Портал о строительстве и ремонтных работах

Архивы за 28.10.2015

У зв’язку із сучасною тенденцією технічного переобладнання промис­лових підприємств виникає потреба реконструкції будинків і споруд, в яких вони розміщені. Нині ще експлуатуються промислові споруди, збудовані 80—100 років тому. Проте моральне старіння технологічно­го обладнання відбувається значно швидше — за 5 —7 років. Це при­зводить до того, що нове устаткування потребує перепланування бу­динку і, як правило, зміцнення або заміни деяких конструкцій навіть у капітальних спорудах. Слід зазначити, що в економічно розвинених країнах спостерігається тенденція будівництва промислових споруд з особливо легких і недовговічних конструкцій. Такі будинки мож­на повністю розбирати і утилізувати разом з технологічним обладнан­ням, а для нових технологій будувати нову промислову споруду. Проте за умов, які склалися в Україні, економічна ефективність капітальних вкладень у реконструкцію зазвичай вища, ніж у нове будівництво. Ці показники можуть бути кращими, якщо буде старанно відпрацьовано технологію і організацію робіт, а в будівництві застосовуватимуться нові спеціальні машини, здатні ефективно працювати в умовах рекон­струкції.

Реконструкція промислових будівель може бути проведена за такими архітектурно-планувальними рішеннями: заміна ненесівних конструкцій, перегородок і фундаментів під технологічне обладнання; укріплення окремих несівних конструкцій; часткова заміна несівних конструкцій; повна заміна несівних конструкцій.

Будівельні роботи в умовах реконструкції промислових споруд ус­кладнюються потребою функціонування основного виробництва, при­пиненням робіт через об’єктивні причини, впливом підвищеної кількості небезпечних чинників тощо.

Характерним видом робіт за будь-якої реконструкції є знесення, роз­бирання та демонтаж будівель і конструкцій.

Знесення та розбирання промислових споруд можуть бути повними або частковими. Повне знесення споруди виконують у разі значного фізичного зносу конструкцій споруди або якщо на її місці має бути зведена інша споруда. Часткове розбирання виконують при зніманні окремих конструкцій під час перепланування або заміні їх на міцніші. В обох випадках частину конструкцій (якомога більшу) демонтують, а частину ламають, якщо конструкції неможливо демонтувати. Демонто­вані конструкції можуть бути застосовані повторно.

Розбирають споруди в послідовності, зворотній будівництву, а саме: демонтують технологічне обладнання та інженерні комунікації; розби­рають огороджувальні конструкції (покрівлю, підлогу, ненесівні стіни); демонтують або руйнують несівні конструкції; розбирають конструкції фундаменту.

Демонтаж технологічного обладнання та конструкцій виконують за допомогою слюсарних інструментів, металорізок, домкратів, лебідок, ван­тажопідіймальних і транспортних машин.

Елементи покрівель розбирають із сортуванням матеріалів і виробів для їх подальшого застосування або утилізації. Демонтаж конструкцій дерев’яного даху виконують блоками за допомогою монтажного крана з наступним розбиранням їх на елементи на спеціально організованих майданчиках.

Залежно від конструкції, якості матеріалу і обсягу робіт підлоги роз­бирають вручну або механізовано. Бетонні підлоги або підлоги з неякіс­ним покриттям на бетонній підготовці руйнують за допомогою відбійних молотків і гідромолотів.

Ненесівні стіни розбирають з обвалами, якщо їх зроблено із цегли або дрібних блоків, і вручну — без обвалів із штабелюванням. Стіни з великих блоків, плит і заводських щитових виробів розбирають за допо­могою вантажопідіймальних машин і відбійних молотків або електри­фікованого інструменту.

Залізобетонні і металеві несівні конструкції демонтують за допомо­гою кранів і лебідок. Стіни обвалюють тягачами, захоплюючи тросами за простінки, або знімають блоками, попередньо зруйнувавши відбійни­ми молотками чи механізованим інструментом. Забороняється обвалю­вати несівні масивні конструкції на нижні перекриття. Перекриття де­монтують кранами, попередньо зруйнувавши місця кріплення. Масивні бетонні конструкції заздалегідь розламують на менші шматки механіч­ним, термічним способом або за допомогою вибуху. Для цього застосо­вують пневматичні, гідравлічні, електричні молоти, свердлильні маши­ни, різні різаки (кисневі, електричні, плазмові), вибухові речовини.

Особливості земляних робіт. Основною технологічною особливістю земляних робіт в умовах реконструкції є мала площа, а також насичен­ня земляного масиву залишками будівельних конструкцій та підзем­них комунікацій. За таких умов досить великий обсяг земляних робіт виконують вручну. Крім того, стінки багатьох земляних виїмок потрібно закріплювати у вертикальному положенні.

Найчастіше в умовах реконструкції використовують гідравлічні екс­каватори зі зворотною лопатою та малим об’ємом ковша (до 1 м3), а також з грейферним ковшем.

Для умов реконструкції розроблено малогабаритні машини для зем­ляних робіт. Іноді ці машини настільки малі, що оператор стоїть за виносним пультом для її управління. Такі машини подають у виїмки автокранами або мостовими кранами діючого підприємства. Ґрунт з виїмок вивозять за територію цеху, а потім завозять для зворотного засипання. Зворотне засипання виконують шарами завтовшки 0,3 — 0,5 м із обов’язковим ущільненням ґрунту. Для земляних робіт мо­жуть успішно застосовуватись, як самостійно, так і в комплекті з екска­ватором, малогабаритні пневмоколісні навантажувачі. Такі навантажу-

Рис. 4.8. Подавання бетонної суміші цехо­вим транспортом:

1 — мостовий кран; 2 — електрокар; 3 — місце бетонування

вачі маневрені, швидкохідні і не завдають шкоди підлозі, якщо її треба зберегти.

Особливості бетонних робіт. Характерним для бетонних робіт в умовах реконструкції є обмежені умови, різноманітність конструкцій та обсягів робіт, потреба застосування спеціальних бетонних сумішей.

Для влаштування підземних конструкцій найбільше (до 80 % обся­гу) використовують монолітний бетон.

За умов реконструкції застосовують заздалегідь заготовлені опалубки, з яких перспективними є уніфікована дрібнощитова, блок-форми, незнім — на. В окремих випадках успішно застосовують великощитову опалубку.

Найбільший ефект від застосування блок-форм отримують, якщо висота конструкції не перевищує 2 м, а об’єм — 5 —8 м3.

Незнімну опалубку виготовлюють із залізобетонних плит завтовшки 100 мм, армоцементу завтовшки 35 мм, склоцементних листів завтовш­ки до 18 мм, а також застосовують готові труби з різних матеріалів, металеві листи та металеву сітку.

Бетонну суміш подають в опалубку всіма відомими способами, крім того, використовують цеховий транспорт основного підприємства — мостові крани, електрокари тощо (рис. 4.8).

Для доступу будівельних машин і транспорту до місця бетонування в конструкціях покриття або стінах роблять тимчасові прорізи (рис. 4.9).

В умовах реконструкції за достатніх обсягів робіт використовують та­кож бетононасоси. Останнім часом на базі бетононасосів з гідравлічним приводом розроблено установки з продуктивністю 5—60 м3 /год, які значно розширюють сферу застосування трубопровідного транспорту. Ефек­тивність бетононасоса підвищується, якщо його оснастити гідравлічним маніпулятором або шарнірно-зчленованою стрілою з бетоноводом.

Особливості монтажно-демонтажних робіт. Під час реконструкції промислових будівель виникає потреба не тільки у монтажі нових кон­струкцій, а й у демонтажі старих.

Організаційна послідовність таких робіт може бути роздільною або комплексною. За роздільної послідовності спочатку демонтують усі

старі конструкції, а потім монтують нові, а при комплексній на місце кож­ної демонтованої конструкції монту­ють нову. Монтажно-демонтажні ро­боти виконують одними і тими сами­ми машинами. За умов реконструкції слід застосовувати спеціальні маши­ни з малими габаритами, які могли б переносити конструкції у глиб фронту робіт через технологічне устаткування, переміщатися з вантажем, мали допо­міжні гідравлічні захоплювачі та інші пристрої. Здебільшого будівельники застосовують крани, призначені для використання в умовах нового будів­ництва. Таке рішення не завжди ефек­тивне, оскільки немає можливості ви­користовувати крани на проектну потужність (рис. 4.10). Будівельні організації, які використовують стандартне обладнання й машини, розробляють комбіновані монтажні крани (рис. 4.11). Для підвищен­ня вантажопідйомності самохідного крана іноді під кінцем стріли став­лять допоміжну опору або збільшують масу противаги.

Найчастіше в умовах реконструкції для виконання на обмежених площах невеликих обсягів робіт застосовують найпростішу монтажну оснастку і обладнання — домкрати, талі, лебідки, важелі, клини.

Підсилення конструкцій значно дешевше, ніж демонтаж та заміна їх на нові. Потреба у підсиленні конструкцій промислових споруд вини-

Рис. 4.11. Використання мостового крана зі змінним баштово-стріловим обладнанням: / — баштово-стрілове обладнання; 2 — обой­ма; 3 — візок; 4 — мостовий кран

кає у зв’язку зі збільшенням на них навантажень або коли в результаті старіння зменшилась їхня несівна здатність. Найчастіше підсилюють за­лізобетонні фундаменти, колони, бал­ки і плити перекриттів. Складно під­силювати фундаменти та балки, лег­ше — колони та плити.

Підсилення фундаментів викону­ють збільшенням площі обпирання, заглибленням, закріпленням ґрунту основи, пересаджуванням на палі.

Для збільшення площі підошви фун­даменту його розвантажують (під несівні конструкції, що на нього обпи­раються, підводять тимчасові опори), відкопують по периметру ґрунт і добетоновують тіло фундаменту до потрібних розмірів. Зв’язок добе — тонованої частини зі старою забезпечують збільшенням шорсткості ста­рої поверхні насічкою, оголенням старої арматури і з’єднанням її з новою, вирубуванням спеціальних пазів, обтягуванням обручами тощо (рис. 4.12, а). Збільшення заглиблення фундаменту практикують неча­сто у зв’язку з тим, що відкопаний фундамент треба підвішувати до тимчасових балок і шпренгелів, а потім під ним робити підкоп і запов­нити цей простір бетоном чи кладкою. Пересаджування фундаменту на палі — це технологічно і конструктивно найдосконаліше рішення. Поряд із фундаментом з двох протилежних боків відкопують приямки, з яких у ґрунт удавлюють збірні палі або виконують їх буронабивни — ми. У створі з палями над ними крізь фундамент пробивають отвір і забетоновують балку, яка спирається на палі (рис. 4.12, б).

Підсилення фундаменту можна виконувати також буроін’єкційними палями, які пропускають крізь тіло фундаменту. Здебільшого для змен­шення осідання фундаменту під навантаженням нові його частини вдав­люють у ґрунт домкратами або клинами до з’єднання зі старою части­ною. В окремих випадках замість підсилення фундаментів закріплю­ють ґрунт основи методами силікатизації, цементації або смолизації (рис. 4.12, в)у але це досить високовартісні способи.

Підсилення залізобетонних колон і стовпів із кам’яної кладки вико­нують збільшенням поперечного перерізу обетонуванням або кладкою з усіх, з кількох або з одного боку. Зв’язок нової частини зі старою виконують з’єднанням нової арматури зі старою. Можна підсилювати

Рис. 4.12. Підсилення фундаментів:

а — збільшення площі обпирання; б — влаштування паль; в — закріплення слабкого шару ґрунту; 1 — бетонний упор; 2 — зв’язувальна арматура; 3 — додаткове бетонуван­ня; 4 — балка; 5 — буронабивні палі; 6 — ін’єктор; 7 — зона закріплення; 8 — слабкий ґрунт; 9 — щільний ґрунт колони металевим кожухом або вертикальними елементами з прокат­ного металу. Металеві колони підсилюють додаванням до поперечного перерізу прокатного металу за допомогою болтів та електрозварю­вання.

Підсилення балкових елементів виконують установленням у нижній частині металевого шпренгеля, який охоплює торці опорних частин. Залізобетонні балки та плити добетоновують зверху, збільшуючи їхню робочу висоту. Для цього нову арматуру обов’язково з’єднують зі ста­рою.

Металеві балкові елементи підсилюють установленням у нижній час­тині попередньо напружених стрижнів.

Перед підсиленням балки та плити розвантажують і за потреби роз­чищають опори.

На полигонах обычно применяются напольные и ямные камеры. Напольные камеры (рис. 136,а) глубиной 0,5—0,8 м устраиваются на гладком полу стенда путем установки через 5—8 м поперечных стенок (из бетона, бетонных камней или кирпича), а также могут выполняться в виде единой железобетонной конструкции лоткового сечения (рис. 137). В этих камерах производятся формовка и по следующее пропаривание тяжелых длинномерных (колонны, бал­ки) и плоских (плиты) элементов, укладываемых в один ярус.

Ямные камеры (рис. 136,6) следует объединять в блоки, со­стоящие из нескольких (4—8) камер; они занимают малую пло­щадь и вмещают небольшое количество изделий, а поэтому быстро

а — напольного типа с днищем, из многопустотных плит; б — ямного типа с днищем из сплошных плит; / — цементный пол с железнением; 2 — железобетон­ная плита; 3 — бетонная или шлакобетонная подго­товка; 4 — засыпка шлаком; 5 — каналы для по­дачи пара и отвода конденсата: 6 — сборная желе­зобетонная плита; 7 — песчаная подушка: в— стена из бетонных камней; 9 — стена из монолитного бе­тона; 10 — крышка

Рис, 137. Напольная камера лоткового типа

/ — мозаичный (или цементный с железнением) пол
30 мм; 2 — железобетонная плита 120 мм; 3 — шлакобе-
тонная подготовка 100 мм; 4 —засыпка шлаком 200—
400 мм

загружаются и разгружаются. Благодаря этому охлаждение стен и пола в камерах (особенно при достаточном их заглублении, что возможно при низком горизонте грунтовых вод) незначительно. При наличии автоматических траверс, подвешенных ‘ к кранам, можно производить загрузку и выгрузку изделий в более глубоких камерах без участия специальных работников. Для уменьшения теплопотерь через крышки камер их следует делать жесткими и утепленными с приваренными по периметру уголками для устрой­ства затворов. Последние заполняются водой или уплотняются пес­ком, что препятствует циркуляции воздуха через неплотности при­творов.

Пар в камерах распределяется перфорированными трубами, укладываемыми у пола и по возможности в виде замкнутого коль­ца. Отверстия в трубах должны направлять пар в пространство между изделиями и ограждением камер, что при равномерной по­даче пара, через 2—3 часа после его пуска обеспечивает выравни­вание температуры изделий. j

Следует обеспечивать отвод конденсата из камер, для чего пол! их должен быть гладким и иметь уклон к трапу или приямку, из которого конденсат отводится через гидравлический затвор, пре­пятствующий прониканию в камеру холодного воздуха из сосед­них не работающих камер.

Проф. Л. А. Семеновым предложены безнапорные камеры, поз­воляющие пропаривать изделия при температуре 100° и при 100%-ной влажности и отличающиеся от обычных тем, что в них пар подается не только в нижнюю зону, но еще и под потолок; кроме того, в этих камерах устанавливается обратная труба с контроль­ным конденсатором, через которую камера свободно сообщается с атмосферой (рис. 138).

Первоначально в течение 2—3 час. пар подается нижними пер­форированными трубами, поднимая температуру паровой смеси до 85°, после чего они отключаются и включаются верхние трубы. По­ступающий через последние пар вытесняет через отводную трубу и конденсатор паровоздушную смесь и при 100° в камере в течение всего времени пропаривания поддерживается 100%-ная влажность. Во избежание подсоса воздуха через щели камеры необходима ее полная герметизация.

Применение такого прогрева особенно целесообразно при изго­товлении элементов на матрицах и вибропрокатных станах, где нельзя обеспечить обычные подъем и снижение температуры.

Кратковременный 2—4-часовой изотермический прогрев при 100° по сравнению с 80—90°-ным прогревом бетонов из жестких смесей с малыми ВЩ и особенно на пуццолановых и шлакопорт — ландцементах обеспечивает получение более высокой относитель­ной прочности. ,

Расход пара при 100°-ном прогреве в камере Семенова благо­даря ее герметизации будет меньше, чем в обычной, а при 80°-ном прогреве расход пара в последней получается меньше, чем в ка­мере Семенова, работающей при 100°.

Герметичность камер Семенова и автоматизация управления ими способствуют уменьшению расхода пара и обеспечению задан­ного режима прогрева.

Котельная стационарного полигона по возможности распола­гается в наиболее низкой части участка для обеспечения возврата конденсата самотеком и должна удовлетворять потребность в паре или горячей воде установок для нагрева материалов, камер, стен­дов и матриц, а также для отопления помещений.

Для передвижных полигонов целесообразно использование ло­комобилей.

Для обеспечения теплоснабжения полигона надо, чтобы в ко­тельной вырабатывался пар при соответствующем давлении, тру­бопроводы пропускали требуемое его количество и потребители не допускали перерасхода пара. Необходимы увязка давления пара в системе теплоснабжения и сохранение стабильности давления. Дав­ление пара в котельной независимо от температуры наружного воз­духа и времени дня должно поддерживаться постоянным, так как изменение его ведет к нарушению стабильности режимов тепловой обработки изделий и к перерасходу тепла.

Поддержание постоянного давления пара в котельной облегчается применением механиче­ских топок котлов и механизацией подачи топлива.

Одним из мероприятий, позволяющих зна­чительно повысить эффективность использова­ния острого пара на предприятиях, является установка — на каждом паропроводе, подводя­щем пар в камеру, за запорным вентилем дрос­сельных диафрагм (рис. 139) Ч Такая диафраг­ма представляет — собой круглую стальную пла­стинку толщиной 2—3 мм, в которой просвер­лено отверстие, рассчитанное для пропуска — за­данного количества пара при соответствующем перепаде давления в ней (рис. 140).

Рис. 140. Деталь установки диафрагм в трубопроводе,
соединяемом на муфтах

1 — паропровод к камере; 2 — контргайка; 3 — муфта; 4—дрос-
сельная диафрагма

При установке дроссельных диафрагм повышается гидравли­ческая устойчивость паровых систем и достигается:

а) более равномерный (а если требуется, то и ступенчатый) нагрев изделий в камере и изотермический прогрев на постоянном уровне;

б) снижение удельных расходов пара ввиду возможности стро — [13]

того регламентирования продолжительности разогрева и изотерми­ческого прогрева изделий;

в) улучшение работы системы теплоснабжения;

г) облегчение возможности возврата конденсата в котельную без устройства станций перекачки;

д) упрощение управления системой теплоснабжения при пере­боях в нормальной подаче пара.

Двухгодичный опьп^ эксплуатации систем с дроссельными диа­фрагмами в камерах заводов № 5 и Комбината № 2 Главмоспром — стройматериалы, «Баррикады» в Ленинграде и др. показывает рациональность их применения, причем на этих предприятиях рас­ход пара в хорошо выполненных многосекционных ямных камерах при правильной эксплуатации теплового хозяйства и коэффициенте заполнения камер бетоном 0,13—0,17 не превышает 150 кг пара на 1 м3 плотного бетона.

Пока же расход пара на полигонах при пропаривании 1 мъ бе­тона составляет в летних условиях на стенде 400—500 кг ив ямных камерах 300—400 /сг, а в зимних условиях—соответственно 700— 800 и 500—600 /сг.

На расход пара большое влияние оказывает конструкция камер, их оборудование и эксплуатация. Уменьшение времени разрыва между разгрузкой и загрузкой камеры снижает расход тепла на обогрев ее ограждений.

Основным способом уплотнения бетонной смеси является виб­рирование. Различают следующие виды вибрирования: внутрен­нее, станковое, наружное, поверхностное. Бетонную смесь уплот­няют также методом центрифугирования (см. § 70), прйменяемым в основном при изготовлении железобетонных изделий трубча­той формы (труб, опор, линий электропередач). Сущность цент­рифугирования заключается в уплотнении уложенной смеси центробежными силами, возникающими при вращении форм на центрифугах.

Внутреннее вибрирование. Оборудование для внутреннего виб­рирования (см. также § 43) включает в себя глубинные вибра­торы (в том числе электрические с гибким валом, подвесные, со встроенным двигателем и пневматические), а также установки с вибровкладышами (пустотообразователями), помещаемыми внутри уплотняемой бетонной смеси. *

Глубинные вибраторы применяют для уплотнения бетонной смеси при стендовом производстве железобетонных изделий. Ус­тановки с вибровкладышами используют как при стендовом про­изводстве, так и на конвейерных и агрегатно-поточных линиях при изготовлении изделий со сквозными отверстиями. Уплотнение производится либо только вибровкладышами, либо в их сочета­нии с виброплощадкой или вибропригрузом.

Вибровкладыши представляют собой пустотелую балку сече­нием, соответствующим конфигурации пустот в формуемом изде­лии. Внутри вибревкладыша размещают дебалансные вибровоз­будители, создающие круговые колебания.

Станковое вибрирование. При этом методе формования изде­лий вибрированию подвергают форму вместе с находящейся в ней бетонной смесью. В состав оборудования для станкового виб­рирования входят виброплощадки с круговыми, эллиптическими и направленными колебаниями и ударные площадки, в том числе кулачкового или резонансного действия с одной и двумя рабочими массами.

Виброплощадки с круговыми, эллиптически­ми и направленными колебаниями состоят из одного

или нескольких вибростолов или виброблоков с верхней подвиж­ной рамой и без нее. Колебательное движеиие от рамы с вибро — возбудителем передается закреплеииой ка ней форме со смесью. Рама виброплощадки может быть как сплошной, так и секцион­ной. Применение секций позволяет унифицировать конструкции виброплощадок различной грузоподъемности.

Рамы снабжены упругими опорами и устройствами для креп­ления форм. Привод вибровозбудителей расположен на фунда­менте. Для виброплощадок (рис. 141) с круговыми или эллипти­ческими колебаниями применяют один или несколько соединен­ных карданами одновальных дебалансных вибровозбудителей, для виброплощадок с вертикально направленными колебаниями — двухвальные или одновальные вибровозбудители, соединенные синхронизаторами.

Используют виброплощадки СМЖ-187Б, СМЖ-2ССБ и СМЖ — 199А грузоподъемностью соответственно 10, 15 и 24 т с ампли­тудой колебаний 0,2…0,5 мм и частотой колебаний 45…50 Гц.

Для создания горизонтально направленных колебаний вибро — возбудитель присоединен к торцовой части формы. Вибровозбу — дитель устанавливают на так называемой «активной массе». Фор­ма со смесью и элементы крепления ее представляют собой пас­сивную массу. Обе массы соединены между собой упругими связями, создающими резонансное усиление колебаний. Вибропло­щадки резонансного действия с горизонтально направленными ко­лебаниями (рис. 142) просты по конструкции и работают от дви-

ш.

гателей меньшей мощности по сравиешпо с виброплощадками с вертикально направленными колебаниями.

Кулачковая виброплощадка ударного действия СМЖ-538 (рис. 143) состоит из рамы для крепления формы 1, кулачковых валов с приводом и соударяющихся устройств (ба­лок 2, <?). Движение рамы с формой создается путем ее подъема

с помощью кулачков 8 на заданную высоту и последующего па­дения на ударные балки 6, 7. Соударения происходят с частотой, зависящей от угловой скорости вращения кулачковых валов и профиля кулачков 8.

Вибро площадка резонансного и ударного действия с одной рабочей массой СМЖ-460 (рис. 144) состоит из колеблющихся в вертикальном направлении рамы 3 с формой и уравновешивающей рамы 1. Между ними расположены линей­ные упругие связи 2 и буферные упругие связи 4, соударяющие-

Рис. 143. Кулачковая
виброплощадка удар-
ного действия СМЖ-
538:

1 — форма с бетонной смесью, 2, 3 — продоль­ная и поперечная балки рамы, 4 — направляющая. $ — ролик рамы. 6, 7 — ударные балки, 8 — ку­лачок, 9 — коническая передача, 10, 13 — попе­речный и продольный ва­лы. 11 — клиноременная передача, 12 — электро­двигатель

ся только при встречном движении колеблющихся рам. Уравно­вешивающая рама установлена на упругие опоры. Колебания возбуждаются кривошипно-шатунным приводом 7 с упругим ша­туном.

Привод устанавливается на одной из рам и связан со второй рамой приводными упругими связями, включающими линейные и буферные элементы. Грузоподъемность виброплощадки 15 т, амп­литуда колебаний 2…8 мм, частота колебаний 9,2…10,1 Гц.

При станковом формовании широко применяют различные пригрузы, уста­навливаемые на открытой поверхности формуемых изделий. Пригрузы исполь­зуют для выравнивания верхней по­верхности формуемого изделия; для повышения плотности и однородности уплотнения изделий при большой тол­щине формуемого слоя; для ускоре­ния процессов уплотнения и формооб­разования изделий.

Наружное вибрирование. В состав оборудования для наружного вибри­рования входят стационарные вибро­формы (в том числе одиночные и кас­сетные) и устройства последователь­ного действия (в том числе с пере­движными прикрепляемыми вибро­возбудителями или вибраторами и пе­редвижными виброформами).

Простейшие стационарные одиночные вибро­формы (рис. 145) оснащают навесными вибровозбудителями 2. Для этой цели применяют вибраторы и вибробалки, которые снабжены несколькими одковальными и двухвальными электри­ческими вибраторами, соединенными карданными валами 5.

Кассетные формы, предназначенные для одновременного формования нескольких (до 14) изделий, оснащают наружными вибраторами, прикрепляемыми к бортам вертикальных стенок. Последние образуют отсеки, в которых формуют изделия. Изде­лия уплотняют в процессе заполнения бетонкой смесью отсеков.

Передвижные прикрепляемые вибровозбуди­тели, монтируемые на самоходкой тележке (иногда снабженной устройством для укладки бетонкой смеси), последовательно пе­ремещаются вдоль стенок форм и останавливаются через интер­валы, определяемые зоной распространения колебаний вибратора.

Вибровозбудители с электромагнитным или другим видом крепления присоединяют к элементу форм, а после уплотнения участка изделия отсоединяют и перемещают на следующий шаг.

Передвижные виброформы (рис. 146) представляют собой бортовую оснастку без поддона, закрепленную на пружин­ной подвеске 7, снабженную вибровозбудителем и непрерывно

(или последовательно) перемещающуюся вдоль всей длины фор­муемого изделия. При перемещении для формования следующей части изделия немедленно распалубливают отформованный перед этим элемент. Чтобы предотвратить оплывание смеси на ближай­шем к вибросекции 4 участке изделий, находящемся в зоне дей­ствия вибрации, скользящие виброформы снабжают кевибрируе — мыми бортами — стабилизаторами 6. Переднюю часть виброфор-

мы также снабжают невибрируемыми бортами, предотвращаю­щими вытекание смеси.

Передвижиые виброформы монтируют на самоходных тележ­ках.

Поверхностное вибрирование. В состав поверхностных вибро­устройств входят поверхностные вибраторы, виброрейки (см. §43), виброштампы, вибропрессы и вибро — протяжные устройства. Поверхност­ные виброустройства сочетают в себе функции вибровозбудителя, пригруза, а в ряде случаев и формообразова — теля.

Виброштампы (рис. 147) ис­пользуют при формовании изделий сложной формы. Простейший вибро­штамп опускается до упора S под действием силы тяжести на уложен­ную в форму 5 бетонную смесь 6, уп­лотняя и вытесняя ее. Для немедлен­ного распалубливания подъемное ус­тройство связано со штампом через упругую пружину /.

Вибропресс используют при уплотнении изделий простой формы.

В вибропрессе применяют подрессо­ренный пригруз.

Вибропротяжное устрой­ство состоит из рабочего органа (рис. 148), смонтированного на само­ходном портале, перемещающемся вдоль полосы формования. Ра­бочий орган вибропротяжного устройства включает в себя бун­кер 4 с вибратором и стабилизирующую опалубку 1, плотно при­легающую к свежеотформоваиному изделию. Опалубка предохра­няет смесь от выдавливания из-под формующей поверхности и ее оплывания в зоне, примыкающей к вибрирующим частям.

• С порталом рабочий орган соединен пружинами, предохраняю­щими устройство от излишней вибрации и ограничивающими

всплытие его под действием гидродинамических сил, возникаю­щих в процессе виброформования. Вибропротяжные устройства могут быть использованы как при горизонтальной, так и при вер­тикальной или наклонной схемах формования.