Портал о строительстве и ремонтных работах

Архивы за 27.10.2015

Одно из основных условий успешного функционирования строительно­монтажных организаций в рыночных условиях — внедрение инноваций (новов­ведений) во всех сферах деятельности. Например, таких как техническое пере­вооружение и модернизация производства, внедрение передовых технологий и методов выполнения работ, освоение высокопроизводительного оборудования, совершенствование системы управления и др.

Известно несколько подходов к определению сущности инновации, кото­рые можно свести к пяти основным подходам определения инновации:

— объективному (в отечественной литературе в качестве определяемого термина часто используется «нововведение»);

— процессному;

— объективно-утилитарному;

— процессно-утилитарному;

— процессно-финансовому.

Объективный подход — в качестве инновации рассматривается объект — результат НТП: новая техника, технология.

Процессный подход — под инновацией понимается комплексный про­цесс, включающий разработку, внедрение в производство и коммерциализацию новых потребительских ценностей — товаров, техники, технологии, организаци­онных форм и т. д.

Объективно-утилитарный подход к определению термина «инновация» характеризуется двумя основными моментами: в качестве инновации понима­ется объект — новая потребительская стоимость, основанная на достижениях науки и техники; акцент делается на утилитарной стороне инновации — способ­ности удовлетворить общественные потребности с большим «полезным эффек­том».

Процессно-утилитарный подход к определению термина «инновация» отличается от объективно-утилитарного в том, что инновация представляется как комплексный процесс создания, распространения и использования нового практического средства.

Процессно-финансовый подход — под «инновацией» понимается про­цесс инвестиций в новации, вложение средств в разработку новой техники, тех­нологии, научные исследования.

По определению, данному в «Концепции инновационной политики Рос­сийской Федерации на 1998-2000 годы», инновация — конечный результат ин­новационной деятельности, получивший реализацию в виде нового или усо­вершенствованного продукта, реализуемого на рынке, нового или усовершен­ствованного технологического процесса, используемого в практической дея­тельности.

В зависимости от используемых критериев инновации классифицируются:

— по видам работ (научные, технические, опытно-экспериментальные и производственные);

— по конкретным результатам процесса нововведений (патенты, изобрете­ния, новые или модифицированные изделия, прогрессивные технологии, услу­ги, стандарты, новые методы управления и организации производства);

— по степени новизны (принципиально новые, новые, модификационные и псевдоинновации);

— по предметному (вещественному) содержанию (продуктовые, техноло­гические, социально-экономические, экологические, информационные, органи­зационные и управленческие);

— по виду эффекта (научно-технические, экономические, социальные, по­литические, экономические);

— по охвату основных сфер деятельности (производственно-технические, финансово-экономические, организационно-управленческие).

Вправи, задачі для самостійної роботи

Задача 1

Завдання. Визначити розміри кар’єру придатного для розро­бки ґрунту і вкладання в тіло греблі та розміри тимчасових від­валів рослинного ґрунту, зрізаного з поверхні кар’єра.

Вихідні дані:

з

— проектний об’єм тіла греблі — Wnp =15130 м ;

— ґрунт тіла греблі — піщані, 2 група;

— тип транспортних засобів — автомобільний;

— ґрунт основи греблі — глина, 2 група;

— товщина шару рослинного ґрунту — hp = 0,25 м;

— товщина шару придатного для розробки ґрунту hK =4м;

— одноківшевий екскаватор марки ЭО-4126 з прямим ков­шем місткістю qe = 1.25 м ;

— висота земляної насипної греблі — 18 м.

Розв’язок:

Площа кар’єру придатного для розробки ґрунту визначається за виразом

^вир

к де Weup. — виробничий обсяг земляних робіт в м3, який визнача­ється з урахуванням проектного об’єму тіла греблі (Wnp), зна-

чення якого наведено у вихідних даних. Тоді виробничий обсяг земляних робіт визначається за формулою

W =W ■к.

вир пр вир’

де Wnp — проектний об’єм тіла греблі, м3; квир — коефіцієнт пере­рахунку від проектного об’єму до виробничих обсягів, який ви­значається за формулою

к = к — к — к — к — к — к >

вир р п т у ;ус ос

де кр.- коефіцієнт початкового розпушення ґрунту при розробці в кар’єрі (додаток 1);

кп — коефіцієнт, що враховує втрати ґрунту у кар’єрі при пе­реміщенні і навантаженні його у транспорт (додаток 2);

кт — коефіцієнт, що враховує втрату ґрунту при його транспо­ртуванні від кар’єру до місця укладання (додаток 3);

ку — коефіцієнт, що враховує ущільнення ґрунту при укладан­ні в тіло споруди різними механічними засобами (ку= =1,02…1,05);

кус — коефіцієнт, що враховує додатковий об’єм в наслідок осідання основи (додаток 4);

кос — коефіцієнт, що враховує зменшення об’єму споруди в результаті ущільнення її основи (додаток 5);

hK — товщина шару придатного для розробки ґрунту квир = 1,2 ■1,03• 1,01-1,02-1,01-1,05 = 1,35

Wm = 15130 -1,35 = 20425,5 і 3
20425,5

4

Попередньо ширина кар’єру ЬК визначається за формулою

bk = — JFK 5

де FK — площа кар’єру на рівні верху ґрунту придатного для роз­робки, м2.

bk = V 5106,4 = 71,5 м,

Так як прийнято кар’єр квадратним, то довжина кар’єру буде рівна

lk = 71,5 г

Знаючи розміри кар’єру, а також обсяги розкривних робіт, можна визначити місце розташування тимчасових відвалів рос­линного ґрунту. Об’єм розкривних робіт обчислюється за вира­зом

у рш и рш ^рШ ГІр)

де Врші Ьрш — відповідно ширина і довжина кар’єру на рівні верху рослинного шару ґрунту в м, які визначаються за формулами

Врш=К + 2тк

Врш В

де hp — товщина шару рослинного ґрунту, м (вихідні дані); тк — коефіцієнт закладання укосів кар’єру (додаток 9).

Врш =71,5 + 2-3• (0,25+4) = 97м,

Ьрш = 71,5 + 2-3- (0,25+ 4) = 97м,

Wpm = 97 • 97 • 0,25=2352,25м3

Площа поперечного перетину відвалу, з врахуванням коефіці­єнта первинного розпушення рослинного ґрунту, визначається за формулою

W — к

vv рш ‘Кр

в де 4 — довжина відвалу рослинного ґрунту в м, визначається за формулою для двобічного розташування відвалів (рис. 1),

Ів=2Ьрш-Вп,

Вп — ширина піонерної траншеї, яка розробляється екскавато­ром лобовим вибоєм за поздовжньою схемою в м, визначається за додатком 8;

Ів = 2 • 97—25 — 169м,

169

Ширина основи відвалу обчислюється за виразом

ве = Нв(щ+т2),

де Ив — висота відвалу рослинного ґрунту в м, яка визначається за формулою

F„

т J + т2

Якщо Ив > 2,5м, то Ив приймається в межах 1,5…2,5м; m1, т2 — коефіцієнти закладання укосів відвалу, згідно з рекомендація­ми гщ приймається 2,5…3,0, а т2=1.

Вв =2(3 + 1) = 8м.

Завдання, Визначити необхідну кількість автосамоскидів за умови безперебійної роботи екскаватора при розробці мінераль­ного ґрунту в кар’єрі та транспортуванні його на задану відс­тань.

Вихідні дані:

— кількість одноківшевих екскаваторів марки ЭО-4126 з прямим ковшем місткістю qe = 1,25 м — 1 шт.;

— об’ємна маса ґрунту у кар’єрі yr =1,64 т/м ;

— тип ґрунту — суглинок, 2 група;

— остаточно прийнята довжина кар’єру їк=71,5м;

— довжина земляної греблі 100м;

— довжина відрізку шляху від кар’єру до греблі 600м.

Розв’язок:

Знаючи марку одноківшевого екскаватора, за додатком 10 визначається вантажопідйомність автосамоскида — 10т, а за до­датком 11 марка автосамоскида — КАМАЗ — 353605.

Кількість автосамоскидів на один екскаватор після уточнен­ня їх марки і вантажопідйомності визначається за формулою

па Пек / Па,

де Пек — експлуатаційна продуктивність екскаватора при роботі у кар’єрі (м3/маш.-год.), буде дорівнювати

Пек = 1000 /Нек,

де Не — норма машинного часу екскаватора на одиницю обсягу робіт (1000м3) у машино-годинах (додаток 7).

Пек = 1000 /19,04=52,5 м3/маш.-год. Експлуатаційна продуктивність автосамоскида визначається за формулою

Па = (60 ■ В ■ ктр ■ кеф) / Тц,

де В — об’єм ґрунту у кузові автосамоскида приведений до об’єму у природному стані в кар’єрі, м3; ктр — коефіцієнт, що враховує нерівномірність подачі транспортних засобів для зава­нтаження (приймається ктр = 0,9); кеф — коефіцієнт використання автосамоскида впродовж зміни кеф = 0,74…0,85; Тц — тривалість одного циклу (рейсу) автосамоскида, хв.

Для визначення значень В і Тц. необхідно попередньо узго­дити завантаженість автосамоскида, виходячи з цілого числа ко­вшів. Кількість ковшів Ка., що входять у кузов автосамоскида, з наступним уточненням остаточного значення Ка.0.

Тоді

Ка — Qe / (jr ‘ qe ‘ Фнап ‘ Фроз),

де Qe — вантажопідйомність автосамоскида, т, (додаток 11); yr — об’ємна маса ґрунту у кар’єрі, т/м3 (вихідні дані); qe — геометрична місткість ковша екскаватора, м3; кнап — коефіцієнт, що враховує наповнення ковша екскаватора (приймається кна„ = 0,9…0,95);

кроз — коефіцієнт приведення об’єму розпушеного ґрунту до об’єму у природному стані (додаток 1).

Ка = 10/(1,64 • 1,25 • 0,9 • 1,2)= 4,5ковшів. Остаточно значення Ка_а_ приймається цілим числом ковшів з врахуванням місткості кузова автосамоскида Ка.0—5 ковшів. Тоді

де t1 — тривалість подачі автотранспорту для вантаження, хв. (приймається t1 = 2хв); t2 — тривалість вантаження, яка визнача­ється за формулою

t2 = (60 ‘ В • k3am) / ПеК,

де кзат — коефіцієнт, що враховує збільшення тривалості ванта­ження у випадку непередбачених затримок (приймається

кзат = ІД).

t2 = (60 • 6,3 • 1,1)/52,5—7,9 хв,

Тривалість перевезення ґрунту від кар’єру до місця відси­пання (t3) дорівнює

де l1, l2 і l3 — відповідно довжини відрізків шляху з різними умо­вами перевезення ґрунту, а саме: у кар’єрі, від кар’єру до греблі і по греблі, м; V1, V2 і V3 — відповідно швидкості завантаженого

автосамоскида на відповідних відрізках шляху l1, l2 і l3, м/хв. (додаток 13); кв — коефіцієнт, що враховує втрати часу при пере­везені ґрунту у разі непередбачуваних випадків (кв =1,1). Значення ї1 і l3 визначаються за формулами

її = їК / 2=71,5/2=35,8 м,

ІЗ = lr /2=100/2=50 м,

де їк — остаточно прийнята довжина кар’єру, м; lr — довжина зем­ляної греблі, м (вихідні дані).

Довжина відрізку шляху (l2) від кар’єру до греблі визначаєть­ся графічно на генплані, враховуючи масштаб.

Тц =2 + 7,9 +2,3 + 2 + 3,95=18,15 хв.

Па = (60 • 6,75 • 0,9 • 0,8) / 18,15=16 м3/маш.-год.,
па = 52,5 / 16=3,3 машини,

Остаточно приймається ціле число автосамоскидів — na=3 машини. Необхідно пам’ятати, що ця кількість автосамоскидів обслуговує один екскаватор в одну зміну.

Необхідна кількість автосамоскидів, з врахуванням виробни­чих факторів, визначається за формулою

де Пско — остаточна кількість автосамоскидів, що працюють сумі­сно з одним екскаватором в одну зміну, шт.; пек — загальна кіль­кість одноківшевих екскаваторів, що працюють у кар’єрі, шт.; кзм — коефіцієнт змінності роботи автосамоскидів (приймається кзм=1,0 — при однозмінній роботі, кзм =1,5 — при двозмінній і кзм = 2,0 — при роботі у три зміни); кпар — коефіцієнт, що враховує ефективність використання автосамоскидів (приймається

киар=0,65…0,85); кт — коефіцієнт використання вантажопідйомно­сті автосамоскида (приймається кт = 0,9…0,95).

N„ = (3 • 1 ■ 1) /(0,7 ■ 0,9)=5шт.

Завдання, Обчислити основні параметри транспортного гос­подарства та чисельність робітників, інженерно-технічних пра­цівників.

Вихідні дані: необхідна кількість автосамоскидів 5 шт.

Розв’язок:

Транспортне господарство водогосподарських комплексів формується з одного або декількох автомобілів і визначається організаційною структурою та масштабами будівництва, компо­новкою та типом споруд.

Основні параметри транспортного господарства Нормативні значен- № з/п ня для автосамоски- Фактичні Показники дів вантажопідйомні- значення стю при Nn До 12т включно 1 2 3 4 І Площа транспортного госпо­дарства в м2/маш: І. Основна територія транс­портного господарства, м2 2.Площа виробничих і допо­міжних приміщень, м2 35…45 4…6 200 25 З. Площа адміністративно- побутових приміщень, м2 4 20 Разом 245 II Витрати на технічні потреби (на 1 автомашину): 1. Води, м3/добу 2. Пари, м3/год 3. Стиснутого повітря, м3/хв 0,10…0,13 0,15…0,18 3…5 0,5 0,75 25 Склад транспортного господарства включає:

1) навіси для поточного ремонту автомобілів; 2) стоянки для зберігання автомобілів; 3) майданчик для відходів; 4) мийка; 5) побутове приміщення; 6) контрольно-пропускний пункт; 7) заправочний пункт.

Чисельність робітників та інженерно-технічних працівників транспортного господарства встановлюється за такими групами:

1. Експлуатаційний персонал (водії)

Ле = 1,05 ■ N,

Ле = 1,05 ■ 5=5,25-6 чол.

2. Робочі для обслуговування і ремонту пересувного складу.

Лр = 0,05 ■ Nn,

Лр = 0,05 ■ 5=0,25—1чол.

3. Підсобно-допоміжні робітники

Лд = 0,05 ■ Nn,

Лд = 0,05 ■ 5=0,25—1чол.

4. Адміністративно-управлінський персонал

Лу = 0,05 ■ Nn,

Лу = 0,05 ■ 5=0,25—1чол.

Загальна кількість працюючих в транспортному господарстві визначається за формулою

Лав = Ле + Лр + Лд + Лу,

Лав = 6+1+1 +1=9 ЧОЛ.

Задача 4

Завдання, Розрахувати тимчасові будівлі містечка будівель­ників.

Вихідні дані: кількість проживаючих становить 9 чол.

Розв’язок:

Розрахунок площ та підбір тимчасових споруд проводиться в табличній формі з використанням додатків.

Задача 5

Завдання, Розрахувати тимчасові витрати води та електроенергії на будівництві.

Вихідні дані:

— одноківшевий екскаватор марки ЭО-4126 з місткістю ко­вша 1,25 м3- 1 шт.;

— бульдозер марки ДЗ-ІІ0- 1 шт.;

— автосамоскидів марки КАМАЗ — 353605 вантажопідйом­ністю 10 т — 5 шт.;

— число змін роботи протягом доби — 1 зміна;

— проживає у містечку будівельників — 9 осіб;

— площа для внутрішнього освітлення 59,3 м ;

— площа для зовнішнього освітлення 253 м2.

Розв’язок:

Розрахунок витрати води здійснюється за формулами для кожного споживача окремо.

Виробничі витрати води в ( л/с) на обслуговування будіве­льних і транспортних машин та механізмів визначаються за фо­рмулою

Af

tgi ‘3600’ tlgl де M — кількість будівельних, транспортних машин та облад­нання (за вихідними даними — 1 одноківшевий екскаватор, 1 бу­льдозер і 5 автосамоскидів);

В1 — норма витрати води на відповідну одиницю виміру, яка визначається за додатком 15;

к1 — коефіцієнт нерівномірності споживання води для обслу­говування будівельних, транспортних машин та обладнання, який визначається за додатком 15;

іш — тривалість зміни, яка приймається рівною 8 год,;

пзм — число змін роботи впродовж доби з врахуванням вихі­дних даних.

Виробничі витрати води на обслуговування: — автосамоскидів

N,-B2- к2 і N1- В3 ■ к2 | N, • ВА • к2 ^•3600 іш-3600 V 60

де N — число працівників, що проживають у містечку будівель­ників (див. вихідні дані);

Д2, Д?, В4 — відповідні питомі витрати води на одного прожи­ваючого у містечку будівельників на господарсько-питні потре­би, на приготування їжі, на умивання;

к2 — коефіцієнт нерівномірності споживання води на хв. на кожного проживаючого;

ti — тривалість процесу умивання, яка згідно з додатком 16 триває 3 хв.

Тоді

9-15-1,5 9-4-1,5 „ .

+———- +——— = 0,427 л/с.

8-3600 3-60

Витрати води на душові установки в л/с розраховуються за формулою

_ N2 • В5 ■ к3

z-‘dvrn

де N2 — кількість робітників, які одночасно приймають душ, ви­значається як N2 = (0,3.. .0,4) N1;

В5 — витрати води на одного робітника, який приймає душ;

к з — коефіцієнт годинної нерівномірності водопостачання (к з = 1,0);

t2 — тривалість роботи душових установок (t2= 1 год х на чис­ло установок). Тоді

Q =4’30’1 =0,033л/с.

(>VUL 1-3600

ПО

№ з/п	Споживачі води	Одиниця виміру	Кількість споживачів	Витрати на одиницю виміру, л	Загальні витрати води, л/с
1	2	3	4	5	6
1. Виробничі потреби
1.1	Заправка вантажних автомобілів (автоса­москидів)	доба	5 машин	200	0,05
1.2	Заправка будівельних машин і механізмів: — одноківшевих екска­ваторів;	год.	1екскаватор	15	0,00625
— бульдозерів	доба	1 бульдозер	300	0,016
	Разом	0,07
2. Господарсько-побутові потреби
2 .1	Питні витрати	зміна	9 чол.	25	0,014
2.2	Приготування їжі	1 роб.	9 чол.	15	0,008
2.3	Умивання	1 роб.	9 чол.	4	0,368
2.4	Користування душем	1 роб.	9 чол.	30	0,033
	Разом	0,401
3. Протипожежні витрати
3.1	Гасіння пожежі на бу- дмайданчику	наявними засобами пожежогасіння
3.2	Гасіння пожежі в бу- дмістечку	струмені	2 струмені	2,5 л/с	5,0
	Разом	5,0
	Всього	5,422

Витрати води становлять 5,422л/с = 468,5м/добу.

Потрібна потужність джерела енергопостачання в кВт (поту­жність тимчасової електростанції або трансформатора) визнача­ється за формулою

р„= Ц(2Х, ■*».,+2Х„. — к+

де 1,1 — коефіцієнт, що встановлює втрати потужності;

Poe, Р03~ норма на одиницю площі для внутрішнього та зов­нішнього освітлення для пікового періоду будівництва, кВт;

ко 3 , ка — відповідно коефіцієнти попиту, що залежать від ступеня одночасності роботи і величини завантаження спожива­чів.

Рза, = 1,1(253■ 0,015+59,3 ■ 0,015) = 5,15кВт.

Экономическая оценка любого проекта и любой деятельности невозмож­на без использования терминов «экономический эффект» и «эффективность».

Экономическая эффективность определяется из соотношения результатов и затрат, как правило, в денежной форме. Эффективность капитальных вложе­ний — это отношение результата к затратам, определяется формулой:

Э = Р/3, (1)

где Р — результат; 3 — затраты.

Различают понятия абсолютной и сравнительной эффективности. Форму­ла (1) выражает абсолютную эффективность. При ее расчете используются полные величины результатов и затрат. Показатель сравнительной эффективно­сти рассчитывается при помощи дополнительных затрат и дополнительных ре­зультатов по сравниваемым вариантам.

Важной отличительной особенностью хозяйственных субъектов, дей­ствующих в рыночной экономической системе, следует считать разные цели, которые они преследуют в своей деятельности. Так, государственные органы власти и управления, регулирующие социально-экономические и политические процессы, должны, очевидно, исходить из хозяйственных целей развития всего общества. Но если в условиях командно-административной экономики основ­ным средством реализации общегосударственной политики выступал план как закон и форма прямого управления первичными объектами народного хозяй­ства, то в рыночной экономике государство формирует внешние условия хозяй­ствования первичных хозяйствующих субъектов, создавая стимулы для эконо­мического роста национальной экономики.

Первичные хозяйствующие субъекты, ограниченные лишь установлен­ными государством и единым для всех субъектов нормативными актами, само­стоятельно осуществляет свою деятельность в целях получения наибольших собственных выгод в долгосрочной перспективе.

Разнонаправленность целей, которые решают хозяйствующие субъекты, должна, очевидно, проявляться и в разных критериях, лежащих в основе инве­стиционных решений, а также в методах оценки экономической эффективности инвестиций. Причем эти подходы и методы, как отмечалось, можно условно назвать макроэкономическими, в основе которых лежат глобальные критерии эффективности инвестиций, и микроэкономическими, которые базируются на локальных критериях.

Реализации любого инвестиционного проекта (особенно в условиях ры­ночного хозяйствования) в этом случае должно предшествовать решение двух взаимосвязанных методических задач:

— оценка выгодности каждого из возможных вариантов осуществления проекта;

— сравнение вариантов и выбор наилучшего из них.

Основные принципы оценки эффективности проекта являются методоло­гической основой многофакторной оптимизации проектных решений и вклю­чают в себя следующие положения:

— рассмотрение проекта на протяжении всего его жизненного цикла;

— моделирование денежных потоков;

— сопоставимость условий различных проектов (иных их вариантов);

— принцип максимума проектного эффекта;

— учет всех наиболее существенных последствий проекта;

— многоэтапность оценки;

— учет влияния инфляции;

— учет влияния неопределенности и риска.

В ходе анализа и оценки инвестиционных проектов применительно к каждому из них и их совокупности обычно приходится оценивать:

— реализуемость проектов, т. е. возможность их осуществления с учетом всех ограничений технического, финансового, экономического, экологического, социально-политического и иного характера;

— абсолютную эффективность проектов, т. е. превышает ли значимость до­стигаемых результатов значимость требуемых затрат (расхода ресурсов);

— сравнительную эффективность альтернативных проектов (вариантов) для выбора наиболее целесообразного.

В системе принципов оценки эффективности инвестиционных проектов можно выделить три структурные группы:

— методологические принципы — наибольшие общие, относящиеся к кон­цептуальной стороне дела и мало зависящие от специфики рассматриваемого проекта;

— методические принципы — непосредственно связанные с проектом, его спецификой, экономической и финансовой привлекательностью;

— операционные принципы — облегчающие расчет эффективности проекта.

Схема принципов оценки эффективности инвестиций представлена на ри­сунке 11.

Рисунок 11 — Принципы оценки эффективности инвестиций

Используемые методы оценки эффективности проектов должны удовле­творять общим формальным требованиям корректности, к числу которых, в первую очередь, относятся:

а) монотонность — при увеличении результатов и уменьшении затрат оценка эффективности проекта при прочих равных условиях должна повы­шаться;

б) антисимметричность — при сопоставлении двух проектов величина преимуществ одного из них должна совпадать с величиной недостатков другого (если Эу — эффект i-го проекта по сравнению с j-м, то Эу = — Эу);

в) транзитивность — если первый проект лучше второго, а второй лучше третьего, то первый должен быть лучше третьего;

г) аддитивность — соблюдение равенства Э^ = Э& + Э^.

Поскольку любой инвестиционный проект «вписывается» в сложную со­циально-экономическую систему, при его реализации могут иметь место не только внутренние, но и внешние, а также синергические (определяемые це­лостностью системы, взаимодействием подсистем) эффекты, связанные с при­родно-климатическими, геологическими, градостроительными, демографиче­скими, инженерными и другими условиями места реализации проекта. С уче­том системности надо выбирать и показатели оценки эффективности при срав­нении и выборе проектов [10; 17; 21; 40].

При оценке эффективности проектов необходимо учитывать разносто­ронние последствия их реализации не только в экономической, но и социаль­ной, экологической и других внеэкономических сферах и определять соответ­ствующие виды и величины результатов и затрат. Все внеэкономические по­следствия результатов могут:

• допускать прямую экономическую оценку;

• не допускать такой оценки лишь из-за отсутствия информационной базы и алгоритма для ее определения;

• не допускать прямой экономической оценки вообще.

Поскольку затраты на инвестиции носят долгосрочный характер, так как они вкладываются на протяжении ряда лет и окупаются не сразу, то очевидно, что стимулы к инвестированию зависят от размера и срока окупаемости. При прочих равных условиях чем больше капитальных вложений и срок их окупае­мости, тем меньше стремления к инвестированию.

Источники инвестиций в управлении проектами делятся на внутренние и

внешние. Внешние источники складываются из акционерного и ссудного капи-

126

тана. Последний, в свою очередь, может быть краткосрочным (кредиты по­ставщиков и краткосрочные займы кредитных учреждений) и долгосрочным (облигационные и ипотечные займы). Внутренние источники финансирования состоят из нераспределенной прибыли амортизационных фондов и капитала, полученного в результате распродажи собственного имущества и ускоренного взыскания долгов с контрагентов.

В классификации инвестиций выделяют так называемые вынужденные инвестиции (осуществляемые с целью повышения надежности производства и техники безопасности в соответствии с новыми законодательными актами на этот счет), инвестиции в обновление основных производственных фондов и поддержание непрерывной деятельности воспроизводящих систем.

Эффективность инвестиций отражает возможные результаты достижения целей инвестирования в конкретный строительный проект. Рыночная экономи­ка обусловливает влияние факторов внешней среды на эффективность инвести­ционной деятельности, которое не находит полной оценки в расчете указанных показателей [2].

В настоящий момент приняты методические рекомендации по оценке эффективности проектов и их отбору для финансирования.

Эффективность инвестиционного проекта характеризуется системой по­казателей, отражающих соотношение затрат и результатов.

Выделяют показатели:

— коммерческой (финансовой) эффективности, учитывающие финансовые последствия реализации проекта для его непосредственных участников;

— бюджетной эффективности, отражающие финансовые последствия осу­ществления проекта для федерального, регионального или местного бюджета;

— экономической эффективности, учитывающие затраты и результаты, связанные с реализацией проекта, выходящие за пределы прямых финансовых интересов участников инвестиционного проекта и допускающие стоимостное измерение.

При оценке эффективности инвестиционного проекта предстоящие затра­ты и результаты оценивают в пределах жизненного цикла объекта, определяе­мого продолжительностью создания, эксплуатации и ликвидации проекта, средневзвешенным нормативным сроком службы основного технологического оборудования, требованиями инвестора. Денежные потоки при реализации по­рождающего их проекта могут выражаться в текущих, прогнозных или дефли — рованных ценах.

Текущими называются цены, заложенные без учета инфляции.

Прогнозными — цены, ожидаемые с учетом инфляции на будущих шагах расчета.

Дефлированными — прогнозные цены, приведенные к уровню цен фиксиро­ванного момента времени путем деления на общий базисный уровень инфляции.

В проектах реконструкции необходимо учитывать ликвидационную сто­имость объектов, которая представляет собой разность между рыночной ценой на момент ликвидации и уплачиваемыми налогами.

Требуется расчет таких важных оценочных показателей проекта, как дис­контированная величина чистых доходов, внутренняя норма прибыльности, рентабельность инвестиций, период окупаемости вложений, что позволяет оце­нить потенциальную привлекательность проекта для инвестора.

Суть дисконтирования при оценке эффективности инвестиционных про­грамм заключается в соизмерении разновременных затрат и результатов. При этом разновременные показатели расходов и доходов приводятся к единому моменту (дисконтируются).

Дисконтирование как инструмент анализа было взято на вооружение и получило подробную разработку при оценках стоимости акций с учетом буду­щих доходов (в первую очередь, дивидендов), а также эффективности намечае­мых производственных капиталовложений с учетом интересов инвесторов — собственников капитала.

Наиболее распространённым является метод дисконтирования денежных потоков, позволяющий оценить экономическую эффективность проекта и за­ключающийся в приведении разновременных инвестиций и денежных поступ­лений компаний к определенному периоду. Ключевой элемент метода — нахож­дение «внутренней нормы доходности», представляющей не что иное, как ко­эффициент окупаемости капиталовложений. Именно этот показатель в настоя­щее время является одним из наиболее используемых критериев при отборе ин­вестиционных проектов.

Для оценки эффективности проектов используют ряд локальных критери­ев оптимальности:

— NPV — чистая текущая стоимость;

— РР — срок окупаемости;

— PI — индекс рентабельности;

— ARR — средняя норма прибыли;

— IRR — внутренняя норма доходности;

128

— MIRR — модифицированная внутренняя норма доходности;

— D — средневзвешенный срок жизненного цикла проекта.

Часто данный набор критериев дополняют расчетом точки без­убыточности, эффекта финансового левериджа (скорректированной текущей стоимости, объема продаж в стоимостном выражении) и некоторыми другими показателями.

Рассмотрим основные показатели оценки эффективности проектов.

1 Чистая текущая стоимость

NPY — Ar — Az = ELiRt — Zl= i%t max, (2)

xeSx

где Ar — денежный приток капитала;

AZ — денежный отток капитала;

Rt — результаты (притоки капитала), получаемые от проекта в периоде t; а — коэффициент дисконтирования (приведения) при ставке доходности qt Т — расчетный период;

Zt — затраты, связанные с осуществлением проекта в период t.

Если NPV > 0, то проект эффективен, если NPV < 0, то проект неэффек­тивен (по достижению ставки доходности qt).

2 Срок окупаемости

(3)

где qt — ставка доходности.

Если срок окупаемости не превосходит заданного, то проект эффективен, если превосходит, то проект неэффективен.

Взаимосвязь между сроком окупаемости и внутренней нормой доходно­сти (рисунок 12):

РР = — ln {l — q Г1 — (1+IRR)-1! / (IRR)} . (4)

ln (l+q)

3

Индекс рентабельности

[_(Ar — Az) / Az>0 .

При выполнении любого из указанных соотношений проект признается эффективным.

4

Средняя норма прибыли

где qt, qp — ставка доходности в периоды t ир соответственно.

Если ARR > q, то проект эффективен, если ARR < q, то проект неэффекти­вен.

5 Внутренняя норма доходности определяется из следующего уравнения: NPV * IRR = Ar * IRR — Az * IRR =£?—;———— = 0. (7)

К Z ** (l + IRR)1 (i+KH)t V ’

Если IRR > q, то проект эффективен, если IRR < q, то проект неэффекти­вен.

Взаимосвязь чистой текущей стоимости и внутренней нормы доходности (рисунок 13) может быть легко рассчитана:

NPV= NPV*q — NPV*IRR = R[a(q; T) — a(IRR; T)], (8)

где R — результат;

a(q; T) — современная величина единичной ренты; a(IRR, Т) — величина единичной ренты при q = IRR.

6 Модифицированная внутренняя ставка доходности

(9)

где SR — компаундированная (накопленная) величина результата.

Если MIRR > q, то проект эффективен, если MIRR < q, то проект неэффек­тивен.

7 Средневзвешенный срок жизненного цикла проекта

1 уг Г(дг+ Zt)

1S1PV Ijt=0 (l+tl’f

Если величина D не превосходит заданной, то проект эффективен; если же превосходит, то проект неэффективен.

Для расчета эффективности проекта необходимы исходные данные. В со­ответствии с методическими рекомендациями по оценке инвестиционных про­ектов, утвержденных Министерством экономики РФ, Министерством финансов РФ, Государственным комитетом РФ по строительной, архитектурной и жи­лищной политике № ВК 477 от 21.06.1999, к их числу относится комплексная информация инвестиционного проекта [42].

Исходная информация для расчётов эффективности имеет следующую структуру:

— сведения о проекте и его участниках;

— экономическое окружение проекта;

— сведения об эффекте от реализации проектов-аналогов;

— денежный поток от инвестиционной деятельности;

— денежный поток от операционной деятельности;

— денежный поток от финансовой деятельности.

Общие сведения о проекте должны включать в себя:

— характер проектируемого объекта;

— сведения о размещении производства;

— сведения о размещении поселения;

— информацию об особенностях применяемых технологий и используе­мых ресурсов.