10.2015

Рамные покрытия характеризуются по сравнению с балочньїмі меньшей массой, большей жесткостью и меньшей высотой ригеля, И требуют специальных колонн — опор большой ширины и имеют большу( чувствительность к неравномерным осадкам опор и изменения! температуры

Сечения ригелей рам делают преимущественно сквозным (решетчатыми) в виде ферм. Рамные схемы покрытий могут быт плоскими или блочными, состоящими из двух плоских рам, соединенны между собой связями, что значительно повышает поперечную жесткое! ригелей. Рамные системы оптимальны для пролетов до 120 м.

При возведении каркаса здания большепролетную раму расчленяю! как правило, на три элемента; две колонны и ригель. В процессе монтая! их устанавливают в проектное положение и соединяют между соби проектными стыками.

Установка колонн ведется обычными способами и механизмами, вот монтаж ригеля имеет свои особенности, и здесь применяют следующИ схемы.

!]

При возведении монолитных железобетонных конструкций и сооружений пространственные арматурные каркасы изготовляют на арматурных заводах и поставляют на строительную площад­ку цельными, а также по частям, если условия транспортирова­ния не позволяют доставлять готовый каркас. Укрупнительную сборку его частей на строительной площадке выполняют дуговой или ванной сваркой. Такой способ дает возможность сокращать сроки монтажа, лучше использовать грузоподъемность крана и значительную часть работы выполнять арматурщикам в более удобных и безопасных условиях.

При больших объемах работ арматурные конструкции комп­лектуют и укрупняют на промежуточном приобъектном складе или сборно-комплектовочной площадке, затем доставляют к месту установки и монтажа в зону действия подъемно-транспортного механизма. При небольших объемах арматурных работ допуска­ются сборка, вязка или сварка пространственных каркасов из от­дельных арматурных стержней и изделий на строительных пло­щадках в зоне действия подъемно-транспортного механизма.

В процессе укрупнительной сборки и монтажа арматуры на строительной площадке применяют средства малой механизации, снижающие трудоемкость и повышающие качество работ.

На рис. 32 был показан кондуктор для сборки пространствен­ных арматурных каркасов сечением до 1400×1400 мм. Кондуктор состоит из отдельных рам с фиксирующими стойками, объединен­ных передвижными поддерживающими планками. В зависимости от типа свариваемого внутреннего элемента каркаса используют
две или три пары фиксирующих стоек, которые можно раздвигать по ширине, что позволяет сваривать практически любой тип внут­реннего элемента каркаса.

Сборку пространственных арматурных каркасов сечением свы­ше 1400X1400 мм выполняют на кондукторах увеличенных раз­меров.

При армировании массивных конструкций рулонными или пло­скими сварными сетками следует применять сетки максимальной ширины и длины. Стыковать сет­ки без сварки необходимо в соот — * ь и п Q |

ных конструкций. Сетки стыкуют нахлесточным соединением (рис. 50, 51) или путем установки дополнительных стыковых се­ток с перепуском концов арматуры от 30 до 50 ее диаметров и не менее 250 мм.

При установке по ширине элемента нескольких сварных сеток или каркасов их стыки необходимо располагать вразбежку.

Монтаж арматурных изделий в сооружении включает в себя следующие операции:

приемку, разгрузку и подачу пространственных арматурных каркасов (арматурных конструкций) непосредственно в сооруже­ние или на площадку временного складирования;

установку арматурных элементов в проектное положение, вре­менное раскрепление их электросваркой или закрепление времен­ными растяжками;

выверку раскрепленных арматурных каркасов и окончательное соединение стыков электросваркой;

проверку выполненных работ и сдачу их приемочной комиссии. Для лучшего использования кранов и быстрого их освобожде­ния при установке арматурных каркасов не следует сразу полно­стью закреплять устанавливаемый элемент на всех монтажных стыках, а выполнять минимальное количество стыков, необходи­мых для уетойчивого положения арматурной конструкции. Оконча­тельно все стыки сваривают после проверки качества установки ар­матурных конструкций в сооружении.

Проектное положение арматурных конструкций при монтаже обеспечивается правильной установкой поддерживающих уст­ройств и фиксаторов, а также подставок, прокладок и подкладок. Подкладки создают зазор между арматурой и опалубкой, необхо­димый для образования защитного слоя. Толщина защитного слоя указана в § 8.

Для надежной фиксации выпусков арматуры, выходящих из од­ного блока бетонирования в другой, к выпускам арматурных кон­струкций в соответствии с проектом иногда приваривают обрамля­ющие уголки, которые упрощают монтаж арматурных конструкций.

Отклонения основных габаритных размеров от проектных ар­матурных изделий, поступающих с заводов или изготовляемых на месте, должны быть не больше указанных в табл. 15.

Если позволяет грузоподъемность крана, а также размеры и форма арматурного каркаса, то на строительной площадке подве­шивают на укрупненный каркас щиты опалубки или каркас уста­навливают в собранную опалубку и закрепляют его в ней. Арма­турно-опалубочные блоки подколонников рекомендуется изготов­лять целиком с опалубкой стака­на, а арматурно-опалубочные бло­ки балок и ригелей — на всю дли­ну пролета. На рис. 52 показан устанавливаемый краном арма­турно-опалубочный блок подко­ленника. Опалубка подколонника изготовлена из инвентарных щи­тов. Внутри опалубки закреплен пространственный арматурный каркас с выпусками арматуры внизу для присоединения к арма­турному каркасу фундамента. Вертикальный арматурно-опалу­бочный блок или арматурный

Рис. 53. Подъемно-пере­ставная площадка конст­рукции ЦНИИОМТП

каркас следует монтировать с помощью специальных стремянок или площадок. На рис. 53 изображена подъемно-переставная пло­щадка для арматурных работ на высоте до 6 м и по фронту до 3 м. Грузоподъемность площадки до 300 кг. На площадке могут работать одновременно два человека с запасом арматурных изде­лий массой до 100… 120 кг. Минимальная высота рабочей площадки 1,5 м, максимальная — до 4,5 м. Площадку поднимают ручной ле-

бедкой. Ширина площадки позволяет работать при армировании вертикальных монолитных конструкций фундаментов, стен, ко­лонн. С площадки можно устанавливать и крепить с помощью сварки пространственные арматурные каркасы и арматурно-опалу­бочные блоки вертикальных монолитных конструкций, изготовляе­мых в несколько ярусов.

Удлиненные или крупногабаритные плоские арматурные изде­лия при монтаже подают траверсами (рис. 54), позволяющими устанавливать изделия в проектное положение. При необходимос­ти поворота монтируемого каркаса на 90°С следует пользоваться самобалансирующими стропами (рис. 55) или траверсами, снаб­женными осью вращения и фиксирующим устройством.

2.1. Матеріально-технічне постачання водогосподарського будівельного комплексу

Основною метою матеріально — технічного забезпечення (МТЗ) будівництва є своєчасне безперебійне і комплексне забез­печення будівництва матеріалами, машинами, паливом, іншими предметами праці та засобами. Питома вага витрат на матеріали при будівництві складає 60% загальної вартості будівельно — монтажних робіт (БМР). Тому успішне вирішення задач водого­сподарського будівництва залежить від належної організації по­стачання матеріально-технічними ресурсами (МТР), а разом з тим створення належної виробничої бази для успішного ведення основних будівельних робіт.

Особливості МТЗ водогосподарського будівництва, які да­ють підстави вважати, що постачання матеріально-технічними ресурсами є надзвичайно актуальним:

• нерівномірне споживання матеріалів у різні періоди буді­вництва і різні пори року, а також мінливий характер потрібних будівельних матеріалів.

• нерівномірне постачання матеріалів здійснюється чис­ленними підприємствами і організаціями, а їх транспортування здійснюється на значні відстані;

• виконання значних обсягів робіт часто здійснюється на обмеженій площі з великою інтенсивністю застосування як тех­ніки, так і використання матеріалів.

При цьому за своєчасне забезпечення будівництва матеріаль­но-технічними ресурсами відповідає генпідрядник, а замовник забезпечує фінансування і за угодою замовник може постачати складне обладнання.

Використання матеріально-технічних ресурсів в будівництві здійснюється на основі системи техніко-економічних нормативів (рис. 2.1). Ця система складається з:

• норм витрат ресурсів на одиницю продукції;

• нормативів — відносних показників, що визначають тех­нологічні втрати.

Основою для визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах служать норми витрат матеріалів.

Норма витрати матеріалів — це гранично допустима кіль­кість сировини, будівельних матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів необхідних для випуску одиниці продукції (виробу або роботи) з дотриманням вимог до якості продукції.

В будівництві використовують три види норм:

• планові;

• кошторисні;

• виробничі.

Планові норми — це витрати матеріалів з розрахунку 1 мли. гри. вартості будівельно-монтажних робіт,

їх призначення — укрупнене планування потреби матеріаль­но-технічних ресурсів для будівництва великих об’єктів.

Кошторисні норми розроблені на конструктивні елементи споруд і види робіт. їх призначення — розрахунок проектних се­редніх витрат матеріалів та їх вартості при складанні кошторис­ної документації на будівництво об’єкта і для попереднього ви­значення потреби матеріальних ресурсів та складання заявок на їх постачання.

Кошторисні норми витрат матеріалів для різних видів буді­вельно-монтажних робіт регламентуються ДБН Д 2.2-1-99 у складі 47 збірників ресурсних елементних кошторисних норм.

Розрізняють 4 види кошторисних норм:

— на конструктивний елемент, або вид робіт (елементні нор­ми);

— на укрупнені конструктивні елементи;

— на одиницю готової продукції;

— на закінчені будівлі і споруди.

Рис. 2.1. Схема нормування витрат будівельних матеріалів

Виробничі норми — це норми витрат матеріалів розроблені безпосередньо на виробництві, з врахуванням місцевих (конкре­тних) умов виконання робіт і фактичних витрат матеріалів з врахуванням неможливості усунення технологічних відходів і втрат при транспортуванні, вантажно-розвантажувальних робо­тах і укладенні їх в будівлі або споруди.

Виробничі норми призначені для прогнозування (розрахунку) витрат матеріалів безпосередньо на робочих місцях і контролю за ними шляхом порівняння з нормами фактично використаного об’єму матеріалів будівельними дільницями і управліннями.

Виробничі норми витрат матеріалів встановлюють на всі види загально будівельних і спеціальних робіт на одиницю виміру, наприклад, 1м3 цегляної кладки, 1т металоконструкцій тощо.

Ці норми призначаються, в першу чергу, для:

• комплектації будівництва і об’єктів;

• обліку витрат матеріальних ресурсів (форма М-29);

• контролю за витратами матеріалів при виконанні будіве­льно-монтажних робіт.

Виробнича норма витрат матеріалів складається з чистої норми, технологічних відходів і технологічних втрат.

Чиста норма — це кількість матеріалів необхідних на вигото­влення (випуску) одиниці продукції за робочими кресленнями.

Технологічні відходи — це залишки при переробці матеріалів, які можна використати для виготовлення іншої продукції.

Технологічні втрати — це частина матеріалів, що втрачається без повернення і повторного використання,

Наприклад, виготовлення дощок при розпилюванні круглого лісу:

Технологічні відходи і втрати ділять на чотири групи:

1) транспортні (наприклад, технологічні відходи при транс­портуванні і монтажі збірних залізобетонних конструкцій можна використати для інших потреб — кріплення укосів, берегів, до­рожнього полотна тощо);

2) складські;

3) монтажні;

4) ті, що виникають при переробці матеріалів.

Відходи і втрати нормуються за нормативами і встановлю­ються в % від технічно обґрунтованих норм витрат матеріалів (чистої норми).

Виробничі норми витрат матеріалів для галузей затверджує галузеве керівництво. Ці норми витрат не враховують втрат ма­теріалів при транспортуванні їх від постачальників до при­об’єктних складів і при зберігання їх на складі, але виробничі норми враховують важколіквідні втрати і відходи, що утворю­ються в межах будівельного майданчику, а саме при транспор­туванні і виконанні будівельно-монтажних робіт,

Для розробки виробничих норм витрат матеріалів використо­вують основні методи:

• дослідно-виробничий;

• дослідно-лабораторний;

• розрахунково-аналітичний.

Дослідно-виробничий метод полягає в тому, що на основі за­мірів виконаних робіт на об’єкті і кількості витрачених матеріа­лів встановлюють витрати матеріалів на виконання одиниці ро­біт при дотриманні умов, що забезпечують ретельне, бережливе використання матеріалів. Цей метод використовується для ви­значення норм витрат матеріалів, що мають важколіквідні втра­ти (сипучі, пиловидні, бетонні суміші і розчини, фарби, розчин­ники).

Дослідно-лабораторний метод відрізняється від попереднього тим, що дослідні заміри проводяться в лабораторних умовах. При цьому умови лабораторних досліджень повинні бути близь­кі до виробничих.

Розрахунково-аналітичний метод полягає в теоретичному ро­зрахунку норм на основі даних робочих креслень, технологічних карт і специфікацій. Цей метод не може застосовуватись для ма­теріалів, що мають важколіквідні втрати, тому що величина цих втрат не піддається теоретичному розрахунку.

Важколіквідні втрати встановлюються за даними багаторазо­вих спостережень в виробничих умовах, тобто дослідно — виробничим методом.

Перегляд норм витрат матеріалів можливий при зміні органі­зації і технологічних процесів, збільшення продуктивності пра­ці.

Матеріально-технічне забезпечення — це процес постачання і комплектації будівництва матеріальними ресурсами, що забез­печує своєчасне і якісне виконання будівельно-монтажних робіт.

Матеріально-технічне постачання генпідрядних будівельних організаціях організовується підрозділом виробничо-

технологічної комплектації (акціонерним товариством)

(рис. 2.2).

При складанні договору (угоди) між замовником і генпідряд­ником на будівництво об’єкту визначається термін і порядок здачі його в експлуатацію.

Постачання ресурсів здійснюється відповідно до календарно­го плану виконання робіт за графіком постачання будівельних матеріалів.

Оскільки основною задачею підрозділу виробничо-

технологічної комплектації є своєчасне, безперебійне і комплек­сне забезпечення будівництва, то функції його наступні: а — комплектація; б — виробництво; в — постачання.

Функція комплектації — полягає в централізованій доставці матеріалів безпосередньо на об’єкт, відповідно до графіка пот­реб (календарного плану).

Функція виробництва — полягає в переробці матеріалів і пі­дготовці їх до безпосереднього використання.

Функція постачання — полягає в отриманні матеріально — технічних ресурсів незалежно від джерел їх надходження (завод, посередник).

Постачання здійснюється за двома форми:

— транзитна, за якої матеріали постачаються від виробника на будівельний майданчик (одразу до будівельних машин, так зва­не «будівництво з коліс»).

— складська — матеріали відправляються на склад, а звідти на будівельний майданчик.

Складська форма існує тому, що існують поняття:

— транзитна норма — кількість вантажу, який приймає, напри­клад, залізна дорога для перевезення;

— норма замовлення — кількість матеріалів, яку приймає виро­бник для виготовлення виробів, конструкцій, обладнання.

У зв’язку з цим часто виникає ситуація необхідності ство­рення запасів будівельних матеріалів. Ці запаси поділяються на:

— поточні — необхідні для безперебійної роботи;

— підготовчі — на час підготовчих операцій;

— страхові (гарантійні) — використовуються, коли поточний

запас вичерпався;

— сезонний — використовується для сезонних робіт.

Для зберігання запасів необхідні склади.

Запас матеріалів, які необхідно зберігати на складах розрахо­вується за формулою

З = — tH ‘ • К2,5 (2.1)

де Q — кількість матеріалів, необхідних для будівництва;

Т — тривалість використання даних матеріалів (визначається за календарним планом);

tH — норма запасу матеріалів в днях, залежить від виду транс­портних засобів і відстані перевезення (наприклад, цемент, що перевозиться автотранспортом на відстань 50 км — 8…12 днів, труби — 12днів)

Кі — коефіцієнт нерівномірності перевезення матеріалів на склад, Кі=1,1…1,2;

К2 — коефіцієнт нерівномірності використання матеріалів, #2=1,3.

Оскільки вартість матеріалів і конструкцій сягає 60% загаль­ної вартості будівельних витрат, то економія і збереження їх дасть додаткові прибутки.

Вже на етапі підготовки угоди на будівництво об’єкта прово­диться попереднє обгрунтування договірної ціни, і тому в струк­турі вартості будівництва виникає можливість отримання додат­кових прибутків через оперування собівартістю матеріально — технічних ресурсів. Вартість матеріально-технічних ресурсів, що використовується для будівельних робіт можна визначити за виразом

П

вм = X Qi (Цеі+Цзбі+втрі + в тарі^ВСклі)у (2.2)

і-1

де Qi — витрати /-того виду матеріалів (за нормою, фактична) в натуральних показниках (м, м, м. погонних, шт. тощо);

Цві — відпускна ціна одиниці виміру і-того матеріалу, грн.;

Цзбі — націнки організації на збут та постачання і-того матері­алу, грн.;

Втри Втари Вскл1 — відповідно транспортні витрати, витрати на тару, заготівельно-складські витрати і-того матеріалу, що

пов’язані з доставкою його на об’єкт, грн.

Знизити вартість матеріалів можна за рахунок: економії ви­трат матеріалів, що досягається за рахунок зменшення відходів і втрат; застосування більш сучасних матеріалів; застосування науково-технічних досягнень в будівництві; зменшення матеріа­ломісткості будівництва; індустріалізації будівництва; викорис­тання матеріального і морального стимулювання за скорочення відходів і втрат при виконанні робіт; раціоналізаторських про­позицій.

Скорочення транспортних втрат будівельних матеріалів дося­гається за рахунок:

— централізованого перевезення, без проміжних складів;

— підвищення рівня механізації вантажно-

розвантажувальних робіт;

— розподілу транспортних витрат за рахунок франко-угод.

Франко-угода — вид торговельної угоди, за якою частину ви­трат на транспортування товарів покладають на постачальника (продавця). Франко-угодами можуть бути:

• франко-склад об’єкту будівництва — за цією угодою ген­підрядник (покупець) не сплачує за перевезення до скла­ДУ-

• франко-вагон — вид угоди, коли покупець сплачує за пе­ревезення з моменту завантаження товарів у вагон,