Портал о строительстве и ремонтных работах

Архивы за Октябрь 2015

2.1. Дороги, трднспортні,

ВАНТАЖНО-рОВВАНТАЖуВАЛЬНІ роботи ТА СКЛАДСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

ляють на постійні та тимчасові.

Постійними є дороги за межами будівельного майданчика — міські та міжміські. Це залізниці, автомобільні, водні та повітряні шляхи.

Тимчасовими є дороги, призначені для під’їздів до будівель­них майданчиків та для проїздів самими майданчиками. Найпошире­нішими є залізниці та автомобільні шляхи.

Залізниці залежно від ширини колії можуть бути нормальними, з шириною колії 1524 мм, і вузькоколійними, з шириною колії 750 мм. Нормальна дорога може бути одно — або двоколійною.

Залізнична колія складається із земляного полотна та верхньої бу­дови. Земляне полотно має бути стійким до впливу різних наванта­жень, розмивання водою, а також досить міцним. Верхня будова скла­дається з основи завтовшки А, підстильного шару завтовшки! ц, шпал завширшки Ь і рейок(рис. 2.1, а).

Автомобільні шляхи поділяють за призначенням, терміном служби та інтенсивністю руху.

За призначенням дороги бувають загального користування, під’їзні та внутрішньомайданчикові; за терміном служби — постійні та тимчасові; за інтенсивністю руху чи розра­хунковою вантажонапруженістю дороги поділяють на відповідні кате­горії залежно від інтенсивності руху, що визначається в період най­більших вантажних перевезень на будівництві.

Усі під’їзні та внутрішньомайданчикові дороги мають бути влаштовані у підготовчий період будівництва. Внутрішньомайданчикові дороги можуть бути постійними та тимчасовими. В першому випадку дороги прокладають по трасах постійних доріг, передбачених генеральним планом майбутнього об’єкта. З метою економії коштів такі дороги про­кладають без верхнього покриття, яке упорядковують перед уведенням об’єкта в експлуатацію (рис. 2.1, б).

Крім того, дороги на будівельних майданчиках можуть бути тупико­вими та кільцевими. В кінці тупикових доріг улаштовують майданчики для розвороту транспорту (рис. 2.1, в).

Під час вибору конструкції дорожнього покриття слід ураховувати особливості сучасного автотранспорту, який застосовується в будівель­ному виробництві.

Конструктивно автомобільні шляхи включають земляне полотно та шляховий одяг, який складається з підстильного піщаного шару, основи й покриття (рис. 2.1, б).

З метою зниження вартості робіт з улаштування тимчасових шляхів доцільно застосовувати збірні покриття з інвентарних залізобетонних плит багаторазового використання колійного типу або плит клиноподіб­ної форми (рис. 2.1, г).

Плити укладають краном на піщану основу завтовшки 10—15 см.

Ширина покриття автомобільної тимчасової дороги, виходячи з нор­мативного габариту автомобіля, має бути: у разі переміщення тран­спорту тільки в одному напрямку — 3,5 м, в обох напрямках — 5,5 — 7,0 м.

Радіуси заокруглення доріг залежать від маневрових можливостей автотранспортних засобів, але мають бути не меншими за 12 м.

Транспорт. Проблема транспорту в будівельному виробництві є основ­ною серед інших проблем.

Виконання будівельних робіт, їх ритмічність, а також завантаження будівельників залежать від своєчасної доставки на будівельні майданчи­ки потрібної кількості матеріалів, напівфабрикатів і деталей. Ефектив­ність земляних, кам’яних, бетонних, монтажних та інших робіт, в яких транспортні операції є технологічними, істотно залежить від правиль­ного виконання транспортних процесів.

Засоби доставки вантажів на будівельні майданчики, а також переве­зення їх по самих майданчиках до будівель, що зводяться, називають горизонтальним транспортом.

Засоби доставки вантажів у різні за висотою робочі зони будівель, що зводяться, з переміщенням вантажів угору і вниз називають верти­кальним транспортом.

Транспорт, який перевозить будівельні вантажі за межами будівельних майданчиків, називають зовнішнім, а в межах будівельних майданчиків — внутрішньомайданчиковим.

Зовнішні перевезення здійснюють усіма можливими видами транс­порту: залізничним, автомобільним, водним та повітряним.

У межах населеного пункту найдоцільнішим є використання авто­транспорту, що зумовлено низкою експлуатаційних переваг. Основни­ми з них є такі: високі маневрові можливості, автономність у роботі, можливість долати круті підйоми та спуски, порівняно проста експлуа­тація, можливість доставки вантажів у зону їх використання та пере­робки. Тому автомобільний транспорт у будівництві є універсальним і наймасовішим (рис. 2.2). Технічні засоби будівельного транспорту роз­різняють за відстанню та характером дії, видом шляху, спеціалізацією, суміщенням транспортних і технологічних функцій.

За відстанню дії транспортні засоби поділяють на буді­вельні та загального призначення. До будівельних засобів належать самохідні, баштові та інші крани, навантажувачі, стрічкові конвеєри. Засобами загального призначення є залізничні вагони, автомобілі, баржі, авіаційні засоби і т. д. Вони мають необмежений радіус дії і повинні задовольняти всі технологічні вимоги.

За характером дії транспортні засоби можуть бути цикліч­ної та безперервної дії. Автомобілі, крани, навантажувачі забезпечують циклічну доставку будівельних вантажів з інтервалами в часі. Стрічкові конвеєри, спеціальні насоси, шнеки є засобами безперервної дії. Мож-

б

Рис. 2.2. Технічні засоби будівельного транспорту

ливість їх використання обмежена окремими видами рідких, наливних і сипких вантажів.

За видом шляху — рейкові, безрейкові, водні, повітряні за­соби. В міському будівництві основними засобами є безрейкові. Рейко­вими загального призначення є вагони, мотовози, електровози; в місько­му будівництві — баштові крани, які переміщуються по спеціальних рейкових коліях.

За спеціалізацією транспортні засоби можуть бути за­гального призначення та спеціалізовані (фермовози, панелевози, цемен­товози тощо).

За суміщенням транспортні засоби поділяють на дві групи: засоби, призначені для перевезення вантажів (залізничні вагони, авто­мобілі) та засоби, які водночас із переміщенням здійснюють і техно­логічні операції (баштові крани, автобетонозмішувачі, землерийно-транс­портні засоби).

Суміщення транспортних і технологічних функцій, мобільність, уні­версальність, транспортна надійність та збереження вантажів — головні технологічні вимоги до транспортних засобів.

На вибір транспортних засобів впливають:

• вид вантажів, які підлягають перевезенню (штучні вироби, сипкі, в’язкі, порошкоподібні матеріали чи рідини);

• розміри та маса конструкцій (довгомірні, плоскі, тонкостінні, тепло­ізоляційні);

• габарити об’ємних елементів (сантехнічні кабіни, секції арок, бло- ки-кімнати);

• відстань транспортування вантажів;

• напрямок транспортування (горизонтальний, вертикальний чи по похилій);

• засоби розвантаження (в контейнерах чи пакетах, поштучне роз­вантаження баштовим краном, зсипання, виливання);

• температура вантажів та навколишнього середовища.

Залежно від розташування доріг відносно будівельного майданчика транспорт поділяють на зовнішній та внутрішньомайданчиковий.

Зовнішній транспорт з’єднує будівельний майданчик із загальною мережею доріг, складів, підприємствами будіндустрії і т. д.

Внутрішньомайданчиковий транспорт забезпечує перевезення ван­тажів у межах будівельних майданчиків.

За технічних умов, технологічних та економічних вимог роботу транс­порту належить організувати так, щоб кожна транспортна одиниця пе­ревозила найбільшу кількість вантажів за найкоротший час.

З цією метою в будівельному виробництві використовують маятни­кову та човникову схеми перевезення вантажів.

За маятникової схеми (рис. 2.3, а) причепи не відокремлюються від тягача. Така схема доцільна у разі розвантаження матеріалів на при­об’єктні склади та зведення будівель з однакових конструктивних еле­ментів.

Тривалість циклу роботи автотранспорту за маятниковою схемою визначають за виразом

= ^3 * “*■ “*■ >

де t3 — час завантаження машини, хв; tB — час перевезення вантажу, хв; £р — час на розвантаження машини, хв; tn — час на повернення ма­шини на завантаження, хв.

За човниковою схемою (рис. 2.3, б) один тягач використовують для обслуговування кількох причепів. Така схема ефективна під час вико-

Рис. 2.3. Графіки роботи транспорту: а — за маятниковою схемою; б — за човниковою схемою; 1 — графік роботи тягача; 2, 3, 4 — графіки роботи причепа

нання монтажних робіт із транспортних засобів, тобто збірні конст­рукції не розвантажують на приоб’єктний склад, а безпосередньо з транс­портних засобів подають на робочі місця, де їх установлюють у проект­не положення (здійснюється так званий монтаж конструкцій з транс­портних засобів).

Тривалість циклу роботи автотранспорту tn за човниковою схемою для тягача

= ^в + + ^м»

для причепа

£ц t3 + tB + £р + tn + tH,

де t3 — час завантаження причепа, хв; tB — час перевезення заванта­женого причепа, хв; £р — час розвантаження причепа, хв; tn — час повернення причепа на завантаження, хв; £м — час на маневри (відчеп­лення та причеплення причепа), хв.

Під час проектування потокових методів роботи автотранспорту слід дотримуватись таких умов:

• своєчасного завантаження транспорту на підприємстві-постачальнику ;

• вчасної доставки вантажів на будівельний майданчик;

• швидкого розвантаження транспортних засобів.

Вантажно-розвантажувальні роботи. На вантажно-розвантажувальні роботи припадає значна частка трудових витрат у будівництві. Ван­тажі, які прибувають на будівельний майданчик, мають бути розванта­жені й покладені на відведені для цього місця. Якщо на об’єкті не організовано монтаж із транспортних засобів, то всі будівельні елемен­ти із них переміщуються в зону складування. Крім основних конструк­тивних елементів на будівельний майданчик доставляють цеглу, розчи­ни, бетонні суміші, утеплювальні матеріали, скло, арматуру, опоряджу­вальні матеріали і т. д. З території будівельного майданчика вивозять надлишки ґрунту, будівельне сміття, після закінчення робіт — механіз­ми та пристосування, побутові приміщення, щити огорожі, залишки бу­дівельних матеріалів тощо.

Найбільша частка розвантажувальних робіт припадає на період зве­дення наземної частини будівлі.

Для того щоб не відволікати людей від виконання основного процесу (зведення конструкцій), розвантаження має здійснюватись спеціально призначеними для цього робітниками, машинами та механізмами. Ви­користовувати монтажний кран для вантажно-розвантажувальних робіт дозволяється тільки у вільний від монтажу час. З метою скорочення часу на вантажно-розвантажувальні роботи, зменшення трудовитрат та вартості робіт усі роботи потрібно виконувати із застосуванням комп­лексної механізації.

Широкі можливості для усунення ручної праці на вантажно-розван­тажувальних роботах надає застосування пакетизації та контейнери­зації. Використання пакетів та контейнерів і доставка їх безпосередньо на робочі місця дає можливість повністю ліквідувати ручну працю під час виконання багатьох операцій. Нині у пакетах на будівництво достав­ляють цеглу, арматуру, пиломатеріали, паркет, скло, в контейнерах — рулонні матеріали, шпалери, облицювальні плити і плитки, трубні заго­товки, у спеціальних бункерах — розчини і бетонні суміші.

Пилоподібні матеріали (цемент) можна розвантажувати з транспорт­них засобів вакуумними розвантажувачами.

Для підвищення ефективності організації постачання матеріальних ресурсів було створено відділи та управління промислово-технологіч­ної комплектації (ВПТК та УПТК), які дали можливість здійснити централізацію матеріально-технічного забезпечення всіма матеріальни­ми ресурсами на основі заявок керівників будівництва (виконробів і начальників дільниць).

Крім того, це підвищило ступінь будівельної готовності матеріаль­них ресурсів, які надходять на об’єкт, оскільки їх централізовано підго — товували на підприємствах, у спеціалізованих цехах, на базах ВПТК або УПТК.

До виконання вантажно-розвантажувальних робіт допускають лише спеціально підготовлених робітників, а до керівництва ними — спеці­ально уповноважених інженерно-технічних працівників. Це зумовлено тим, що такі роботи виконують, як правило, такелажники, кранівники, водії, транспортні та інші робітники різної кваліфікації, які працюють у різних спеціалізованих організаціях. За таких умов для гарантування загальної безпеки й збереження вантажів потрібно, щоб спільною робо­тою робітників безпосередньо керували досвідчені інженерно-технічні працівники.

Складське господарство. Вантажі, що прибувають на майданчик, із транспортних засобів подають на монтаж або розвантажують на приоб’єктний склад. Організація цього складу, підтримання на ньому відповідного порядку є обов’язком такелажника.

Такелажник повинен дотримуватися встановлених норм і правил розвантаження та зберігання матеріалів і виробів, прагнути до скорочення простоїв машин під час розвантаження, забезпечувати повне збережен­ня конструкцій, запобігати пошкодженням їх. Він має володіти необхід­ним комплексом знань для правильної організації складського госпо­дарства, вміти підготувати територію під склади, розпланувати розта­шування відкритих складських майданчиків і закритих складів.

До підготовки території, відведеної для організації приоб’єктного складу, ставляться суворі вимоги. Під час організації складу належить ретельно вирівняти територію, забезпечити тверду основу ущільненням ґрунту, підсипанням гравію чи щебеню, передбачити потрібні нахили для відве­дення поверхневих вод у протилежний від дороги або колії крана бік.

У зимовий період склад слід систематично очищати від снігу та льоду.

Відповідно до проекту виконання робіт до початку будівництва по­трібно виконати роботи з улаштування постійних і тимчасових шляхів, зведення підсобних та допоміжних приміщень, розміщення приоб’єкт­ного складу з визначенням його розмірів, поділу на окремі майданчики для складування конкретних конструкцій і деталей. Для запобігання зайвим перекладанням виробів із місця на місце їх групують згідно з прийнятою технологією монтажу.

Збірні елементи, за винятком колон, мають зберігатися у положенні, близькому до проектного. Збірні залізобетонні елементи складають у штабелі монтажними петлями догори, а заводською маркою (штампом ВТК) — у бік проходу. Штабель виробів кожного типу належить за­безпечити табличкою, на якій олійною фарбою написані марка виробу та її кількість у штабелі.

Кожна деталь, кожен матеріал потребують певного способу укладан­ня та зберігання. Так, піддони з цеглою укладають у два яруси на підкладки, тоді як цеглу в контейнерах — в один ряд.

Стінові блоки, панелі та перегородки складають у спеціальні метаг леві касети або на стелажі у вертикальному положенні. Застосування

Рис. 2.4. Складування будівельних конструкцій: д — залізобетонних; б — металевих; 1 — лежні-підкладки; 2 — прокладки; З — мета­леві опори; 4 — касета

/// E

///“///

8-10м

касет дає змогу поставити або вийняти окремий виріб незалежно від інших. На одному стелажі можна зберігати панелі не більше ніж двох марок.

Плити перекриття і покриття укладають штабелями заввишки не більше ніж 2,5 м.

Плити укладають на прокладки, розміщуючи їх на одній вертикалі з підкладками.

Відстань між двома сусідніми штабелями має бути не менше ніж 20 см. Через кожні два штабелі у поздовжньому і через 25 м у попереч­ному напрямках потрібно залишати проходи завширшки 70—100 см. Колони й ригелі укладають на ребро в штабелі заввишки не більше за 2 м.

Сходові марші укладають на підкладки штабелем у 5 —6 рядів схо­динками догори. Плити сходових кліток укладають у штабелі заввишки не більше ніж 4 ряди. Фундаментні блоки зберігають у штабелях зав­вишки не більше за 2,5 м.

Висоту укладання штабелів визначають відповідно до нормативних вимог (рис. 2.4). Нижній ряд у штабелях збірних елементів укладають на дерев’яні підкладки перерізом 150 х 150, 150 х 100 мм, наступні ряди — на прокладки перерізом 80 х 80 мм так, щоб товщина їх була не менша, ніж висота монтажних петель, а їхні кінці на 50 мм виступали за край штабеля.

Камінь, гравій, щебінь, пісок, глина, природні лицювальні кам’яні матеріали відносяться до нерудних будівельних матеріа­лів. Вони є складовими при приготуванні бетонних сумішей, для кріплення укосів, влаштування зворотних фільтрів, будівництва доріг, гребель, насипів, дамб обвалування тощо,

Нерудні будівельні матеріали загальному обсязі будівельно — монтажних робіт складають 10…15 % їх загальної вартості, а їх маса — 50 % маси від всіх будівельних матеріалів.

Родовища нерудних матеріалів характеризуються запасами, характером їх залягання, потужністю пластів, фізико-хімічними і механічними властивостями тощо.

Запаси нерудних матеріалів повинні забезпечувати експлуа­тацію кар’єру протягом 10…15 років при видобуванні матеріалу

з

обсягом 100…250 тис. м за рік і 20…25 років для потужних кар’єрів обсягом більше 250 тис. мз за рік.

Підприємства для видобування нерудних будівельних матері­алів називають кар’єрами. Ступінь механізації робіт в кам’яних кар’єрах знаходиться в межах 50…75%, а на гравійно-піщаних — 60…90%.

Кар’єри класифікуються за:

• призначенням;

• потужністю;

• розташуванням;

• способом добування відносно рівня води;

• характером залягання корисної породи.

За призначенням кар’єри поділяються на промислові, сиро­винні та будівельні.

Промислові належать до постійно діючих і обслуговують різ­них споживачів. Сировинні також є постійно діючими і постав­ляють будівельні матеріали для заводів залізобетонних виробів. До будівельних кар’єрів відносяться тимчасові, що обслугову­ють окремі об’єкти.

За потужністю кар’єри поділяються на міжрайонні, районні, місцеві. Міжрайонні постачають продукцію, як правило, декіль­ком районам, районні — тільки району, а місцеві — обслуговують окремий завод або окреме будівництво.

За розташуванням кар’єри поділяються на гірські, заплавні і руслові. Гірські кар’єри використовуються в будь-яку пору року, заплавні періодично. В руслових кар’єрах матеріали добувають з під води. Залежно від способу добування відносно рівня води кар’єри поділяються на наземні і підводні.

За характером залягання корисної породи кар’єри поділяють­ся на кар’єри з суцільним, шаровим або лінзовидним заляган­ням.

Перед розробкою будівельних матеріалів у кар’єрі виконують попередні вишукування, якими встановлюють межі залягання, запаси матеріалів, їх фізико-механічні характеристики (грану­лометричний і мінералогічний склад) тощо.

За результатами вишукувань складають паспорт родовища і передають його в державний кадастр нерудних корисних копа­лин.

При проектуванні кар’єрного господарства встановлюють:

— площу кар’єру;

— спосіб розкриття кар’єру;

— місце відвалу породи;

— спосіб розробки матеріалу та його транспортування;

— організацію розробки кар’єру з розбивкою в плані на

смуги і яруси по глибині.

Розміри кар’єру встановлюють на основі необхідного корис­ного об’єму матеріалу з врахуванням технологічних відходів і втрат. Об’єм породи, що належить розробити визначається за формулою

WK=Wi+W2+W3, (2.3)

де Wi — необхідний корисний об’єм матеріалу, з врахуванням розпушення, при добуванні і переробці, м3;

W2 — відходи, що утворились у процесі переробки і сортуван-

3

ня, м ;

W3 — втрати матеріалу при транспортуванні і зберіганні, м.

Площа, що відводиться під кар’єр визначається за виразом

FK=W/H, (2.4)

де H — середня товщина шару матеріалу, що добувається.

При добуванні нерудних будівельних матеріалів у кар’єрі ві­дкритим способом застосовують наступні технологічні процеси (рис. 2.3):

Рис. 2.3. Технологічна схема добування і переробки каменю

— виконання розкривних робіт (ґрунт переміщується за межі кар’єру, або вивозиться для інших потреб);

— добування матеріалу (відкритим способом тощо)

— переробка, подрібнення, фракціонування;

— транспортування готової продукції на склади зберігання.

За характером технологічного процесу розрізняють підприєм­ства з відкритим і замкненим циклом подрібнювання. При відк­ритому циклі матеріали пропускаються крізь подрібнювач однократно. Після чого він подається на сортування, а потім на склад готової продукції.

При замкненому циклі, фракції, які не пройшли крізь верхнє сито повторно поступають на подрібнювання, на той самий под­рібнювач.

Нерудні будівельні матеріали доцільно переробляти за місцем їх видобування на спеціалізованих підприємствах і установках.

Камінь на щебінь перероблюють на подрібнювально — сортувальних підприємствах (рис. 2.4), а гравійно-піщані суміші і пісок — на промивно-сортувальних за технологічною схемою (рис. 2.5).

збагачувальних підприємствах

Для подрібнювання нерудних будівельних матеріалів залежно від найбільшого розміру каменя застосовують дробарки різних типів: щокові, конусні, валкові і ударної дії — молоткові і ротор­ні.

Всі вони використовуються залежно від продуктивності (рис. 2.6):

з

— щокові 5…310 м/год,

з

— конусні 23…170 м/год,

з

— валкові 15…125 м /год,

з

— ударні 6…100 м /год (мають універсальне застосування).

а б в

Розрахунок і вибір технологічного обладнання подрібнюва­льно-сортувального господарства визначається відповідно до максимального годинного навантаження на обладнання.

Для підбору технологічного обладнання максимальна проду-

з

ктивність (м /год) підприємства визначається за формулою

йгп-І-д’К-км

(2.5)

де Qzn — продуктивність підприємства (вихід готової продукції), мз за проміжок часу;

j — кількість матеріалу (гірської маси), що поступає на облад-
нання;

j1 — вихід готової продукції (щебеню, гравію, піску) від гірсь­кої маси;

S, S1 — середня насипна об’ємна маса відповідно готової про­дукції і матеріалу, що поступає на дане обладнання;

Т1 — річний фонд чистого часу роботи обладнання;

кн — коефіцієнт нерівномірності подачі гірської маси *н=1,1…1,25;

км — коефіцієнт нерівномірності місячного споживання проду­кції у “піковому” році

визначається за графіком споживання нерудних матеріалів у “піковому” році (в більшості випадків к„=1,2).

Сварка арматурных каркасов и сеток производится на контакт­ных точечных электросварочных машинах стационарных или пере­движных, подвешенных к монорельсу,-

В качестве стационарных электросварочных машин находят применение одноточечные машины с педальным приводом АТП-25, АТП-50 и АТП-75; с приводом от электродвигателя АТА-20, АТА-40 и АТА-100, МТМ-50 и МТМ-75, а также пневматические машины ти­па МТП-75, МТП-100 и МТП-150.

В качестве подвесных применяются пневматические машины МТПГ-75 и МТПГ-150 «.

Рабочее место у стационарной сварочной машины оборудуется столом на уровне электродов, лотками для подготовленных к свар­ке стержней и тележкой для укладки и отвозки готовых изделий.

Сварщик, передвигая каркас или" сетку по столу, последователь­но подводит все точки пересечений продольных и поперечных стержней под электроды и нажатием педали осуществляет сварку (рис. 56). Такой способ организации сварки удобен для легких из — [4]

елий. Для относительно тяжелых каркасов передвижение их по голу затруднительно. В этом случае рациональнее применять под — яжные кондукторы.

На рис. 57 при­веден подвижной кондуктор, состоя­щий из пакета досок сі металлическими ходовыми частями и фиксаторами для за­крепления стержней каркаса. Доски сое­динены между собой с зазорами, обеспе­чиваемыми установ­кой прокладок. В эти зазоры проходят болты, закрепляю­щие поперечины из полосовой стали или уголков. По концам поперечин закрепле­ны упоры, фиксирующие продольные стержни свариваемого кар­каса.

Для установки упоров в соответствии с шириной каркаса в попе­речинах сделаны прорезы, в которые закладываются прижимаю­щие упоры болты.

Для раскладки поперечин каркаса кондуктор снабжен двумя продольными уголками с вырезами через 50 мм. Снизу кондуктора закреплены ходовые ролики. Эти ролики вращаются на оси, прива­ренной к швеллеру, охватывающему пакет досок кондуктора.

Рельсовый путь для передвижения кондуктора выполнен в виде швеллера на металлических стойках и установлен перед стационар­ной сварочной машиной (рис. 58)’.

Передвижением кондуктора по рельсовому пути обеспечивает­ся подача к электродам машины узлов пересечения стержней каркаса. Для удобства прохода поперечин кондуктора над элект­родом машины на рельсовом пути к одной полке швеллера при­варена «горка». При проходе через «горку» кондуктор наклоняется и поперечины проходят, не задевая электрода. Сварочная машина установлена на раме, снабженной по верху листом. Этот лист вместе с машиной может передвигаться перпендикулярно рельсо­вому пути. Передвижение осуществляется вручную при помощи рычага и зубчатой рейки.

Это устройство позволяет весьма быстро и легко передвинуть машину, приблизив ее или удалив от рельсового пути в соответст­вии с шириной каркаса.

Часть рельсового пути установлена на’ поворотном круге. После сварки узлов каркаса с одной стороны кондуктор накатывается на поворотный круг, разворачивается и обратным ходом проходит через сварочную машину для сварки узлов с другой стороны кар­каса.

При двух сварочных машинах, расположенных с двух сторон рельсового пути, надобность в поворотном круге отпадает.

Для обеспечения поточности сварки каркасов целесообразно иметь несколько кондукторов. Тогда при сварке одного каркаса можно подготавливать другие, раскладывая стрежни в кондукто­рах. Однако при этом необходимо предусмотреть устройство для быстрой подачи кондукторов на рельсовый путь.

Стационарные точечные электросварочные машины имеют сравнительно небольшой вылет электродов (от 250 до 650 мм).

Поэтому на таких машинах не представляется возможным варить широкие сетки. Более универсальными являются подвесные машины.

На рис. 59 приведена схема подвесной машины МТПГ-75, снаб­женной сварочными клещами КТГ-75. Сварочные клещи подвешены на тросе к коромыслу с противовесом и соединены шлангом с трансформатором. Благодаря этому устройству оьи легко пере­ставляются вручную с одного свариваемого узла к другому.

Таким образом могут быть сварены как каркасы, так и сетки. [5]

машине

1 — электросварочная машина МТП-75; 2 — электроды электросварочной машины; 3 — рельсовый путь; 4 — поворотный круг; 5 — подвижной кондуктор; б — «горка» на рельсовом пути для прохода кондуктора над электродом сварочной машины

При сварке плоских каркасов и сеток подвесной машиной, пере­двигающейся по монорельсу, применяются стационарные кондук­торы, располагающиеся над полом сварочной мастерской на 50— 70 см. Такой кондуктор может быть выполнен в виде рамы из

Рис. 59. Схема подвесной точечной электросварочной машины МТПГ-75 / — сварочные клещи КТ Г-75; 2 —кабели сварочного тока; 3 — трансформатор; 4 — подвеска к монорельсу; 5 — кабель к пусковому шкафу; 6 — кондуктор для сварки сеток и каркасов

металлических уголков и прорезями для раскладки и фиксации стержней.

Укрупнение каркасов и сеток в пространственные арматурные блоки производится на специальных стеллажах-кондукторах. Стел­лажи выполняются из ряда параллельно уложенных швеллеров

или двутавров, на которых болтами закрепляются вертикальные уголки. Плоские каркасы устанавливаются вертикально с закреп­лением к уголкам на требуемом расстоянии друг от друга и свари­ваются с поперечными стержнями, сетками или каркасами. Эту сварку наиболее эффективно выполнять подвесной машиной МТПГ-75 с клещами КТГ-75 (рис. 60).

Укрупнение каркасов можно производить дуговой сваркой при соединении стержней горячекатаной арматуры диаметром не ме­нее 6 мм. Легкие пространст­венные каркасы могут быть сварены на стационарных то­чечных машинах.

Охорона праці — це комплекс взаємопов’язаних технічних, сані­тарно-гігієнічних, законодавчих і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення здорових і безпечних умов праці у будівельному ви­робництві. Основним завданням охорони праці є захист працівників від можливого впливу небезпечних і шкідливих виробничих чинни­ків, профілактика травматизму і професійних захворювань, а також збереження працездатності і запобігання перевтомі робітників у про­цесі праці.

Комплексне вирішення питань охорони праці здійснюється як систе­ма взаємопов’язаних рішень у сфері техніки безпеки, промислової сані­тарії та трудового законодавства.

Основою державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя і здоров’я працівників стосовно результатів виробничої діяль­ності підприємства та повна відповідальність власника і технічної адмі­ністрації за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Правове регулювання охорони праці здійснюється тру­довим законодавством, яке вирішує питання щодо трудових стосунків на виробництві, встановлює режими робочого часу і відпочинку, умови праці жінок і підлітків, визначає порядок приймання, переведення та звільнення робітників, встановлює різні пільги і переваги щодо охоро­ни праці.

Нагляд за охороною праці у промисловості та будівництві здійсню­ють державні органи й установи: Державний департамент з нагляду за охороною праці, галузеві міністерства, відповідні органи державної ви­конавчої влади, місцеві державні адміністрації і місцеві Ради народних депутатів.

Промислова санітарія на основі вивчення характеру впливу умов праці (сукупності шкідливих виробничих чинників) на організм і здоров’я людини розробляє та здійснює заходи щодо оздоров­лення працівників, а також розробляє і здійснює систему санітарно-гі­гієнічних заходів, спрямованих на запобігання професійним захворю­ванням і збереження працездатності будівельників. Промислова сані­тарія тісно пов’язана з питаннями організації праці, спрямованими на запобігання й обмеження впливу на робітників під час виконання ними будівельних процесів усіх можливих шкідливих чинників — недостат­нього освітлення робочого місця, вібраційного або шумового впливу, впливу аерозолів і димів металів, пилу, шкідливих газів, продуктів роз­паду і безпосередньо шкідливих хімічних сполук, теплових і електро­магнітних випромінювань, а також несприятливих погодних умов (низь­ка температура і висока відносна вологість повітря, сильний вітер або підвищене сонячне, електромагнітне випромінювання тощо). Особливу увагу приділяють процесам, в яких для створення будівельної продукції використовують хімічні добавки, більшість яких потребує суворого до­тримання інструкцій щодо зберігання та використання їх. До токсич­них і небезпечних хімічних добавок належить, наприклад, велика група протиморозних добавок (нітрит натрію, нітрит кальцію, нітрит-нітрат — хлорид кальцію, поташ, сечовина). Суворого дотримання санітарних норм потребують і деякі будівельні матеріали синтетичного походжен­ня та композити (фарби, лаки, клеї, компаунди).

У випадку концентрацій шкідливих речовин, вищих за допустимі рів­ні, потрібно забезпечити вентиляцію робочих місць, локалізувати дже­рела газо — і пилоутворення, використовувати індивідуальні засоби за­хисту (респіратори різних типів за призначенням від пилу, аерозолів, диму тощо, протигази і спецодяг), а також широко застосовувати комп — лексно-автоматизовані та роботизовані методи виконання будівельних процесів.

Техніка безпеки в будівництві вирішує питання запобігання травматизму і виключення нещасних випадків на вироб­ництві. Основні питання техніки безпеки в будівництві регламентова­но відповідними будівельними нормами, технічними умовами та інструк­ціями з безпечної експлуатації будівельних машин, механізмів і техно­логічного оснащення, вимогами з електро-, пожежо — та вибухобезпеки і мають бути обов’язково відображені у технологічних документах (проек­ті організації будівництва і проекті виконання робіт).

На будівництві існує багато небезпек — рух технологічного транс­порту, будівельних машин, робочих органів машин і рухомих частин машин, механізмів; висока напруга електричного струму; падіння бу­дівельних вантажів, обрушення ґрунту; безпосередній вплив відкри­того вогню, гарячої пари тощо. Для запобігання впливу на будівель­ників цих небезпек потрібно у складі робочого проекту і за необхід­ності проекту виконання робіт розробляти інженерні рішення й ор­ганізаційно-технологічні заходи, спрямовані на забезпечення безпеки праці.

Будівельні майданчики і робочі місця мають бути оснащені справни­ми (у необхідній кількості) засобами праці, допоміжними пристроями, інвентарем і будівельною оснасткою; засобами сигналізації та зв’язку; інвентарними технічними засобами для огороджування небезпечних зон, рухомих частин будівельних машин, механізмів тощо; пристроями для колективного захисту від падаючих предметів; пристосуваннями для заземлення будівельних механізмів, риштувань і помостів та для захис­ту від блискавки тощо.

Робітники мають бути забезпечені засобами індивідуального захисту та спецодягом, мати відповідні спеціальності і навички безпечної праці, зокрема досвід виконання робіт в екстремальних умовах — взимку, на висоті, у разі застосування токсичних хімічних добавок, під час здійснення

процесів і робіт, в яких використовують електричні, електрохімічні та інші небезпечні й шкідливі для людини ефекти та процеси.

До охорони праці належать також протипожежні заходи, спрямовані на запобігання виникненню пожеж на будівельному майданчику, що дає змогу забезпечити безпеку праці і швидку евакуацію працівників у випадку пожежі чи вибуху.

Питання пожежної безпеки мають бути розроблені у відповідних розділах технічного і робочого проектів, де наводять рішення щодо складування й умов зберігання легкозаймистих, горючих і вибухоне­безпечних матеріалів, правила використання їх, а також видалення з робочих місць і будівельного майданчика залишків цих матеріалів та відходів; розміщення й огороджування місць виконання зварювальних робіт; розміщення засобів пожежогасіння — пожежний інвентар, гідранти, вогнегасники тощо.

Виконання правил охорони праці контролюють підрядні організації, що здійснюють безперервний технічний нагляд, та відповідні державні установи, до обов’язку яких належать контроль і нагляд за безпечним виконанням робіт, дотриманням санітарних, протипожежних, екологіч­них норм і умов праці.

Перед началом бетонирования конструкции выполняют комп­лекс работ по подготовке опалубки, арматуры, поверхностей ранее уложенного бетона и основания.

Опалубку и поддерживающие леса тщательно осматривают, про­веряют надежность установки стоек и лесов и клиньев под ними, креплений, отсутствие щелей в опалубке, наличие закладных частей и пробок, предусмотренных проектом. Проверка и осмотр необхо­димы потому, что опалубка может деформироваться из-за просадки или вспучивания основания (при оттаивании грунта) или из-за усушки и коробления досок. Отклонения от проектных размеров не должны превышать допускаемых.

Геометрические размеры проверяют стальным метром или ру­леткой, правильность положения вертикальных плоскостей — ра­мочным отвесом, горизонтальность плоскостей — уровнем или гео­дезическими инструментами.

Щели шириной более 3 мм и отверстия в деревянной опалубке заделывают. Щели от 3 до 10 мм проконопачивают скрученной в жгут паклей, а более 10 мм — заделывают деревянными рейками. В опалубке балок и невысоких колонн щели до 10 мм промазыва­ют глиняным тестом. Конопатят щели до промывки опалубки, а про­мазывают глиной после промывки. Щели шириной до 3 мм затяги­ваются от разбухания досок при промывке опалубки перед уклад­кой бетонной смеси.

В металлической опалубке щели и отверстия промазывают гли­няным тестом или раствором строительного гипса. Перед укладкой бетонной смеси опалубку очищают от мусора и грязи.

Работы по установке и закреплению опалубки и поддерживаю­щих ее конструкций оформляют записью в журнале работ.

Установленные арматурные конструкции перед бетонированием также проверяют. При этом контролируют местоположение, диа­метр и число арматурных стержней, а также расстояния между ни­ми, наличие перевязок и сварных прихваток в местах пересечений стержней. Расстояния между стержнями и допускаемые отклонения должны соответствовать проектным.

Проектное расположение арматурных стержней и сеток должно обеспечиваться путем правильной установки поддерживающих уст­ройств: шаблонов, фиксаторов, подставок, прокладок и подкладок. Запрещается применение подкладок из обрезков арматуры, дере­вянных брусков и щебня.

Сварные стыки, узлы и швы, выполненные при монтаже армату­ры, осматривают снаружи. Кроме того, испытывают несколько об­разцов арматуры, вырезанных из конструкции. Места вырезки и число образцов устанавливают по согласованию с приемщиком ра­бот.

Расстояние от арматуры до ближайшей поверхности опалубки проверяют по толщине защитного слоя бетона, указываемой в чер­тежах бетонируемой конструкции.

Толщина защитного слоя бетона для некоторых элементов бе­тонируемых конструкций следующая, мм:

Плиты и стены толщиной, см:

до 10………………………………………………………………………………………….. 10

более 10…………………………………………………………………………………….. 15

Балки и ребра с диаметром рабочей арматуры до 20 мм и высо­той, см:

до 25………………………………………………………………………………………….. 15

25 и более………………………………………………………………………………….. 20

Колонны с рабочей арматурой диаметром до 20 мм………………………… 20

Балки, колонны и плиты с рабочей арматурой диаметром, мм:

от 20 до 32…………………………………………………………………………………. 25

32 и более………………………………………………………………………………….. 30

Нижняя арматура монолитных фундаментов:

при наличии подготовки……………………………………………………………… 35

при отсутствии подготовки……………………………………………………… 70

Толщину защитного слоя бетона для элементов конструкций, работающих в условиях агрессивной среды, принимают в соответст­вии с указаниями проекта сооружения. Отклонения от проектной толщины бетонного защитного слоя не должны превышать: 3 мм при толщине защитного слоя 15 мм и менее и 5 мм при тол­щине защитного слоя более 15 мм. Требуемую толщину такого слоя создают, укладывая под арматуру прокладки из бетона или затвердевшего цементного раствора. Назначение защитного слоя сводится к предохранению арматуры от коррозии.

Для обеспечения надежного сцепления свежеуложенной бетон­ной смеси с арматурой последнюю очищают от грязи, отслаиваю­щейся ржавчины и налипших кусков раствора с помощью песко­струйного аппарата или проволочными щетками.

Для прочного соединения ранее уложенного затвердевшего бе­тона монолитных конструкций и сборных элементов сборно-моно­литных конструкций с новым горизонтальные поверхности затвер­девшего монолитного бетона и сборных элементов перед укладкой бетонной смеси очищают от мусора, грязи и цементной пленки. Вер­тикальные поверхности от цементной пленки очищают в том случае, если это требуется проектом.

Цементную пленку удаляют водяной или воздушной струей под давлением 0,3—0,5 МПа сразу после окончания схватывания цемен­та: в жаркое время через 6—8 ч после окончания укладки, в про­хладную погоду — через 12—24 ч. Воду из шланга направляют на бетон под углом 40—50°, при этом наконечник шланга должен нахо­диться на расстоянии 40—60 см от поверхности бетона. Струя воды, снимает тонкий слой бетона (1—2 см) и обнажает отдельные зерна крупного заполнителя. Если под действием струи снимается слой большей толщины или получаются отдельные выбоины, обработку на 2—4 ч прекращают. Очищать водой поверхности ограждающих конструкций из легкого бетона не разрешается.

Поскольку к моменту обработки водой бетон обладает весьма малой прочностью (около 0,3 МПа), необходимо принимать меры предосторожности, чтобы не повредить его.

На обрабатываемую поверхность укладывают специальные тра­пы (доски), по которым рабочий должен передвигаться.

В затвердевшем бетоне (при прочности 1,5 МПа) цементную пленку счищают металлическими щетками или (при прочности 5 МПа) с помощью гидропескоструйных аппаратов или механиче­ских фрез и промывают струей воды. Оставшуюся на поверхности монолитного бетона и сборных элементов воду удаляют.

Перед укладкой бетонной смеси на грунт основание специально подготавливают. С него удаляют все глинистые, растительные, тор­фянистые и прочие грунты органического происхождения, сухой не­связный грунт слегка увлажняют поливкой. Переборы ниже проект­ной отметки заполняют песком и тщательно уплотняют. Со скаль­ного основания удаляют все выветрившиеся частицы; мелкие тре­щины заделывают цементным раствором, крупные заполняют бе­тонной смесью. Переборы ниже проектных отметок выправляют бетоном низких марок. Перед бетонированием скальное основание очищают от грязи, битума, масел, снега и льда.

О готовности основания под укладку бетона составляют акт.

Кроме того, перед укладкой бетонной смеси двусторонним актом оформляют работы по сооружению конструктивных элементов, за­крываемых последующим производством работ, — гидроизоляция, армирование, установка заклааных деталей и т. д.

Якість будівельної продукції — це сукупність властивостей продукції, що задовольняє певні вимоги відповідно до її призначення.

Якість характеризується архітектурно-естетичними, конструктивно — технічними, експлуатаційно-технічними, санітарно-гігієнічними, техніко — економічними та іншими параметрами.

Якість будівельної продукції визначається рівнем проектних рішень, відповідністю цих рішень сучасним вимогам науково-технічного про­гресу та будівельним нормам і правилам; якістю будівельних конструкцій, комплектуючих і матеріалів; якістю виконання будівельних робіт.

Управління якістю — це систематичний контроль та вплив на умо­ви, які мають забезпечувати якість. Управління якістю охоплює: облік

			Тривалість техно­ логічного циклу
Техно- s’ } ЛОГІЧНІСТЬ ; Методу :		Кількість операцій	Трудо­ місткість	Ступінь механі­ зації	Ступінь кваліфі­ кації виконавців

Довго- вічність

Дефі­ цитність матеріалів

1-100

можливих джерел дефектів, визначення способів запобігання їм та чин­ників, які впливають на якість. Управління якістю може бути органі­заційним, технологічним, соціологічним.

Важливу роль у забезпеченні потрібного рівня якості відіграють кон­троль і нагляд у будівництві, що здійснюються за допомогою системи установ, організацій і підрозділів, функціональне призначення яких регламентовано законодавчими актами та нормативними документами.

До системи контролю і нагляду в будівництві належать органи дер­жавного і відомчого контролю, відповідні підрозділи генерального проек­тувальника та замовника, а також служби будівельно-монтажних органі­зацій, які здійснюють виробничий контроль якості будівельної продукції на різних етапах її створення.

Виробничий контроль якості в будівництві охоплює: вхідний контроль робочої документації, будівельних матеріалів, ком­плектуючих, напівфабрикатів та обладнання;

операційний контроль будівельних процесів і операцій; приймальний контроль виконаних робіт.

Оцінку якості і приймання завершеної будівельної продукції здійсню­ють спеціальні служби будівельних організацій.

Правильна організація управління якістю сприяє розробленню та впровадженню у виробництво конкретних технічних засобів, які зумов­люють безперервне її підвищення.

ТИПЫ АРМАТУРНЫХ ИЗДЕЛИЙ

Арматура для сборных железобетонных конструкций, не подвер­гаемая предварительному напряжению, заготовляется преимуще­ственно в виде сварных каркасов и сеток. Изготовление каркасов и сеток производится в виде плоских элементов путем контактной то­чечной электросварки стержней.

Для получения арматуры требуемой объемной конфигурации сетки и каркасы могут соответственно загибаться, а также соеди­няться в пространственные элементы. Такое соединение каркасов и сеток производится как сваркой контактной или дуговой, так и вяз­кой. Мелкие железобетонные плиты ребристого и сплошного сече­ния рационально армировать сварными сетками, изогнутыми в со­ответствии с высотой и формой элемента.

Для пустотелых плит перекрытий арматура составляется из двух сеток, располагающихся горизонтально в нижней и верхней зонах, и ряда плоских каркасов, устанавливаемых вертикально между пустотами.

Армирование ребристых плит покрытий типа ПКЖ осуществля­ется плоскими каркасами, располагаемыми вертикально в продоль­ных и поперечных ребрах, и горизонтальной сеткой, укладываемой поверху.

Для армирования балок характерны заготовка плоских карка­сов и соединение их в пространственный арматурный блок точеч­ной йли дуговой сваркой с отдельными поперечными стержнями.

При соединении плоских каркасов в пространственные арматур­ные элементы путем обычной вязки соединительные стержни изго­товляются с крюками по концам и подвязываются к каркасам вя­зальной проволокой.

На рис. 55 приведена арматура балки просветом 12 м, устанав­ливаемая в форму отдельными сварными элементами.

Арматура заготовляется в виде следующих элементов: 1) паке­та рабочей арматуры, 2) ряда отдельных сеток, образующих попе­речное армирование балки, 3) верхних каркасов для армирования

і — сварной пакет растянутой продольной арматуры; 2 — сварные сетки поперечного армирования; 3 — плоский каркас армирования верхні м. полки; 4изогнутый каркас армирования опорных частей "О ‘ , .. — “ —

полки и 4) каркасов, армирующих опорные части конструкции. Па­кет рабочей арматуры сваривается дуговой сваркой из ряда стерж­ней, уложенных друг на друга.

Нижние стержни пакета доходят до торцов балки и анкеруютея приваркой по концам уголков.

Для подъема пакета краном к верхнему стержню приваривают­ся монтажные петли. Длина петель принята такой, что они могут быть использованы при подъеме самой балки. Монтажные петли изготовляются из мягкой арматурной стали марки Ст. 3. Арматура периодического профиля из стали марки Ст. 5 и 25Г2С для мон­тажных петель не допускается.

Сетки, образующие поперечное армирование балки, сваривают­ся на контактной точечной машине и сгибаются скобой, образуя. вухсрезные хомуты.

Верхний каркас, армирующий полку, и каркасы опорных частей іалки также заготовляются с применением точечной сварки.

Первоначально в форму устанавливаются согнутые скобрй сет­ки с запуском внахлестку, после чего закладывается пакет стерж­ней. продольной рабочей арматуры. Таким образом, арматурный, пакет оказывается подхваченным хомутами. Далее укладываются опорные и верхние каркасы со стыком последних внахлестку в сере­дине пролета.

•V і

«

Кадастр определяется как «систематизированный свод сведений, состав­ляемый периодически или путем непрерывных наблюдений над соответствую­щим объектом» [1]. Таким объектом в земельном кадастре является земля, и все, что находится на ней, над ней и под ней. Существуют различные формули­ровки и толкования понятия «земельный кадастр». Юридически же в нашей стране оно определено соответствующим постановлением Правительства Рос­сийской Федерации «как государственная система необходимых сведений и до­кументов о правовом режиме земель, их распределении по собственникам зем­ли, землевладельцам, землепользователям и арендаторам, категориям земель, о качественной характеристике и народно-хозяйственной ценности земель». Из этого определения вытекают задачи и содержание земельного кадастра [14; 30].

Государственный земельный кадастр ведется в целях:

— своевременного обеспечения органов государственной власти и управ­ления, предприятий, организаций, учреждений и физических лиц достоверной информацией о земельных ресурсах территории;

— обеспечения учета, рационального использования и охраны земель; за­щиты прав землевладельцев, землепользователей, арендаторов;

— создания основы для установления нормативной цены земли, земельно­го налога и арендной платы;

— сохранения границ исторических землевладений, объектов историко­культурного наследия.

Объектом государственного земельного кадастра являются все земли тер­ритории независимо от форм собственности, целевого назначения и характера их использования.

Ведение государственного земельного кадастра включает в себя сбор, учет, обработку и анализ земельно-кадастровой информации, ее хранение, раз­работку рекомендаций по изменению характера правового состояния земель и выдачу информации пользователям.

Базовой единицей в кадастре является участок. Он ограничивается пло­щадью с определенным видом использования земли либо площадью, которая находится в руках одного или нескольких лиц. Владение может состоять из не­скольких участков.

В кадастре о каждом участке записана информация о его местоположе­нии, площади, стоимости, наличии объектов недвижимости (дома, строения, коммуникации, дороги и т. п.), экологической среде, о том, кому этот участок принадлежит или сдан в аренду, и другие сведения природного, общественного и юридического характера.

Информация, содержащаяся в кадастре, используется при проведении государственной земельной политики в таких вопросах, как, например, пере­распределение земель, их объединение, отвод и продажа, поддержание земель­ного рынка и т. п. Кадастровая информация служит также для целей налогооб­ложения.

Кадастры могут различаться по своему назначению: городской, лесной, водный и т. п. Особенно сложным и значительным по содержанию и объему информации является городской кадастр. Для городов характерна высокая кон­центрация материальных ресурсов, сложная социальная и экологическая обста­новка с быстротечным изменением ее во времени, разнообразность решаемых на городских землях задач.

Кадастровая информация может быть представлена в виде книги, карто­теки или автоматизированной (компьютерной) базы данных.

Геодезические работы занимают в кадастре значительное место. Их со­став зависит от назначения кадастра и степени его автоматизации. Однако в большинстве случаев работа ведется по следующей схеме.

1 Подготовительные работы. Собирают и анализируют следующие ма­териалы:

— проект землеустройства;

— постановление административного органа об отводе земельного участка;

— договора о купле-продаже или аренде земельного участка;

— выписки из книги регистрации земельного участка;

— чертеж границ или топографический план земельного участка;

— схемы и списки координат пунктов государственной или местной геоде­зических сетей;

— сведения об использовании земель.

2 Полевое обследование пунктов опорной геодезической сети. Выполня­ют для проверки сохранности пунктов и выбора наиболее выгодной технологии проведения геодезических работ.

3 Составление технического проекта. Геодезические работы выполняют по заранее составленному техническому проекту, который включает в себя тек­стовую часть, графические материалы и смету затрат.

4 Кадастровые съемки. В зависимости от назначения кадастра производят в тех же масштабах, теми же способами и с той же точностью, что и топографи­ческие. Базовым является масштаб 1:500, наиболее широко используемым — 1:2000, обзорно-справочным — 1:10000 и мельче.

На кадастровых картах и планах дополнительно изображают границы зе­мельных участков, владений, сельскохозяйственных и других земельных уго­дий; кадастровые номера и наименования земельных участков; дают эксплика­цию (описание) категорий использования земель и других кадастровых сведе­ний. Кадастровые карты и планы могут не содержать информацию о рельефе местности.

5 Установление и согласование границ земельных участков на местно­сти. Границы земельных участков выносят на местность по координатам ха­рактерных точек от пунктов геодезического обоснования и закрепляют специ­альными межевыми знаками. В случае, когда границы каким-то образом за­креплены ранее, определяют координаты закрепленных точек.

Согласование установленных границ производят в присутствии предста­вителя государственной власти, владельцев или пользователей участка и участ­ков, смежных с ним.

6 Определение площадей земельных участков. Площади земельных участ­ков вычисляют в основном аналитическим методом по координатам межевых знаков. В отдельных случаях используют картографические материалы.

7 Составление чертежей границ земельных участков. Чертежи границ земельных участков составляют в масштабе основного кадастрового плана (или крупнее) по результатам установления на местности и согласования границ.

8 Контроль и регистрация результатов кадастровых работ. Результаты кадастровых работ подлежат обязательному полевому контролю, так как в про­цессе его выполнения устраняются возможные погрешности и несогласованно­сти, возникшие в процессе съемок. Кроме того, контролируют соблюдение тре­бований технического задания и соответствующих инструкций на производство топографо-геодезических работ. Полученная в результате работ информация переносится в специальные реестры и отображается на кадастровых картах или планах.

9 Кадастровые съемки. Для систематизации и управления большими объемами текстовой и графической кадастровой информации создается и ве­дется база данных. Ее наличие предусматривает не только хранение информа­ции, но и оперативную выдачу ее потребителю.

Определение площадей земельных участков является одним из важней­ших видов геодезических работ для целей земельного кадастра.

В зависимости от хозяйственной значимости земельных участков, нали­чия планово-топографического материала, топографических условий местности и требуемой точности применяют следующие способы определения площадей:

— аналитический — площадь вычисляется по результатам измерений линий на местности, результатам измерений линий и углов на местности или по их функциям (координатам вершин фигур);

— графический — площадь вычисляется по результатам измерений линий или координат на плане (карте);

— механический — площадь определяется по плану с помощью специаль­ных приборов (планиметров) или приспособлений (палеток). Иногда эти спосо­бы применяют комбинированно, например: часть линейных величин для вы­числения площади определяют по плану, а часть берут из результатов измере­ний на местности.

Площади можно также определить на ЭВМ по цифровой модели местно­сти по специальной программе [30; 32; 35].

Сварка и вязка арматуры на строительной площадке отличает­ся от ее изготовления в арматурных цехах и производственных ма­стерских меньшей механизацией работ, отсутствием подвесных сва­рочных машин с клещами и различных приспособлений, снижаю­щих трудоемкость работ.

Перед началом работ должны быть изучены рабочие чертежи, продумана организация труда, арматурщики обеспечены необхо­димыми приспособлениями и исправными инструментами.

Основное в организации работ — продуманная последователь­ность выполнения процессов, переход с одного места укладки на последующие и равномерное распределение между членами звена операций заготовки, укладки и вязки арматуры.

При разделении труда внутри звена арматурщик 4-го разряда производит только вязку арматуры, а рабочие 2-го и 3-го разрядов раскладывают арматуру и помогают ее вязать.

Если объем работ небольшой, то все рабочие звенья вначале ведут заготовку арматурных стержней заданной длины, прутков арматуры и резку сеток. При необходимости арматуру чистят и выпрямляют.

Арматуру к месту работ следует подавать только комплектно, иначе каркас не может быть связан. Вначале проверяют размеры опалубки и лишь после этого приступают к раскладке арматуры у мест ее укладки. Арматуру следует раскладывать в порядке, об­ратном сборке, чтобы стержни, которые должны быть уложены верхними, при раскладке лежали внизу, и наоборот.

Каркасы колонн можно вязать различными способами. Если размеры и масса каркаса невелики, то его вяжут в горизонталь­ном положении и устанавливают в короб опалубки вручную путем кантовки и опускания готового каркаса. Если каркас тяжелый, но его можно установить в опалубку с помощью крана, то каркас также собирают и вяжут в горизонтальном положении, затем кра­ном с помощью еамобаланеирующих стропов (рис. 55) поворачи­вают на 90° и устанавливают в опалубку.

В случае, когда грузоподъемность крана ниже массы каркаса (причем диаметр арматуры превышает 20 мм), каркас собирают и вяжут на месте путем установки отдельных стержней с подмос­тей. При этом один из рабочих опускает сверху в короб вертикаль­ные стержни и хомуты, а второй с открытой стороны короба при­вязывает хомуты и вертикальные стержни к выпускам арматуры нижележащих колонн или фундаментов. Процесс установки арма­туры и вязки каркаса колонн в вертикальном положении в опалуб­ке трудоемкий, поэтому применяют его в исключительных случаях.

Каркасы балок собирают на козелках и опускают в готовом виде в опалубку вручную или с помощью крана. Рабочим местом звена может служить площадка междуэтажного перекрытия. Для успешной работы звена по вязке арматуры важно соблюдать пос­ледовательность раскладки подносимых стержней и разметку мест их укладки. Один из арматурщиков указывает подносчикам места укладки заготовленных стержней.

На опалубке плиты перед началом раскладки стержней и вяз­ки узлов должны быть размечены места укладки стержней. Если плиту армируют пространственным каркасом, состоящим из верх­ней и нижней сеток и шпилек между ними, то вертикально торча­щие концы шпилек над верхней сеткой необходимо загибать. Про­стейшим инструментом для загиба концов стержней служит труб­чатый ключ, состоящий из отрезка газовой трубы с приваренным к нему рычагом.

Фундаменты под колонны, состоящие из фундаментных плит и подколонников, армируют в два приема. Вначале армируют фун­даментную плиту двумя рядами сеток с шагом стержней 200 мм, затем подколонник. Для соблюдения проектной величины защит­ного слоя, величина которого у некоторых фундаментных плит до­стигает 70 мм, используют привязываемые под нижней плитой бе­тонные подкладки или приваренные и выступающие на величину защитного слоя шпильки.

Железобетонные вертикальные стены и перегородки лучше все­го армировать с подъемно-переставных площадок подмостей (см. рис. 53), рабочие площадки которых можно опускать или подни­мать по мере выполнения работ. Удобство таких площадок заклю­чается в том, что арматурщик работает на них стоя, а не в согну­том положении. До установки арматуры, пользуясь шаблоном, ру­леткой или метром, размечают места расположения вертикальных и горизонтальных стержней. При этом арматурщик прибивает че­рез 1 1,5 м по высоте гвозди, к которым в дальнейшем крепят

вертикальные стержни. Вначале устанавливают вертикальные стержни, а затем горизонтальные и одновременно вяжут места пе­ресечения. Допускается вязка узлов в шахматном порядке, кроме двух крайних стержней по контуру. Работу ведут звеньями, состо­ящими из двух арматурщиков. В зависимости от вида конструкции и ее сложности состав звена можно изменять. Если узлы соединя­ют в каркасах не с помощью ручной вязки, а сваркой, то в составе звена должен быть электросварщик.

При транспортировании бетонной смеси соблюдают следующие основные правила техники безопасности.

Бетоноукладочные мосты должны быть надежно установлены.

Присутствие посторонних лиц на них запрещается. Эстакады и пе­редвижные мосты оборудуют отбойными брусьями, между отбой­ным брусом и ограждением предусматривают проходы шириной не менее 0,6 м.

Скорость движения автомобилей по передвижным мостам и эс­такадам не должна превышать 3 км/ч, при этом движение людей по ним не допускается.

На тупиковых эстакадах укладывают поперечные отбойные Орусья, рассчитанные на восприятие удара колес автобетоно­воза.

Разгружать бетоновоз с моста можно только тогда, когда в бе­тонируемом сооружении на месте выгрузки никого нет.

Бетонщики, принимающие бетонную смесь с мостов, долж­ны находиться или за проезжей частью или за ограничительными щитками и очищать кузова бетоновозов или самосвалов лопата­ми с удлиненной рукояткой. Ударять по днищу кузова не разре­шается.

При подаче бетонной смеси стреловыми кранами в бадьях по­следние закрепляют и загружают так, чтобы не произошла их про­извольная разгрузка. Неисправные и непроверенные бадьи исполь­зовать для подачи бетонной смеси запрещается. Рабочий, открыва­ющий затвор бадьи, должен находиться на прочном огражденном настиле. При выгрузке бетонной смеси из бадьи расстояние от низа бадьи до поверхности, на которую выгружают смесь, не должно превышать 1 м.

Эстакады, используемые для движения вагонеток с бетонной смесью, с обеих сторон ограждают перилами высотой до I м и бор­товыми досками высотой не менее 15 см. Ширина прохода между габаритом вагонетки и перилами должна быть не менее 1 м. На де­ревянных эстакадах делают сплошной настил.

На наклонных участках эстакады к настилу прибивают попереч­ные планки через 30—40 см. Запрещается передвигать вагонетку вручную по эстакадам с уклоном более 0,02.

Вагонетки должны быть оборудованы тормозами. Тормозить ва­гонетки досками, кольями и другими предметами нельзя. Исправ­ность тормозных устройств на вагонетках необходимо проверять ежедневно.

Проезд людей на груженых и порожних вагонетках запрещает­ся, за исключением сопровождающего.

Расстояние между вагонетками, одновременно передвигаемыми вручную в одном направлении, должно быть не менее 20, а на укло­нах — не менее 30 м.

При транспортировании бетонной смеси ручными тележками (на мелких работах) катальные ходы следует систематически очищать от бетона и грязи. При прокладке катальных ходов на высоте более 1 м над землей или над опалубкой ширина настила должна быть не менее 1,2 м, а ограждение настила — высотой 1 м с бортовой доской шириной 15 см и одним промежуточным горизонтальным элемен­том.

При подъеме бетонной смеси шахтными подъемниками мото­рист должен видеть места загрузки смесыо внизу и разгрузки вверху.

Эстакады, на которых устанавливают ленточные конвейеры, в местах над проходами и проездами оборудуют навесами и бор­тами.

Для электропроводки от конвейера до рубильника и на самом конвейере следует применять провода, заключенные в резиновые шланги, а раму конвейера надежно заземлять.

Запрещается очищать вручную работающий барабан, ролики и ленту конвейера от прилипших частиц бетона.

При транспортировании бетонной смеси бетононасосом до нача­ла работы испытывают всю систему бетоновода гидравлическим давлением, в 1,5 раза превышающим рабочее.

Рабочее место на укладке бетона в сооружении при транспорти­ровании бетонной смеси бетононасосами должно быть оборудовано сигнализацией, связанной с рабочим местом машиниста бетонона­соса.

Вокруг бетононасоса необходимо оставлять проходы шириной не менее 1 м. У выходного отверстия бетоновода нужно установить ко­зырек-отражатель, а замковые соединения бетоновода перед пода­чей бетонной смеси очистить и плотно закрыть.

Во время работы бетононасоса проталкивать камни, заклинив­шие горловину приемной воронки бетононасоса, запрещается.

Очищают бетоновод, как правило, водой. Сжатым воздухом пользуются для этого только в тех случаях, когда очистка водой вызывает затруднения (например, зимой). При этом вместо банни­ков применяют пыжи из мешковины, вымоченные в воде.

У выходного отверстия бетоновода устанавливают защитное устройство (козырек). Рабочие должны находиться во время очи­стки не ближе 10 м от выходного отверстия бетоновода.

Ремонтируют и регулируют механизм только после остановки бетононасоса.

При подаче бетонной смеси по лоткам, звеньевым хоботам, виб­рохоботам и виброжелобам загрузочные воронки и звенья хоботов и виброхоботов надежно прикрепляют к подмостям, эстакадам, опалубке, арматуре и прочно соединяют между собой.

Для предотвращения падения бетонной смеси мимо загрузочной воронки последнюю ограждают сплошным настилом или защит­ными козырьками.

При подаче бетонной смеси по виброхоботу необходимо прове­рить крепления звеньев и вибраторов и надежно закрепить сталь­ной канат и лебедки для оттяжки виброхобота.

Выдавать бетонную смесь в виброхобот разрешает произво­дитель работ или мастер по заранее обусловленной сигнализа­ции.

Во время работы виброхобота запрещается находиться под вы­ходным отверстием виброхобота и перед ним, а также под оттяну­тым в сторону виброхоботом.